Ухвала суду № 32420667, 26.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2013 р. м. Київ К/9991/14027/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Голубєвої Г.К. Степашка О.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.07.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012

у справі № 2а/2570/3194/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український кардан»

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український кардан» (надалі - позивач, ТОВ «Український кардан») звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові (надалі - відповідач, ДПІ у м. Чернігові), у якому просило суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 16.02.2011 № 0000652320.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.07.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 адміністративний позов ТОВ «Український кардан» задоволено повністю: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 16.02.2011 № 0000652320.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Згідно наданих до Вищого адміністративного суду України письмових заперечень на касаційну скаргу, позивач проти заявлених вимог відповідача заперечує з мотивів їх необґрунтованості та просить скаргу відхилити.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ у м. Чернігові проведена виїзна позапланова перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (надалі ПДВ) в сумі 651 546,00 грн. за листопад 2010 року, задекларовану на розрахунковий рахунок підприємства, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у липні 2008 року, вересні 2008 року, листопаді 2008 року, жовтні 2010 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки 31.01.2011 складено акт № 51/23/33800101 (надалі акт). Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягає у протиправному збільшенні заявленої до бюджетного відшкодування суми ПДВ по декларації за листопад 2010 року в розмірі 358 333,00 грн.

На підставі акта ДПІ у м. Чернігові винесено податкове повідомлення-рішення від 16.02.2011 № 0000652320, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 358 333,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить лише платнику, а до компетенції органів державної податкової служби не належать повноваження по зміні такого призначення.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власник користується своїм майном на свій власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що встановлено ст. 391 ЦК України.

Статтею 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що банк виконує доручення клієнта у точній відповідності з інформацією, що міститься в розрахунковому документі.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, встановлено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Пунктом 7.7.1. Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що сума податку, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Пунктом 7.7.2 цього Закону також визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно п. 7.7.1 Закону, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх періодах постачальникам таких товарів ( послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 цього Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Як правильно встановлено попередніми судами та підтверджується матеріалами справи, 28.02.2006 між ТОВ «Складський завод-Чернігівавтодеталь» (Покупець) та ТОВ «Ковальський завод-Чернігівавтодеталь» (Постачальник) укладено договір поставки № 17/П-82, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується постачати та передавати у власність Покупцю товар, зазначений в Специфікаціях (Додатках до цього Договору), а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати такий товар на умовах цього договору.

Крім того, 13.06.2006 між ТОВ «Ковальський завод-Чернігівавтодеталь» (сторона 1) та ТОВ «Складський завод-Чернігівавтодеталь» (сторона 2) укладено договір № 14/162 про надання послуг з передачі електроенергії, відповідно до якого виходячи з існуючої єдиної інфраструктури, системи електропостачання, сторона 1 зобов'язується надавати послуги з передачі стороні 2 електроенергію, а сторона 2 зобов'язується своєчасно сплачувати вказані послуги стороні 1. Сторона 1 і сторона 2 одночасно з цим договором укладають договір на спільне використання електричних мереж сторони 1 і надалі керуються цим договором. Сторона 1 передає стороні 2 частину електроенергії, яку сторона 1, згідно договору між ТОВ «Ковальський завод - Чернігівавтодеталь» та Чернігівськими міськими електромережами (ЧМЕМ), купує у ЧМЕМ і повністю її сплачує. Сторона 2 без дозволу ВАТ «Чернігівобленерго» не використовує електроенергію на опалення та підігрів води.

Оплату за вищезазначеними договорами проведено відповідно до платіжних доручень.

01.12.2010 позивачем надіслано лист № 1539/200-00 Генеральному директору ТОВ «Чернігівський ковальський завод» (контрагент), в якому просить по платіжних дорученнях: від 03.09.2010 № 1125892 на суму 52629,12 грн.; від 09.09.2010 № 1125940 на суму 50721,84 грн.; від 16.09.2010 № 1125984 на суму 50721,84 грн.; від 30.09.2010 № 1126112 на суму 50000,00 грн. вважати призначенням платежу наступне: «Компенсація витрат по електроенергії, отриманій у вересні 2010 року, згідно договору від 13.06.2006 № 14». По платіжних дорученнях: від 20.09.2010 № 1126023 на суму 275000,00 грн.; від 20.09.2010 № 1126024 на суму 275000,00 грн.; від 21.09.2010 № 1126035 на суму 400000,00 грн.; від 21.09.2010 № 1126036 на суму 400000,00 грн.; від 22.09.2010 № 1126055 на суму 100000,00 грн. вважати призначенням платежу наступне: «Сплата за поковки, отримані у вересні 2010 року, згідно договору від 28.02.2006 № 17/П-82». По платіжних дорученнях: № 1126128 від 01.10.2010 на суму 10000,00 грн.; № 1126170 від 06.10.2010 на суму 78000,00 грн.; від 08.10.2010 № 11 на суму 40000,00 грн.; від 08.10.2010 № 1126211 на суму 10000,00 грн.; від 15.10.2010 № 1126274 на суму 59691,60 грн.; від 25.10.2010 № 1126364 на суму 45000,00 грн.; від 26.10.2010 № 1126379 на суму 14691,60 грн. вважати призначенням платежу наступне: «Компенсація витрат по електроенергії, отриманій у жовтні 2010 року, згідно договору від 13.06.2006 № 14». По платіжних дорученнях: від 25.10.2010 № 1126358 на суму 180000,00 грн.; від 25.10.2010 № 1126359 на суму 180000,00 грн. вважати призначенням платежу наступне: «Сплата за поковки, отримані у липні 2008 року, згідно договору від 28.02.2006 № 17/П-82». По платіжних дорученнях: від 01.10.2010 № 1126129 на суму 400000,00 грн.; від 08.10.2010 № 12 на суму 40000,00 грн.; від 15.10.2010 № 1126275 на суму 100090,00 грн.; від 26.10.2010 № 1126380 на суму 50000,00 грн.; від 29.10.2010 № 1126430 на суму 400000,00 грн.; від 29.10.2010 № 1126432 на суму 400000,00 грн.; від 29.10.2010 № 1126433 на суму 400000,00 грн. вважати призначенням платежу: «Сплата за поковки, отримані у вересні 2008 року, згідно договору від 28.02.2006 № 17/П-82».

Крім того, 24.01.2011 ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (філія в м. Чернігові) надіслано лист № 076-005/297 Генеральному директору ТОВ «Чернігівський ковальський завод» (контрагент позивача), в якому зазначено про внесення змін в призначення платежу по вищезазначених платіжних дорученнях.

Також, в матеріалах справи наявні листи електронної пошти від 24.01.2011 № К2.32/6 та К2.32/7, адресовані філії ВАТ «Укрексімбанк»у м. Чернігів, в яких зазначено, що згідно листа клієнта від 24.01.2011 № 85/200-00, ТОВ «Український кардан» згідно платіжних доручень від 07.10.2010 № 15 та № 16 на суму 40000,00 грн., МФО 353649 отримувач коштів: ТОВ «Чернігівський ковальський завод», за вірне вважати наступне призначення платежу: сплата за поковки, отримані у вересні 2008 року, згідно договору від 28.02.2006 № 17-П-82, в тому числі ПДВ 6666,67 грн. та компенсація витрат по електроенергії, отриманій у жовтні 2010 року, згідно договору від 13.06.2006 № 14 в тому числі ПДВ 6666,67 грн.

Тобто, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що платіжними дорученнями було фактично сплачено постачальнику товару ПДВ в загальній сумі оплати за товар, поставлений у липні та вересні 2008 року, а також у вересні-жовтні 2010 року. Більше того, даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком кредиторської заборгованості по 631 рахунку бухгалтерського обліку перед TOB «Чернігівський ковальський завод», а також накопичувальною відомістю податкового кредиту, заявленого до відшкодування, по контрагенту TOB «Чернігівський ковальський завод».

Дані документи підтверджують, що оплата за вищезазначеними договорами, в тому числі ПДВ проведена в вересні-жовтні 2010 року при здійсненні оплати за товари постачальнику такого товару.

Відтак, на підставі ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач мав право на бюджетне відшкодування, яке виникло у наступних податкових періодах, які слідують за періодом, у якому відбулась оплата за товари (послуги).

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли правильно висновку про обґрунтоване визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 16.02.2011 № 0000652320.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судового рішення не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 у справі № 2а/2570/3194/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Голубєва Г.К. (підпис) Степашко О.І.