Ухвала суду № 32426389, 11.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" липня 2013 р. м. Київ К/9991/30090/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 11.07.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012

у справі № 2а-1670/6251/11

за позовом Публічного акціонерного товариства „Крюківський вагонобудівний

завод"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у

Полтавській області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічного акціонерного товариства „Крюківський вагонобудівний завод" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0004322301/1552 від 06.05.2011; № 0006652301/2560 від 09.08.2011.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.08.2011 позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області № 0004322301/1552 від 06.05.2011, № 0006652301/2560 від 09.08.2011.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.08.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2010 та складено акт № 1264/23-308/05763814 від 16.03.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0004332301/1552 від 06.05.2011, яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 2833879 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 708469, 75 грн.

В порядку адміністративного оскарження відповідачем скаргу позивача залишено без задоволення та прийняте рішення № 1962/10/25-016 від 15.07.2011, яким збільшено податок на прибуток у зв'язку з завищенням валових витрат на суму 1375008 грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 343752 грн., та прийняте додаткове повідомлення-рішення № 0006652301/2560 від 09.08.2011, яким збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 1718760 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті якого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 4208887 грн., у тому числі за 4 квартал 2009 року в сумі 26752 грн., 1 квартал 2010 року в сумі 2098803 грн., 2 квартал 2010 року в сумі 2083332 грн.

Позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, за рахунок віднесення до складу валових витрат суми вартості придбаних товарів від постачальників ПП „Авто-СВ-2009" та ПП „Альпарі-Т", які не знаходяться за юридичною адресою та мають ознаки фіктивності. Крім того, відповідач вказаний висновок мотивує тим, що за фактом створення та використання суб'єкта господарювання ПП „Авто-СВ-2009" порушено кримінальну справу, з посиланням на матеріали перевірки Балтської ОДПІ Одеської області стверджує про нікчемність угоди між позивачем та ПП „Альпарі-Т", за таких обставин господарські операції з зазначеними контрагентами, по яким позивачем було сформовано валові витрати, не мали реального характеру.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що виконання зазначених договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи актами здачі приймання послуг та податковими накладними. Крім того, відповідачем не наведено жодних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Відносно донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість слід зазначити наступне.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагента послуг, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від постачальника податкових накладних обґрунтовано визнано судом першої інстанції правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП „Авто-СВ-2009", так і ПП „Альпарі-Т" на момент укладення договорів з позивачем були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, відповідачем в ході перевірки не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам. Як свідчать матеріали справи, факт господарських операцій та оплата коштами підтверджується документально.

Реальність господарських операцій між позивачем та ПП „Авто-СВ-2009", ПП „Альпарі-Т" підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, а саме: видатковими накладними, договорами, прибутковими ордерами, платіжними дорученнями, придбаний товар придбано для використання у господарській діяльності позивача, вищезазначені угоди виконані в повному обсязі, відповідно до умов договорів, укладених між позивачем та його контрагентами ПП „Авто-СВ-2009", ПП „Альпарі-Т", сторони претензій та зауважень один до одного не мають, а отже, підстави для визнання правочинів між вказаними суб'єктами господарювання неправомірними - відсутні.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Обставини щодо виконання спірних господарських операцій між позивачем та ПП „Альпарі-Т" не досліджувалися у кримінальній справі за статтями 205 та 358 Кримінального кодексу України. А відтак саме по собі здійснення ним реєстрації названих товариств без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність його керівництва цими товариствами, установлена у названій кримінальній справі, за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, були безпідставно визнані судами як доказ безтоварності спірних господарських операцій.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені контрагентів підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання рекламних послуг та матеріалів у спірних постачальників.

З урахуванням викладеного висновок судів про безтоварний характер спірних операцій з поставки позивачеві послуг з рекламного обслуговування ґрунтується на неправильній юридичній оцінці обставин справи, а відтак не може бути визнаний об'єктивним.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 у справі № 2а-1670/6251/11 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 у справі № 2а-1670/6251/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко