Ухвала суду № 32419239, 04.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" липня 2013 р. м. Київ К/9991/52294/11

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддівОстровича С.Е., Степашка О.І. Федорова М. О.

секретаря судового засідання Волошина В.М.

представник позивача Азаров О. А.

представник відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Укр-Трейд" на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року у справі за позовом Приватного підприємства "Укр-Трейд" до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановила:

Приватне підприємство "Укр-Трейд" (далі - ПП "Укр-Трейд") звернулось до суду з позовом до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі - Костянтинівська ОДПІ) в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року позов ПП "Укр-Трейд" задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року апеляційну скаргу Костянтинівської ОДПІ задоволено. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року скасовано. У задоволені позовних вимог ПП "Укр-Трейд" відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ПП "Укр-Трейд" подало касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року.

Костянтинівська ОДПІ подала до суду письмові заперечення на касаційну скаргу ПП "Укр-Трейд".

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Красноармійською ОДПІ з 21.04.2010 року по 30.04.2010 року проводилась планова виїзна перевірка ПП «УКР-ТРЕЙД» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року. За результатами перевірки складено акт №458/23-2-24802611 від 07.05.2010 року.

Згідно з висновками акту перевірки, ПП «УКР-ТРЕЙД» допущені порушення вимог законодавства: п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, ч. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у частині заниження податку на прибуток підприємств в періоді, що перевірявся, на загальну суму 321873, 00 грн. та п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 257498, 00 грн.

Не погоджуючись із висновком акту перевірки, позивач надіслав заперечення на нього за вих. № 11 від 17.05.2010 року, на які отримав відповідь Костянтинівської ОДПІ про залишення їх без задоволення.

На підставі акту перевірки Костянтинівською ОДПІ 26.05.2010 були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000472342/0-13048 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 482809,50 грн., у т.ч. за основним платежем - 321873, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 160936,50 грн. та №0000492342/0-13049 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 386247, 00 грн., у т.ч. за основним платежем 257498, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 128749, 00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2007 року між ТОВ «Відродження» та ПП «УКР-ТРЕЙД» укладено договір купівлі-продажу №3. Фактичне виконання умов договору купівлі-продажу підтверджено матеріалами справи. Придбаний товар був оприбуткований у бухгалтерському обліку ПП «УКР-ТРЕЙД. Суми податку на додану вартість згідно податкових накладних, виданих ТОВ «Відродження», позивач включив до складу податкового кредиту ПДВ відповідних податкових періодів, що відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з п.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які свідчили про нікчемність правочину - договору, укладеного позивачем з ТОВ «Відродження» від 01.02.2007 року. Крім того, висновком судово-економічної експертизи № 8/1 від 11.04.2011, яка призначалася відповідно до ухвали суду від 30.06.2010 року, підтверджується відповідність первинних документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем не доведено суду обставин, які б свідчили про нікчемність договору, укладеного позивачем з ТОВ «Відродження» від 01.02.2007 року. Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню товарів за вказаним договором із господарською діяльністю ПП «УКР-ТРЕЙД» та фактичне використання товару у його власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач правомірно включив до складу валових витрат суму витрат на придбання товарів за договором №3 від 01.02.2007 року, укладеного із ТОВ «Відродження».

Також судом першої інстанції встановлено, що за наслідками господарських операцій по вказаному договору ТОВ «Відродження» були оформлені та видані позивачу податкові накладні. ТОВ «Відродження» є платником податку на додану вартість. Тобто, ТОВ «Відродження» мало право видавати податкові накладні позивачу. Суми податку на додану вартість за цими податковими накладними позивач відніс до складу податкового кредиту з цього податку у відповідних податкових періодах 2007 та 2008 роки.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що оплата за товари, поставлені ТОВ «Відродження» за договором №3 від 01.02.2007 року, є витратами, понесеними у зв'язку із здійсненням господарської діяльності підприємства, а також діяльність щодо відносин позивача із ТОВ «Відродження», є такою, що пов'язана з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), у зв'язку з чим є безпідставним висновок відповідача щодо неправомірності включення позивачем зазначених у податкових накладних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ПП "Укр-Трейд".

Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року та залишення в силі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року у даній справі.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Укр-Трейд" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року - скасувати.

Залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2011 року.

Ухвала є остаточною, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М. О. Федоров