Постанова № 32425000, 10.06.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2013 р. справа № 804/100/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.

суддів: Малиш Н.І. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання:Стельмашової Я.А.,

представника відповідача Петрашка Олександра Олександровича, Ігнатенко

Марини Олександрівни,

представників позивача Коломієць Тетяни Анатоліївни, Мушкатьорова

Костянтина Ігоровича, Голікова Вадима

Валентиновича, Михайлової Олени Вікторівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2013 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метрополія" до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ТОВ «Метрополія» звернувся 03.01.2013 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.08.2012 року №0000242341 з податку на прибуток підприємства на загальну суму 47127784 грн., від 16.08.2012 року №0000212341 з податку на додану вартість на суму 416582 грн., від 16.08.2012 року №0000222341 з податку на додану вартість на суму 3137000 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2013 року даний адміністративний позов задоволений. Скасовані податкові повідомлення-рішення від 16.08.2012 року №0000242341 з податку на прибуток підприємства на загальну суму 47127784,00 грн., від 16.08.2012 року №0000212341 з податку на додану вартість на суму 416582 грн., від 16.08.2012 року №0000222341 з податку на додану вартість на суму 3137000 грн. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що платник податків має право включити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної, оформленої належним чином; позивач не мав право капіталізувати у 2011-2012 роках (в період, що перевірявся) фінансові витрати, що виникли за відсотками, нарахованими, нарахованими за договорами позики на загальну суму 46213833грн. зазначені витрати слід визнавати витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані. (визнані обов'язковими).

Не погодившись з даним рішенням суду представник відповідача (податкового органу) подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі представник відповідача просив скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що постанова суду першої інстанції прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом першої інстанції не враховано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Перевіркою встановлено, що: 1). позивач необґрунтовано включив до складу податкового кредиту з ПДВ 2825657грн. згідно податкових накладних, які не були оформлені належним чином та не відповідали вимогам закону. Позивач до перевірки не надав жодної скарги на постачальників, тому не мав підстав включати до складу податкового кредиту суми визначені в податкових накладних, які неналежним чином оформлені. Податковим законодавством не передбачена можливість повторного включення до податкового кредиту сум ПДВ за виправленими податковими накладними. Єдиний порядок використання не належним чином оформлених накладних - це шляхом додавання до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на постачальника яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. Позивач не привів у відповідність звітність, декларації з ПДВ, за період, що перевірявся, а саме не здійснено зменшення залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного періоду рядок декларації 21 на суму 2918977грн.; 2). Позивачем в порушення пп. 138.10.5, п 141.1 ПК завищено витрати в сумі 46213833грн. - т. я. створення кваліфікаційного активу ще не завершене, не повернуті кредитні грошові кошти в повному обсязі, позики були надані на завершення будівництва ТРК, однак не на завершення будь якої з черг ТРК; 3). Позивачем за весь час діяльності не сплачувався податок на прибуток підприємств за рахунок зменшення об'єкта оподаткування податком. Постановлення судом рішення, яке фактично звільняє позивача від об'єкту оподаткування податком при наявних законодавчих підставах його визначення, наносить прямі економічні збитки державі; 4). При проведенні перевірки встановлено, що позивачем віднесено до складу інших витрат, витрати які не підтверджені відповідними первинними документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку на нарахування податку. Позивачем суму в розмірі 608184грн. віднесено до складу інших витрат у зв'язку з збоєм у програмі, що призвело до завищення інших витрат (рядок декларації 06.3 ВЗ «Витрати на збут» за ІІ квартал 2011 року).

В запереченні на апеляційну скаргу представник позивача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Зазначив, що ТОВ «Метрополія» виявило свою правову позицію по відношенню до висновків перевірки, оформленої актом № 432/232/32998698 від 21.06.2011 року шляхом подання заперечень до даного акту. Починаючи з 05.07.2011 року (дата розгляду податковим органом заперечень до акту попередньої перевірки) ДПІ не виконало свого обов'язку та не склало повідомлення-рішення за формою В4 про зменшення від'ємного значення з ПДВ на суму 2918977грн. За таких обставин правова підстава для корегування записів у податковому обліку підприємства була відсутньою. Щодо формування податкового кредиту зазначив, що податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту. Включення до реєстрів виданих і отриманих податкових накладних документів, які в наслідок дефектів форми не могли вважатися податковими накладними, відбулося платниками податку як наслідок несвідомої помилки, викликаною зовнішньою подібністю таких документів до податкової накладної. Документи, складені контрагентами позивача (ТОВ Формат Інжиніринг» та ТОВ «Корпорація «Альтіс-Холдинг» ) як податкові накладні, не були податковими накладними через дефект форми, тому подані контрагентами податкові накладні повторно, без дефекту форми, вважаються податковими накладними, поданими вперше. Отримання податкової накладної з запізненням не є перешкодою для формування податкового кредиту. Щодо капіталізації фінансових витрат, представник позивача зазначив, що всі витрати на оплату процентів за користування позиченими коштами юридичні особи мають визнавати витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані обов'язковими) крім тих фінансових витрат, що капіталізуються. Торгівельно-розважальний комплекс слід вважати об'єктом, що має 3 складові (2 з яких введено в експлуатацію, отже їх створення завершено.) створення кваліфікаційного активу «ТРК Караван 3-й пусковий» не завершено. Незавершене будівництво 3-ї пускової черги обліковується на бухгалтерському субрахунку 151, оскільки з кінця 2009 року припинено усі роботи, пов'язані з закінченням будівництва. Отже позивач при обліку витрат керувався п. 11 П(С)БО 31 та п. 2.8 Методичних рекомендацій № 1300, де зазначено, що капіталізація фінансових витрат зупиняється, якщо на суттєвий час переривається активна діяльність, пов'язана зі створенням кваліфікаційного активу для використання його за призначенням або продажу. На період зупинення робіт фінансові витрати, пов'язані з утриманням частково завершених кваліфікаційних активів, визнають фінансовими витратами того звітного періоду, за який їх нараховано. Здані в експлуатацію 1 та 2 черги ТРК у періоді, що перевірявся фактично використовувалися з запланованою метою, тобто здавалися в оренду. Таким чином, кінцева мата будівництва (створення кваліфікаційного активу, придатного для використання) щодо перших двох черг ТРК «Караван» досягнута, а отже понесені у подальшому витрати на утримання та ремонт таких активів не є витратами на їх створення. Будівництво 3-ї черги ТРК зупинено, що доводиться даними бухгалтерського обліку, а саме відсутні витрати на таке будівництво, починаючи з ІV кварталу 2009 року.

В судовому засіданні представники податкового органу (відповідача) просили апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати. Суду надали пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі (зазначені вище). Вважають що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представники позивача просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Суду надали пояснення аналогічні викладеним в запереченнях на апеляційну скаргу (зазначені вище). Вважають, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Вислухавши представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією Державної податкової служби проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Метрополія" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.03.2010 року. За результатами перевірки складено акт від 03.08.2012 року № 315/221/32998698, який вручено позивачу в той же день. Перевіркою встановлено порушення: 1). пп. 138.1.1, п.138.2, пп. 138.10.3, пп.138.10.5 ст. 138, пп. 139.1.9 ст. 139, п. 141.1 ст. 141 ПКУ - завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в період, що перевірявся; встановлено заниження сплати податку на прибуток; 2). ст. 185, ст. 187 (п. 187.1), ст. 189 (п. 189.6), ст. 200, ст. 201 (п. 201.7, 201.11) - занижені податкові зобов'язання з ПДВ; 3). Не надано звіт податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх надходження з України у ІІ, ІІІ, ІV кварталі 2011 року та І кварталі 2012 року; несвоєчасно подано декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року, за ІІ-ІІІ квартал 2011 року, за ІІ- ІV квартал 2011 року. На підставі акту складено податкові повідомлення-рішення від 16.08.2012 року за формою «Р» № 0000222341, «В4» № 0000212341 та «П» №0000242341 згідно яких позивачу нарахована сума грошового зобов'язання з ПДВ у загальній сумі 3137000грн.; зменшено від'ємне значення податку на додану вартість в розмірі 416582грн. та від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства в розмірі 47127784грн.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи, тому дійшов помилкового висновку щодо можливості задоволення позовних вимог.

Перевіркою встановлено, що позивач до складу податкового кредиту з ПДВ необґрунтовано відніс ПДВ на суму 2825657грн. згідно податкових накладних, які не були оформлені належним чином та не відповідали вимогам закону. А саме: у червні 2008 року позивачем отримано податкову накладну № 43 від 23.05.2008 року від ТОВ «Формат Інжиніринг» та включено її до реєстру отриманих накладних та до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за червень 2008 року на суму 193568грн. (в т.ч. ПДВ 32261,33грн.) - не вказано опис (номенклатуру) товарів та їх кількість (обсяг, об'єм); у липні 2008 року отримано податкову накладну № 236 від 30.06.2008 року від ТОВ «Корпорація «Альтіс Холдинг» та включено її до реєстру отриманих податкових накладних та до складу податкового кредиту х ПДВ за липень 2008 року на суму 16760371,85грн. (в т.ч. ПДВ 2793395,31грн.) - відсутній податковий номер платників податку - продавця, не вказано опис (номенклатуру) товарів та їх кількість (обсяг, об'єм).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, зазначені податкові накладні не були оформлені належним чином, тому позивач не мав правових підстав для внесення сум ПДВ по вказаним податковим накладним до складу податкового кредиту. Єдиний порядок використання не належним чином оформлених податкових накладних - шляхом додавання до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на такого постачальника, що слугуватиме законною підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. Однак позивач не звернувся до органів ДПС із заявою про порушення ТОВ «Формат Інжиніринг» та ТОВ «Корпорація «Альтіс Холдинг» порядку надання вказаних податкових накладних, натомість скористався правом на включення сум ПДВ (згідно вказаних невідповідних податкових накладних) до складу податкового кредиту у червні-липні 2008 року, що було зафіксовано актом виїзної планової перевірки ТОВ "Метрополія" № 107/23-2/32998698 від 21.01.2009 року з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року. Факт, що оригінали податкових накладних вже були отримані у червні-липні 2008 року і ТОВ "Метрополія" вже скористалося правом передбаченим пп. 7.5.1 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» №168 та включило до складу податкового кредиту суму ПДВ, вказаним актом перевірки та даними бази АІС «Співставлення податкових зобов'язань з податковим кредитом на рівні ДПА України». Позивач не привів у відповідність звітність, декларації з ПДВ, за період, що перевірявся, а саме не здійснено зменшення залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного періоду рядок декларації 21 на суму 2918977грн.

В силу пп. 7.4.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Колегія суддів розглядаючи порушення, зазначені в податковому повідомленні-рішенні щодо пп. 138.10.5, п 141.1 ПК (завищення витрат в сумі 46213833грн.) виходить з наступного.

Відповідно до пп. 138.10.5 ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються: ... фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим кодексом, пов'язані із запозиченням (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

В силу п. 141.1 ст. 141 ПК України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку».

За правилами встановленими П(С)БО-31 (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку), «Фінансові витрати», капіталізація фінансових витрат застосовується лише до суми тих фінансових витрат, яких можна було б уникнути, якби не здійснювалися витрати на створення кваліфікаційного активу. Кваліфікаційний актив - це актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для створення більш ніж 3 місяці.

Виходячи з матеріалів справи колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що створення кваліфікаційного активу позивачем ще не завершене, не повернуті кредитні грошові кошти в повному обсязі, позики були надані на завершення будівництва ТРК «Караван», однак не на завершення будь якої з черг ТРК «Караван». Станом на 01.01.2011 року по бухгалтерському рахунку 151 «Капітальне будівництво» обліковується вартість не введеної в експлуатацію частини (у т.ч. його дообладнання) ТРК «Караван» у сумі 17175533,89грн., крім того на бухгалтерському рахунку 205 «Будівельні матеріали» обліковуються матеріали (металеві конструкції), які були передані підряднику ТОВ «Корпорація «Альтіс Холдинг» на загальну суму - 5202460 грн. для здійснення зведення конструкції, яка відповідно до технічної документації є невід'ємною частиною будівлі ТРК «Караван». На час завершення перевірки Товариству «Корпорація «Альтіс Холдинг» не було передано змонтований каркас, у зв'язку з чим висновок податкового органу що ТРК є недобудованим, колегія суддів вважає обґрунтованим.

Колегія суддів бере до уваги, що у І кварталі 2012 року позивачем здійснено введення в експлуатацію 2-й пусковий комплекс ТРК «Караван» (доопрацювання основних фондів, які обліковувалися на субрахунку 151 «Капітальне будівництво» на загальну суму 14875009грн.). Однак позики були отримані на завершення будівництва ТРК «Караван», а не для завершення будівництва будь-якої черги ТРК.

Таким чином, введення в експлуатацію будь-якої черги ТРК в сенсі питання капіталізації витрат є лише проміжним обов'язковим етапом досягнення запланованої мети - завершення будівництва ТРК. Оскільки за договором позики метою надання позики визначено будівництво ТРК «Караван» (закінчення будівництва ТРК), договори не розірвані та кредитні грошові кошти використані на створення (будівництво, виготовлення) кваліфікаційних активів, фінансові витрати по вищезазначеним кредитам повинні капіталізуватися, незалежно від того, що передбачено обліковою політикою платника податку.

Отже колегія суддів прийшла до висновку, що в порушення пп. 138.10.5, ст. 138, п 141.1 ст. 141 ПК України, позивач завищив витрати в сумі 46213833грн. ( в т.ч. за ІІ квартал 2011 року у сумі 18694521 грн., за ІІІ квартал 2011 року - 5597407грн., за ІV квартал 2011 року - 12672732грн., за І квартал 2012 року - 9249173грн.).

Колегія суддів також прийшла до висновку, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи та не врахував, що при проведенні перевірки встановлено, що позивачем було суму від'ємного значення курсової різниці 305767,19грн. включено до складу інших витрат двічі: у складі фінансових витрат (рядок 06.4.1 декларації) та у складі від'ємного значення курсових різниць згідно ст. 153 розділу ІІІ ПКУ (рядок 06.5.12 декларації). Отже в порушення пп. 138.10.5, ст. 138 ПК України, позивачем завищено інші витрати «рядок декларації 06.4.1» всього у сумі 305767,19грн. у т. ч. у ІІ кварталі 2010 року у сумі 305767,19грн. У зв'язку з викладеним можна дійти висновку, що позивачем за весь час діяльності не сплачувався податок на прибуток підприємств за рахунок зменшення об'єкта оподаткування податком. Постановлення судом першої інстанції рішення, яке фактично звільняє позивача від об'єкту оподаткування податком при наявних законодавчих підставах його визначення, наносить прямі економічні збитки державі.

Також судом першої інстанції не враховано, що при проведенні перевірки встановлено, що позивачем віднесено до складу інших витрат, витрати які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховується при визначенні прибутку у сумі 608 184грн. (46 213 833грн + 305 767 грн. + 608 184грн = 47 127 784грн.). Позивачем суму в розмірі 608184грн. віднесено до складу інших витрат у зв'язку з збоєм у програмі, що призвело до завищення інших витрат (рядок декларації 06.3 ВЗ «Витрати на збут» за ІІ квартал 2011 року). Отже порушено вимоги пп. 138.1, 138.2, пп. 138.10.3 ст. 138, пп. 139.1 ст. 139 ПК України - позивачем завищено інші витрати «рядок декларації 06.3 ВЗ «Витрати на збут» у сумі 608184грн у Іі кварталі 2011 року.

Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись пунктом 3 статті 198, статтями 202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метрополія" до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

В задоволенні позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212, ч.5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: Ю.В. Дурасова

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак