Постанова № 32425221, 18.06.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2013 р. справа № 1170/2а-4189/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград»

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2013 року у справі №1170/2а-4189/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.09.2012 року №0000550224, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 93429 грн., з яких 62286 грн. - основний платіж та 31143 грн. - штрафні (фінансові) санкції. В обґрунтування заявлених вимог позивач, зокрема, посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладеного правочину з ФОП ОСОБА_1 та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постанова суду мотивована тим, що позивачем документально не підтверджено фактичне отримання послуг від ФОП ОСОБА_1, а саме в актах та в податкових накладних не визначено конкретний перелік послуг, місце та спосіб надання послуг, у зв'язку з чим такі документи не можуть бути визнанні первинними у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини, які згідно з актом перевірки, стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Так, в акті перевірки вказано на нікчемність укладеного правочину, за наслідками якого позивачем віднесено спірні суми ПДВ до складу податкового кредиту. Вказаним обставинам суд першої інстанції не надав належної правової оцінки, натомість зазначив про те, що надані позивачем документи (акти виконаних робіт, податкові накладні) не відображають конкретний перелік послуг, які надавалися у межах спірних господарських операцій, у них не зазначено місце та спосіб надання таких послуг. Заявник апеляційної скарги вказує на те, що надані первинні документи у повному обсязі відображають суть та обсяг господарських операцій, які не визнаються ДПІ.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Кіровоградської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "АПС-Кіровоград" з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з

податку на додану вартість по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_1 за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011року, за результатами якої складено акт №119/22-4/36584833 від 16.08.2012 року.

В зазначеному акті зроблено висновок порушення підприємством вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року в сумі 62286 грн..

Таких висновків податковий орган дійшов з огляду на наступне.

Проведеною перевіркою встановлено взаємовідносини ТОВ "АПС-Кіровоград" з ФОП ОСОБА_1, а саме між вказаними сторонами укладено договір від 01.07.2011 року№ДГ-98 на виконання окремих видів робіт. За умовами вказаного договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання власними або залученими силами проводити комплекс заходів для перевірки поточного стану автоматичної пожежної сигналізації (АПС) на об'єктах вказаних замовником, обов'язки виконавця встановлено в розділі 4 зазначеного договору. Крім того, між ТОВ "АПС-Кіровоград" (підрядник) та ФОП ОСОБА_1 (субпідрядник) 01.07.2011 року було укладено договір субпідряду з технічного обслуговування системи передавання тривожних сповіщень №94, за умовами п.1.1. підрядник доручає, а субпідрядник приймає на себе зобов'язання надавати у відповідності з умовами договору послуги з технічного обслуговування системи передавання тривожних сповіщень, порядок виконання зазначених робіт визначений в розділі 2 зазначеного договору. Також між сторонами 01.06.2011р. укладено договір суборенди за умовами якого ФОП ОСОБА_1 передає ТОВ "АПС-Кіровоград" у тимчасове строкове оплатне користування відокремлену частину нежитлового приміщення для розміщення пункту технічного обслуговування первинних засобів пожежегасіння.

За висновками акту перевірки укладені між ТОВ "АПС-Кіровоград" та ФОП ОСОБА_1 договори є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Висновків про нікчемність укладених правочинів ДПІ дійшла з огляду на результати дослідження фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1, які оформлено актом №185/1710/НОМЕР_1 від 12.10.2011 року "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.07.2011 року». Актом перевірки встановлено, що у ФОП ОСОБА_1 відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. З огляду на зазначений акт перевірки, ДПІ зроблено висновок про те, що ФОП ОСОБА_1 не здійснювала господарську діяльність, а отже ТОВ «АСП-Кіровоград» сплачувало кошти ФОП ОСОБА_1 без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

З цих підстав, посилаючись на ст..ст.203, 215, 216 ЦПК України, ДПІ дійшла висновку про те, що угоди укладені без мети настання реальних наслідків, які передбачені цими договорами. У зв'язку з цим ДПІ вказує на те, що вказані угоди є нікчемними, нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підставі Акту перевірки ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.09.2012 року №0000550224, яким товариству з обмеженою відповідальністю "АПС-Кіровоград" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 93429грн., з яких: за основним платежем 62286 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 31143 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте на підставі та у спосіб, які передбачені Податковим кодексом України. Такі висновки суд першої інстанції обґрунтував тим, що позивачем документально не підтверджено фактичне отримання послуг від ФОП ОСОБА_1, а саме в актах та в податкових накладних не визначено конкретний перелік послуг, місце та спосіб надання послуг.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції не звернув уваги на те, які обставини, згідно з актом перевірки, стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим неправильно встановив обставини, які підлягають доказуванню у цій справі. Наведені судом першої інстанції підстави для відмови у задоволенні позову не узгоджуються з висновками акту перевірки, що став підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення. Як вбачається з акту перевірки, ДПІ не пов'язує заниження податкових зобов'язань з ненаданням підприємством первинних документів, які б підтверджували господарські взаємовідносини з ФОП ОСОБА_1

Отже, суд першої інстанції фактично самостійно визначив підстави для збільшення грошового зобов'язання з ПДВ, що з огляду на повноваження податкової служби, є неприпустимим.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товару (робіт, послуг), сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, висновки про завищення позивачем податкового кредиту зроблені не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність постачальника позивача, яка, на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладених правочині

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність у постачальника основних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, що на думку ДПІ, унеможливлює здійснення господарської діяльності, не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено між позивачем та ФОП ОСОБА_1 суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ФРП ОСОБА_1 укладено договір суборенди нежитлового приміщення та договори про надання послуг. При укладенні договорів його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договори укладені у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначених правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладених правочинів податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоди, які не спрямовані на настання реальних наслідків, що такими угодами обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказані договори визнано судом недійсним, відповідачем суду не надано.

Таким чином, акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для збільшення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Враховуючи обставини, які зазначено в акті перевірки, колегією суддів встановлено, що податковою службою фактично не досліджувалось здійснення господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з ПДВ, а підставою для донарахування спірних податкових зобов'язань стали висновки ДПІ про нікчемність укладених правочинів, які зроблено лише з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагента позивача.

Отже, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, з огляду на підстави його прийняття.

В той же час, встановлені обставини справи свідчать про те, що фактичне виконання сторонами умов договору підтверджується наданими первинними документами, а саме щодо виконання договору суборенди нежитлового приміщення: акт прийому-передачі за договором суборенди №7 від 01.06.2011р., Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкова накладна №7 від 31.07.2011р.; щодо виконання договору №ДГ-98 від 01.07.2011р.: акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2011р., податкова накладна №6 від 31.07.2011р.; щодо виконання договору №94 від 01.07.2011р.: Додатком №1 до договору субпідряду (а.с.27-47), в якому відображено знаходження об'єктів, що підлягають обслуговуванню та вартість обслуговування таких об'єктів, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2011р. (а.с.26), податковою накладною №5 від 31.07.2011р. (а.с.48).

Згідно із ст..1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.2 ст.9 названого Закону, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, правильність її оформлення; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наданих позивачем документів можливо встановити суть та зміст господарських операцій, вони містять дані про осіб відповідальних за здійснення господарських операцій, а отже можуть бути визнанні первинними у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Посилання суду першої інстанції на те, що у зазначених документах не визначено місце та спосіб надання послуг, не може бути прийнято до уваги, оскільки ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не встановлює обов'язковість таких реквізитів первинних документів, як місце та спосіб надання послуг.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість підстав для відмови у задоволенні позову, які зазначені в оскарженому судовому рішенні.

За таких обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст. 202, 205, 207 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» - задовольнити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2013 у справі № 1170/2а-4189/12 - скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Податкове повідомлення-рішення від 04.09.2012 року №0000550224, яке прийнято Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби - визнати протиправним та скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст постанови виготовлено 19.06.2013 р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк