Ухвала суду № 32425279, 04.07.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2013 р. справа № 0870/8207/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року у справі № 0870/8207/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Металлоінвест» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень рішень,-

в с т а н о в и В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Металлоінвест» звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень (т.5 а.с.141), просило:

1. визнати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ДПСУ від 20.03.2012 № 0001982302, яким підприємству збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 1 996 295 грн. та нараховано 444 590,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій неправомірним та скасувати його.

2. визнати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ДПСУ від 20.03.2012 № 0001992302, яким підприємству збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 663 095 грн. та нараховано 388275,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій неправомірним та скасувати його.

3. визнати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ДПСУ від 20.03.2012 № 0002002302, яким підприємству зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 2360 грн. неправомірним та скасувати його.

4. визнати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ДПСУ від 13.07.2012 № 0003002302, яким підприємству збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 26270 грн. за основним платежем та нараховано 6620,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями неправомірним та скасувати його.

5. визнати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ДПСУ від 13.07.2012 № 0003012302, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2360 грн. та нараховано 590 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями неправомірним та скасувати його.

6. визнати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ДПСУ від 13.07.2012 № 0003022302, яким підприємству зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 1 210 537 грн. неправомірним та скасувати його.

В обґрунтування заявлених вимог позивач, зокрема, посилався на необґрунтовані висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладених правочинів та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, винесені ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя у відношенні товариства з обмеженою відповідальністю «Металлоінвест» від 29.03.2012:

- № 0001982302 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 2 440 885,25 гривень (1 996 295 гривень за основним платежем та 444 590,25 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями);

- № 0002002302 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1207 гривень;

- № 0001992302 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 2 051 200,75 гривень (1 663 095 гривень за основним платежем та 388 105,75 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями);

податкові повідомлення-рішення від 13.07.2012:

- № 0003002302 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 32 890,75 гривень (26 270 гривень за основним платежем та 6620,75 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями);

- № 0003012302 про визначення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 2950 гривень (2360 гривень за основним платежем та 590 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями);

- № 0003022302 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1 210 537 гривень. В іншій частині позову - відмовлено.

Постанова суду, в частині задоволених позовних вимог мотивована тим, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованими, оскільки встановлені обставини справи свідчать про фактичне виконання сторонами умов договорів, які не визнаються ДПІ, що підтверджено належним чином оформленими первинним документами. Крім цього, суд першої інстанції вказав на те, що висновки ДПІ щодо нікчемності укладених правочинів, не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, якими визначено ознаки нікчемного правочину.

Постанова суду, в частині відмови у задоволенні позову, мотивована правомірністю рішення відповідача про застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 170,0грн. за неподання податкової звітності з ПДВ за травень 2010 року.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки, та які на думку ДПІ, свідчать про нікчемність правочинів, за наслідками яких позивачем відносились витрати до складу валових витрат, а сплачені суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Металлоінвест» з питань дотримання вимог податкового, валютного ті іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт №477/23-3/34595450 від 02.03.2012р.

В акті перевірки зроблено висновок про порушення підприємством:

п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 р.; пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1997568,0грн.;

пп. 7.3.1 п. 7.3, пп.пп.7.4.1, 7.4.2, 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1665455,0грн. та завищено суму від'ємного значення у розмірі 2360грн., в т.ч. за березень 2009 року в сумі 1153грн., за липень 2009 року в сумі 1207грн.

Такі висновки ДПІ зроблено з огляду на наступне.

Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем, у перевіреному періоді, мав господарські взаємовідносини з TOB «Опсідіант ЛТД», ТОВ «Фромекс», TOB «Фріланс», TOB «Рейтінг», TOB «Компанія Квік Дан», ТОВ «Пауер Грідс», з приводу поставки товарів, в яких позивач виступав покупцем.

На думку ДПІ вказані правочини є нікчемним. Висновків про нікчемність укладених правочинів, з огляду на акт перевірки, ДПІ фактично дійшла з огляду на результати дослідження фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача, які свідчать про те, що контрагенти не мають транспортних засобів та достатньої кількості осіб, для здійснення господарської діяльності (за інформацією системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України); постачальники не являються виробниками продукції; у зв'язку з відсутністю їх за податковими адресами та ігноруванням законних вимог податкових органів, неможливо підтвердити придбання товару самими контрагентами та подальший їх продаж на адресу позивача.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2010 TOB "Опсідіант ЛТД" визнано банкрутом. В постанові зазначено, що за даними кредитора боржник відсутній за місцезнаходженням, не здійснює підприємницьку діяльність. Тоді ж, як стверджує позивач, у листопаді 2009 року відбувались поставки товару та перераховувались грошові кошти у мільйонах гривень. Неплатоспроможність боржника при цьому була підтверджена постановою Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 10.03.2010 про повернення виконавчого документа через відсутність майна боржника.

Враховуючи ту обставину, що поставки товару за документами відбувались у листопаді 2009 року, а справу про банкрутство порушено 02.04.2010, то вбачається, що вказаний контрагент був відсутній та не вів господарської діяльності на момент складання документів між ним та позивачем. Ні під час перевірки, ні під час судового засідання позивачем не надано доказів перевезення йому товару від TOB "Опсідіант ЛТД".

Контрагент ТОВ "Фромекс" перебуває на обліку в Ленінській МДПІ м. Луганська з 2009 року. Згідно з наданими документами, TOB "Фромекс" постачало на адресу позивача товари ємкі та великої маси - кабель в асортименті, провід, реактор; вимикач, а в його штаті є тільки директор Бугайов А.Г. В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від TOB "Фромекс" позивачу, що свідчить про безтоварність господарської операції.

В ході проведення перевірки відповідачем отримано інформацію від Ленінської МДПІ у м. Луганську про те, що 24.06.2010 СВ ПМ Ленінської МДПІ у м. Луганську порушено кримінальну справу № 0210907102 за ч. 2 ст.205 КК України у відношенні директора TOB "Компанія "Рейтинг" Коряки на О.В., який зареєстрував підприємство з метою прикриття незаконної діяльності. 21.09.2010 справу було направлено до суду, на теперішній час рішення не прийнято.

Контрагент позивача ПП "Фріланс" знаходиться на податковому обліку в Алчевській ОДПІ. Згідно з актом перевірки № 2102/236-36917518 від 14.12.11, неможливо фактичне здійснення ПП "Фріланс" господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; не надано (відсутні на момент проведення перевірки) первинних підтверджуючих документів щодо визначення платником податкового кредиту, в т.ч. головні книги, журнали-ордери та картки рахунків № 311 "Поточні рахунки у національній валюті", №63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками", №64 "Розрахунки по податкам і платежам", №68 "Розрахунки по іншим операціям", №91 "Загальновиробничі витрати", №92 "Адміністративні витрати", №93 "Витрати на збут" та первинних документів до них, ВМД, податкові накладні на придбання, реєстри отриманих податкових накладних, прибуткові накладні з ПДВ за січень - серпень 2011 року; відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

TOB "Компанія Квік Дан" знаходиться на податковому обліку в Алчевській ОДПІ. У акті перевірки даного підприємства № 2005/236-37288477 від 02.12.2011 встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності.

Алчевською ОДПІ було направлено лист № 30253/236-3/475-266 від 19.09.2011 директору TOB "Компанія Квік Дан" Захарову Г.Л. про надання первинних документів податкового, бухгалтерського обліку та реєстрів бухгалтерського обліку. Станом на дату проведення перевірки, пояснення та документи податкового та бухгалтерського обліку відсутні (не надані). Відповідно до БД 1-ДФ, загальна чисельність працюючих на TOB "Компанія Квік Дан" складала 1 особу за І квартал 2011 року, 2 особи - за II та III квартали 2011 року. Податковою адресою юридичної особи TOB "Компанія Квік Дан" є: 94220, м. Алчевськ, вул. Кірова, буд. 136, кв. 105, але підприємство за місцезнаходженням відсутнє.

ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя проведено позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання TOB "Пауер Грідс" вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2008 по 30.04.2010, якою встановлено, що операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим посадові особи TOB "Пауер Грідс" не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Також перевіркою не встановлено факту передачі товарів (послуг) від TOB "Пауер грідс" до підприємств-покупців у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

ДПІ вважає, що позивач перераховував кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Тому ДПІ було визнано правочини позивача з вказаними контрагентами нікчемними.

З цих підстав, посилаючись на ст..ст.203, 215, 216, 218 ЦПК України, ДПІ дійшла висновку, що угоду з TOB «Опсідіант ЛТД», ТОВ «Фромекс», TOB. «Фріланс», TOB «Рейтінг», TOB «Компанія Квік Дан», ТОВ «Пауер Грідс» укладено без мети настання реальних наслідків, яка передбачена цим договором. У зв'язку з цим ДПІ вказує на те, що вказані угоди є нікчемними, нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підставі акту перевірки ДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 29.03.2012 року:

· № 0001982302 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 2 440 885,25 грн., в т.ч. 1996295 грн. за основним платежем та 444 590,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

· № 0002002302 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 2360 грн.;

· № 0001992302 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 2 051 370,75 грн., в т.ч. 1663095 грн. за основним платежем та 388 275,75 грн. за штрафними санкціями.

Позивачем вказані рішення були оскаржені в адміністративному порядку, в результаті якого залишено без змін рішення:

· № 0001982302 і донараховано 26270 грн. податку на прибуток підприємств та 6620,75 гривень штрафних (фінансових) санкцій;

· № 0001992302 і донараховано 2360 грн. ПДВ та 590 грн. штрафних санкцій;

· скасовано рішення № 0002002302 в частині завищення від'ємного значення ПДВ за березень 2009 року на суму 1153 грн. та збільшено на 1210537 грн. суму завищення від'ємного значення ПДВ за липень 2009 року.

13.07.2012 відповідачем, на підставі рішення ДПС у Запорізькій області №2884/10/10-120 від 26.06.2012, були винесені податкові повідомлення-рішення:

№ 0003002302 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 32 890,75 грн. з них 26270 грн. за основним платежем та 6620,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями,

№0003012302 про визначення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 2950 грн., в т.ч. 2360 грн. за основним платежем та 590 грн. за штрафними санкціями;

№0003022302 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ на 1 210 537 грн..

Правомірність та обґрунтованість вказаних податкових повідомлень-рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на час здійснення спірних господарських операцій, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат, зокрема, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки, спірні господарські операції мали місце і у період дії Податкового кодексу України, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги цього Кодексу.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що не враховуються при визначені оподатковуваного прибутку, визначені ст.139 ПК України.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Відповідно до ч.1 ст.138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Отже, предмет доказування обумовлений предметом спору, який передано на вирішення суду.

Предмет доказування у справах, пов'язаних із формуванням сум податкового кредиту становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту підприємства.

Таким чином, у спірних правовідносинах, з огляду на позицію податкового органу щодо нікчемності укладених правочинів, має бути доведеним факт (реальність) здійснення господарських операцій між позивачем та TOB «Опсідіант ЛТД», ТОВ «Фромекс», TOB «Фріланс», TOB «Рейтінг», TOB «Компанія Квік Дан», ТОВ «Пауер Грідс».

Встановлені судом першої інстанції обставини, які не спростовуються доводами апеляційної скарги, свідчать про те, що ТОВ "Опсідіант ЛТД" поставило позивачу товар, відповідно до договору № ДГ-4 від 01.03.2009 та специфікації до нього, видаткових накладних №РН-071001 від 07.10.2009 на суму 6 906 357,44 гривень, № РН-111101 від 11.11.2009 на суму 1 243 642,56 гривні (на загальну суму 8,15 мільйонів гривень), товарно-транспортних накладних б/н від 07.10.2009 та від 02.11.2009, податкових накладних №2003091 від 20.03.2009, № 1803091 від 18.03.2009, № 1903091 від 19.03.2009 на вищезазначену суму. Позивач же сплатив вищевказану суму за отриманий товар, що підтверджується платіжними дорученнями від 18.03.2009 № 73, 74, 76, 91, 92, 93 94, 95 (т.3 а.с.3-22).

ТОВ "Фромекс" поставило позивачу товар на підставі замовлення (т.5 а.с.201), відповідно до рахунку-фактури 809003 від 08.09.2010, товарно-транспортних накладних б/н від 08.09.2010 на загальну суму 211 239,6 гривень, видаткової накладної №809003 від 08.09.2010 на суму 211 239,6 гривень, податкової накладної №809002 від 08.09.2010. (т.3 а.с.28-31).

Реальність взаємовідносин позивача з ТОВ "Компанія Рейтинг" підтверджено листом-замовленням (т.5 а.с.202), рахунком-фактурою №510006 від 05.10.2010, видатковою накладною № 510009 від 05.10.2010 на суму 232 001,33 грн., товарно-транспортною накладною б/н від 05.10.2010, податковою накладною №510009 від 05.10.2010. (т.3 а.с.23-25).

ПП "Фріланс", на підставі листа-замовлення (т.5 а.с.203), поставило позивачу товар, що підтверджується видатковими накладними № 72 від 01.03.2011 на суму 103 296 гривень, №14 від 01.06.2011 на суму 560 761,72 гривню, №15 від 21.06.2011 на суму 11 850 гривень, №16 від 28.06.2011 на суму 32 559 гривень, а разом на 708 466,72 гривень; товарно-транспортними накладними б/н від 01.03.2011, 01.06.2011, 21.06.2011,28.06.2011, податковими накладними №75 від 01.03.2011, №14 від 01.06.2011, №15 від 21.06.2011, №16 від 28.06.2011. Позивач же сплатив зазначену суму, що підтверджується платіжними дорученнями №123 від 15.06.2011, №125 від 17.06.2011, №№ 159, 160 від 11.07.2011, №174 від 21.07.2011, №176 від 26.07.2011 (т.3 а.с.32-64)

Встановлені обставини також свідчать про те, що ТОВ "Компанія Квік Дан" поставило позивачу товар, відповідно до договору №КД2 від 01.07.2011, видаткової накладної № 564 від 07.07.2011 на суму 531 877,03 гривень, товарно-транспортної накладної б/н від 07.07.2011, податкової накладної №571 від 07.07.2011. Позивач сплатив за отриманий товар, що підтверджується платіжними дорученнями № 177 від 26.07.2011 та №202 від 22.08.2011. (т.3 а.с.65-71).

Реальність взаємовідносин позивача з ТОВ "Пауер Грідс" підтверджується листом-замовленням (т.5 а.с.204), податковою накладною №ПГ-03/03-1 від 03.03.2008 на підставі рахунку №ПГ-03/03-1 від 03.03.2008 (даний документ знищено на підставі акту позивача №1 від 12.04.2012 "Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду") на суму 265 370,47 гривень, яка сплачена позивачем (платіжне доручення № 218 від 07.09.2009). (т.3 а.с.109,110).

На підтвердження отримання товару від вказаних контрагентів позивачем надано суду журнал реєстрації довіреностей, копія якого долучена до матеріалів справи (т.5 а.с.207-209).

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що реальність господарських операцій між вказаними сторонами підтверджено належним чином оформленими документами.

Використання придбаних товарів у власній господарській операції підтверджені позивачем шляхом надання відповідних договорів та первинних документів до них, які свідчать про поставку позивачем товарів придбаних у вищевказаних контрагентів (т.4)

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до складу витрат вартість придбаних товарів у TOB «Опсідіант ЛТД», ТОВ «Фромекс», TOB «Фріланс», TOB «Рейтінг», TOB «Компанія Квік Дан», ТОВ «Пауер Грідс» та до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені у вартості такого товару.

Погоджується суд апеляційної інстанції і з висновками суду першої інстанції про те, що доводи ДПІ щодо нікчемності укладених правочинів, не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, якими визначено ознаки нікчемного правочину.

Як вбачається з акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, податковим органом фактично не досліджувались господарські операції між позивачем та зазначеними контрагентами. Висновки про заниження позивачем податкових зобов'язань зроблені не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність постачальників позивача, яка, на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладених правочинів.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність у постачальника основних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, що на думку ДПІ, унеможливлює здійснення господарської діяльності, не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладених правочинів податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладені угоди, які не спрямовані на настання реальних наслідків, що такими угодами обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсним, відповідачем суду не надано.

Таким чином, акт перевірки, на висновках якого ґрунтуються і доводи апеляційної скарги, не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для збільшення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання ДПІ на те, що не з усіма контрагентами позивач укладав договори у письмовій формі, що свідчить про відсутність договірних взаємовідносин між сторонами. Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Оскільки, до договору купівлі-продажу (поставки) законом не проявляються вимоги щодо обов'язкового письмового оформлення договору (крім випадків, коли договір підлягає нотаріальному оформленню), то сторони не були позбавлені можливості досягнути домовленостей щодо істотних умов договору поставки товару без письмового оформлення таких домовленостей.

Щодо доводів, які викладено відповідачем в апеляційній скарзі, про ненадання судом першої інстанції правової оцінки висновкам ДПІ щодо невірного визначення позивачем балансової вартості запасів, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

З наданого ДПІ розрахунку грошових зобов'язань (основний платіж та штрафні санкції), які визначені спірними податковими повідомленнями-рішеннями (т.5 а.с.1) вбачається, що при розрахунку грошового зобов'язання з ПДВ податковою службою прийнято до уваги взаємовідносини позивача з TOB «Опсідіант ЛТД», ТОВ «Фромекс», TOB «Фріланс», TOB «Рейтінг», TOB «Компанія Квік Дан», ТОВ «Пауер Грідс», а також застосовані штрафні санкції за неподання декларації за травень 2010 року, у зв'язку з чим також збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 688,0грн. (визначено позивачем у податковій звітності за вказаний період). Як зазначено вище, судом першої інстанції надано належну правову оцінку доводам ДПІ щодо нікчемності укладених правочинів позивача з вказаними контрагентами. При цьому, суд першої інстанції погодився з правомірністю застосування ДПІ штрафу у розмірі 170грн. за неподання податкової звітності з ПДВ за травень 2010 року, оскільки звітність не була прийнята податковою службою. В той же час, суд вказав на безпідставність збільшення суми грошового зобов'язання на суму 688,0грн., оскільки такі податкові зобов'язання були сплачені позивачем ще 16.06.2010р. (т.5 а.с.200).

При розрахунку грошових зобов'язань з податку на прибуток, ДПІ прийнято до уваги взаємовідносини між позивачем та TOB «Опсідіант ЛТД», ТОВ «Фромекс», TOB «Фріланс», TOB «Рейтінг», TOB «Компанія Квік Дан», ТОВ «Пауер Грідс», чому судом першої інстанції, як зазначено вище, надано належну правову оцінку, а також допущені позивачем порушення при визначенні приросту (убуток) балансової вартості. При цьому, як вбачається з розрахунку такі порушення призвели у 2010 році до заниження податкових зобов'язань у розмірі14586грн., а в І кварталі 2011 року до завищення податкових зобов'язань у сумі 21733,0грн. У чому саме полягають такі порушення, представник відповідача пояснити не зміг. В акті перевірки також не вказано, які саме порушення допущено позивачем при визначені приросту (убуток) балансової вартості запасів, а зазначено лише показники, які задекларовані платником податків та показники, встановлені податковим органом. Як вбачається з акту перевірки, таке порушення відображено у п.3.1.1 «Валовий дохід», натомість, у вказаному ж підпункті акту перевірки зазначено про те, що перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу встановлено його завищення, а не заниження, що могло б вплинути на заниження податкових зобов'язань. Аналогічні висновки можливо зробити і з вказаного розрахунку, оскільки сума встановленого завищення податкових зобов'язань (21733грн.) більше, ніж значення заниження податкових зобов'язань (14586грн.). Отже, неправильне визначення приросту (убуток) балансової вартості, кількісні показники якого відображені у розрахунку, не може свідчити про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток внаслідок невірного визначення приросту (убуток) балансової вартості запасів.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року у справі №0870/8207/12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 05.07.2013р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк