Ухвала суду № 32424995, 06.06.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2013 р. справа № 804/3212/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 року у справі №804/3212/13-а за позовом приватної виробничо-торгівельної фірми «Кріоліт-Дніпро» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и В:

Приватна виробничо-торгівельна фірма «Кріоліт-Дніпро» звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної МДПІ форми «Р» від 20.02.2013 року № 0000011502 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 523589,00 грн., в т.ч. за основним платежем у сумі 468 873,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 54 716,00 грн.. В обґрунтування заявлених вимог позивач, зокрема, посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладених правочинів з ТОВ «Консент-2007» та ФОП ОСОБА_1 та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 року позовні вимоги задоволено. Постанова суду мотивована тим, що висновки податкового органу щодо нікчемності укладеної позивачем угоди не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, яким визначено ознаки нікчемного правочину та носять характер припущень.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м.Дніпропетровська подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки та які на думку ДПІ, свідчать про нікчемність укладених правочинів між позивачем та ТОВ «Консент-2007» та ФОП ОСОБА_1, що свідчить про неправомірність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з цими підприємствами.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що посадовими особами Лівобережної МДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Консент-2007» за період лютий-квітень 2011 року та жовтень 2011 року та з ФОП ОСОБА_1 за червень 2011 року. За наслідком перевірки відповідачем 05.02.2013 року складено акт №520/22/21866583

В Акті перевірки зроблено висновок про порушення підприємством вимог:

- ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.7, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 ПК України, завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у березні-травні 2011 року та листопаді 2011 року від ТОВ «Консент-2007» та у липні 2011 року від ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 468 873,29 грн., в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 468 873,29 грн.

Такі висновки податкової служби ґрунтуються на наступному.

Проведеною перевіркою встановлено, що ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» мало взаємовідносини з ТОВ «Консент-2007» та ФОП ОСОБА_1, а саме: 05.01.2009 року між ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» (покупець) та ТОВ «Консент-2007» (постачальник) було укладено договір поставки № 3 ПК, згідно якого ТОВ «Консент-2007» зобов'язується в установлений строк передати у власність ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» продукти харчування (цукру). 18.05.2011 року між ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» (покупець) та ФОП ОСОБА_1 (постачальник) було укладено договір поставки продуктів харчування (цукор) № 1805-1, згідно якого ФОП ОСОБА_1 постачає та передає у власність ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» продовольчі товари, а ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.

Вказані договори ДПІ вважає нікчемними, такими що не створюють юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю, укладені правочини суперечать моральним засадам суспільства.

Висновки про нікчемність укладених договорів, ДПІ зроблено на підставі актів перевірки контрагентів позивача, а саме згідно висновків акту перевірки ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська № 274/2305/34823994 від 07.07.2011 року про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Консент-2007» в частині дотримання вимог законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «БК Морепродукти», яким встановлено, що діяльність по оформленню договорів ТОВ «Консент-2007» не була спрямована не реальне настання правових наслідків. Відповідно до висновків ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова зроблених в акті перевірки ФОП ОСОБА_1 від 14.09.2011 року, якими встановлено відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення задекларованих господарських операцій.

Крім того, в акті перевірки вказано на те, що ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» не було надано до перевірки видаткові накладні та товарно-транспортні накладні.

З цих підстав, посилаючись на ст..ст.203, 215, 216, 228 ЦПК України, ДПІ дійшла висновку про те, що угоди укладені без мети настання реальних наслідків, які передбачені цими договорами. У зв'язку з цим ДПІ вказує на те, що вказані угоди є нікчемними, нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підставі акта перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.02.2013 року винесено податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем - податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг): за основним платежем в сумі 468 873,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 54 716,00 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору, який передано вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені, зокрема, Податковим кодексом України.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товару (робіт, послуг), сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, висновки про завищення позивачем податкового кредиту зроблені не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність постачальників позивача, яка, на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладених договорів.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність контрагентів за місце своєї реєстрації, відсутність у постачальників основних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, що на думку ДПІ, унеможливлює здійснення господарської діяльності, не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено між позивачем та ТОВ «Консент-2007» та ФОП ОСОБА_1, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Консент-2007» та ФОП ОСОБА_1 укладено договори поставки,. При укладенні договорів його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договори укладені у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначених правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладених правочинів податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоди, які не спрямовані на настання реальних наслідків, що такими угодами обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсним, відповідачем суду не надано.

Таким чином, акт перевірки, на висновках якого ґрунтуються і доводи апеляційної скарги, не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для збільшення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Встановлені обставини справи свідчать про, те що податковою службою фактично не досліджувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з ПДВ, а підставою для донарахування спірних податкових зобов'язань стали висновки ДПІ про нікчемність укладених правочинів, які зроблено лише з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагентів позивача.

В той же час, встановлені судом обставини справи свідчать про те, що 05.01.2009 року між ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» (покупець) та ТОВ «Консент-2007» (постачальник) було укладено договір поставки № 3 ПК, згідно якого ТОВ «Консент-2007» зобов'язується в установлений строк передати у власність ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» продукти харчування (цукру). Підтвердженням факту виконання договору поставки цукру у березні-травні 2011 року та листопаді 2011 року свідчать досліджені в судовому засіданні копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних та виписок банків по рахункам позивача про сплату ТОВ «Консент-2007» вартості товару, яка включає ПДВ 20%.

18.05.2011 року між ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» (покупець) та ФОП ОСОБА_1 (постачальник) було укладено договір поставки продуктів харчування (цукор) № 1805-1, згідно якого ФОП ОСОБА_1 постачає та передає у власність ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» продовольчі товари, а ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору. Загальна сума продажу товару складає 887 400,00 грн., у т.ч. ПДВ 147 900,00 грн. Підтвердженням факту виконання договору поставки продуктів харчування - цукру у липні 2011 року свідчать досліджені в судовому засіданні копії видаткових накладних, рахунків-фактури, товарно-транспортних накладних, договору №1411 від 01.04.2011 року про надання ТОВ «Афінас-11» ФОП ОСОБА_1 послуг по наданню транспортних засобів, експедируванню та організації завантаження, розвантаження та інших допоміжних робіт, пов'язаних з доставкою товару, заявок до договору № 1411 від 01.04.2011 року про відвантаження цукру, податкові накладні та виписки банків по рахункам позивача про сплату ФОП ОСОБА_1 вартості товару, яка включає ПДВ 20%..

Складені між позивачем та його контрагентами документи (акти виконаних робіт, видаткові накладні, податкові накладні) мають необхідні реквізити, які свідчать про зміст та обсяг господарських операцій, мають відомості про осіб відповідальних за здійснення господарських операцій, тобто відповідають вимогам, які пред'являються до первинних документів, що посвідчують факт здійснення господарських операцій.

Отримані результати господарських операцій (поставлений товар, послуги) позивач використовував в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності, про що свідчать наданні позивачем докази інвентаризації основних засобів, звіти про обсяг виготовленої продукції, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, сертифікати відповідності на вироблену продукцію. З наданих позивачем документів суд встановлено, що позивач здійснює виробництво під власною торгівельною маркою «Клим» кондитерських виробів, має виробничі потужності: приміщення обладнання, для здійснення господарської діяльності, отриманий за спірними договорами цукор використовувався позивачем у виробництві власної продукції.

Враховуючи викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються. В апеляційній скарзі ДПІ посилається на висновки, які наведено в акті перевірки, натомість, вказаним підставам для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, судом першої інстанції, як зазначено вище, надано належну правову оцінку. При цьому, суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги, як підстави для скасування постанови суду, доводи ДПІ про те, що судом першої інстанції не звернуто уваги на той факт, що до перевірки позивачем не було надано видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, натомість вказані документи було надано у судове засідання. Так, дійсно, з акту перевірки вбачається, що вказані документи витребувались ДПІ, але не було надані з посиланням на те, що були втрачені. Про вказані обставини було повідомлено ДПІ з наданням відповідних доказів звернення до правоохоронних органів з заявою про втрату документів (т.2 а.с.9-11). У судовому засіданні позивачем було повідомлено, що після проведення перевірки вказані документи були повернуто підприємству, у зв'язку з чим вони і були представлені під час розгляду справи у суді першої інстанції (їх оригінали та копії). За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для неприйняття в якості належних доказів наданих позивачем документів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 року у справі №804/3212/13-а - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст..212 КАС України.

(Ухвалу виготовлено у повному обсязі 07.06.2013 р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк