Ухвала суду № 32426422, 19.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" червня 2013 р. м. Київ К-31794/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у письмовому провадженні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.10.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2010 по справі №2а-6939/09/7/0170 за позовом Закритого акціонерного товариства «Кримський титан» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Республіканський комітет з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, за участю Прокуратури Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.10.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2010, позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Кримський титан» (далі-ЗАТ «Кримський титан», позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі-СДПІ по роботі з ВВП АРК., відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Республіканського комітету з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим (далі-третя особа), за участю прокуратури Автономної Республіки Крим задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.04.2009 №0000562310/2, яким позивачу визначено податкове зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у загальному розмірі 8954759,17грн., у тому числі 4571598,16грн. основного платежу та 4383161,01грн. штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Красноперекопська ОДПІ АРК. 06.10.2010 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 14.12.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.10.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2010, в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, положень п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №303 (далі за текстом -Порядок).

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення ЗАТ «Кримський титан» податкових зобов'язань згідно податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 16.12.2008 №1553/23-0/32785994, про порушення позивачем пунктів 2, 3, 4, 5, 6, 7 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, введеної постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №303, затвердженої спільним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 № 62/379 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 0.08.1999 за № 544/3837), що призвело до безпідставного заниження позивачем податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2 півріччя 2007 року на суму 4571598,16грн. При цьому податковий орган виходив з того, що при визначенні сум податкових зобов'язань позивачем застосовано коефіцієнт 1, замість коефіцієнта 3, оскільки кислотонакопичувачі, які є місцем видалення відходів виробництва не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря.

Згідно з пунктом 1 Порядку, затвердженого відповідно до статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та чинного до 1 січня 2011 року, ним визначалися єдині на території України правила щодо встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також його стягнення.

Пунктом 4 цього Порядку встановлено, що суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками самостійно на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів, наведених відповідно в таблицях додатків 1 і 2.

Так, відповідно до таблиці 2.5 додатку 2 коефіцієнт диференціюється в залежності від характеру місця розміщення відходів та становить « 1»для спеціально створених місць складування (полігони), що забезпечують захист атмосферного повітря та водних об'єктів від забруднення, і « 3» для звалищ, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що документом, який є підставою для визначення категорії екологічної безпеки місць видалення відходів для навколишнього природного середовища, є виключно дані паспортів, які складаються відповідно до пункту 5 Порядку ведення реєстру місць видалення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 №1216. Залучений до матеріалів справи паспорт місця видалення відходів не містить будь-яких даних, що кислотонакопичувач є звалищем, яке не забезпечує повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів від забруднення.

Проте, такий висновок не відповідає правильному застосуванню пункту 4 Порядку та є передчасним з огляду на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Аналіз вищезазначених норм, свідчить, що застосування платником збору за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів коригуючого коефіцієнта є обов'язковим. Цей обов'язок залежить від ступеню захисту навколишнього природного середовища від забруднення, забезпеченого суб'єктом господарювання -платником збору, тобто від юридичного факту, який встановлений нормативно-правовим актом і у разі застосування платником збору коригуючого коефіцієнта без наявності встановлених додатком 2 до Порядку підстав податковий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання такого платника із застосуванням правильного коефіцієнта. При цьому податковий орган вправі використати інформацію стосовно стану забезпечення платником збору захисту навколишнього природного середовища, отриману з інших джерел, зокрема від органів державної влади, до компетенції яких входить здійснення контролю за охороною навколишнього природного середовища, що не суперечить пункту 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Обґрунтовуючи висновок щодо правильного застосування позивачем коригуючого коефіцієнта 1, суд послався на встановлений в судовому процесі факт зберігання позивачем відходів у кислотонакопичувачі, що забезпечує захист від забруднення атмосферного повітря. Разом з тим, умовою застосування такого коригуючого коефіцієнта, як закріплено в таблиці 2.5 додатка 2 до Положення, є не саме по собі розміщення відходів у кислотонакопичувачі, а у такому кислотонакопичувачі, який би за своїми технічними характеристиками виключав шкідливий вплив розміщених у ньому відходів на довкілля. Висновок суду щодо останнього, зроблений без дотримання вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ці правила оцінки доказів судами попередніх інстанцій були порушені. Так, зробивши висновок про забезпечення позивачем захисту атмосферного повітря від забруднення, суд зазначив, що звіт про інвентаризацію викидів забруднюючих речовин, розроблений ВТП «СВ-2» від 25.12.2005, на який посилається відповідач в акті перевірки, не можу бути прийнятий судом як належний доказ, оскільки складений у 2005 році, а податкове зобов'язання позивачеві визначено за 2 півріччя 2007 року.

Проте, зазначивши, що зафіксована у вищезазначеному звіті інформація щодо стану довкілля знаходиться поза межами терміну щодо забезпечення позивачем захисту навколишнього природного середовища протягом якого виник спір, суд не дав будь-якої оцінки приєднаним до справи іншим доказам, зокрема, звіту про інвентаризацію викидів забруднюючих речовин від 26.11.2007.

З огляду на зазначене факт забезпечення захисту навколишнього природного середовища від забруднення внаслідок розміщення відходів у кислотонакопичувачі не може вважатися встановленим, що, в свою чергу, виключає правильність висновку суду щодо величини коригуючого коефіцієнта, який позивач повинен був застосувати при визначенні податкових зобов'язань за 2 півріччя 2007 року.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій статті зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до частин другої та четвертої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити всі передбачені процесуальним законом засоби для всебічного та повного з'ясування обставин справи і в залежності від встановленого та у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.10.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2010, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв