Ухвала суду № 32426343, 04.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" липня 2013 р. м. Київ К-42814/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Атлант-Холдінг" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010

у справі № 2а-7808/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Атлант-Холдінг"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Атлант-Холдінг" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення №0000201540/0 від 26.02.2010, №0000201540/1 від 22.03.2010, №0000201540/2 від 05.05.2010.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2010 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, скасовано податкові-повідомлення рішення №0000201540/0 від 26.02.2010, №0000201540/1 від 22.03.2010, №0000201540/2 від 05.05.2010.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2010 скасовано, прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПФ „ТТВ" за період з 01.09.2008 по 30.12.2008 та складено акт №285/15-409/33067678 від 18.02.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000201540/0 від 26.02.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 276778, 5 грн.: основний платіж -184519 грн., штрафні (фінансові) санкції 92259, 5 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, та прийнято податкові повідомлення-рішення №0000201540/1 від 22.03.2010, №0000201540/2 від 05.05.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 та пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Суд апеляційної інстанції приймаючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, що укладені правочини та такі, що виконувались, від імені ПФ „ТТВ" у перевіряємому періоді, не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства, а тому є нікчемними.

Колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції неправомірними у зв'язку з наступним.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Порядок) визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З аналізу положень чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що податкова накладна вважається дійсною, якщо виписана від імені юридичної особи - платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом першої інстанції, ПФ „ТТВ" мало статус платника податку на додану вартість.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що станом на час укладання спірного правочину та здійснення фінансово-господарської діяльності контрагент позивача - ПФ „ТТВ" мав статус платника податку на додану вартість та вів господарську діяльність на законних підставах.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану артість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10 Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону України „Про податок на додану вартість").

Отже, Закон не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податку від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу постачання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені контрагентів підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання рекламних послуг та матеріалів у спірних постачальників.

З урахуванням викладеного висновок суду апеляційної інстанції про те що вказані акти прийому-передачі виконаних робіт не відповідають приписам Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому не можуть бути прийняті в якості первинного документу бухгалтерського обліку на підтвердження правомірності формування витрат ґрунтується на неправильній юридичній оцінці обставин справи, а відтак не може бути визнаний об'єктивним.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Атлант-Холдінг" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 у справі № 2а-7808/10/2070 задовольнити, судове рішення скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2010 залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Атлант-Холдінг" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 у справі № 2а-7808/10/2070 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2010 у справі № 2а-7808/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко