Рішення № 32408101, 20.06.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6829/13 20.06.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/6829/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія

«Трансенергопром»;

до державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного

транспорту України «Укрзалізничпостач»;

про стягнення 354 521,78 грн.

Представники сторін:

від позивача: Перепелиця В.Ф., довіреність № 171/1 від 01.01.2013р.;

від відповідача: Станова Ю.В., довіреність № ЦХП-20/6099 від 26.12.2012р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Трансенергопром» (надалі - позивач) з позовом до державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (надалі - відповідач) про стягнення 354 521,78 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № ЦХП-04-00112-01 від 13.01.2012р. у визначений строк повністю не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 314006,98 грн., яку позивач просить стягнути. Крім того, за прострочення оплати відповідачем отриманого за Договором поставки № ЦХП-04-00112-01 від 13.01.2012р. товару позивач додатково просить стягнути пеню в сумі 40514,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2013р. порушено провадження у справі № 910/6829/13 та призначено її розгляд на 23.05.2013р.

21.05.2013р. через загалний відділ господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить припинити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки сума заборгованості на день розгляду справи повністю сплачена та відмовити в позові в частиін стягнення пені, так як позивачем належними доказами не підтверджено поставки товару відповідачу.

Присутнім у судовому засіданні 23.05.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги в частині стягнення пені та підтверджено факт сплати відповідачем суми основного боргу.

Представник відповідача проти позову заперечив.

При цьому, суд встановив, що позивач не виконав вимоги суду, викладені в ухвалі про порушення провадження у справі від 10.04.2013р. та не надав витребувані судом докази.

Ухвалою від 23.05.2013р. суд відклав розгляд справи на 06.06.2013р., у зв'язку з неподанням витребуваних судом доказів.

Присутній в судовому засіданні від 23.05.2013 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в частині стягнення пені в повному обсязі та повідомив про сплату відповідачем суми основного боргу, проте документи, витребувані судом, надав частково.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача заперечив проти стягнення пені за відсутності первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт поставки товару.

Крім того, на підставі ст. 69 ГПК України, представник позивача звернувся до суду з клопотанням про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою від 06.06.2013р. суд продовжив строк вирішення споору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 20.06.2013р., у зв'язку з неподанням витребуваних судом доказів.

18.06.2013р. через загалний відділ господарського суду від позивача надійшли витребувані судом докази.

Присутній у судовому засіданні від 20.06.2013 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в частині стягнення пені в повному обсязі.

Представник відповідача проти стягнення пені заперечив та подав суду клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.01.2012р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір поставки № ЦХП-04-00112-01, у відповідності до п.п. 1.1., 1.2., 1.3. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені в договорі. Найменування продукції: прокат товстолистовий з вуглецевої сталі арки 09Г2С. Виробник продукції: ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», м. Маріуполь, Україна.

Згідно до п. 4.4. договору, загальна сума договору на момент його підписання складає 9 358 371,36 грн. з урахуванням ПДВ.

Умовами пунктів 5.1., 5.2., 5.3. договору передбачено, що постачальник здійснює поставку продукції залізничним транспортом на умовах FCA (франко-перевізник) станція відправлення з подальшим прямуванням продукції на адресу вантажоодержувача, яка зазначається у рознарядці покупця (за правилами ІНКОТЕРМС-2010).

Відвантаження продукції проводиться партіями протягом терміну дії поговору, тільки після письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом та є підтвердженням готовності вантажоодержувача до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе покупець. Рознарядка надається постачальнику в оригіналі та з застосуванням факсимільного зв'язку. Після отримання рознарядки по факсу постачальник повинен протягом доби направити покупцю копію отриманої рознарядки з відміткою, що підтверджує її отримання, або іншим чином підтвердити її отримання. Кожна партія продукції постачається протягом 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупця, якщо інше не вказане у рознарядці. Датою поставки продукції вважається дата відправлення цієї продукції, що підтверджується штампом станції відправлення на накладній (залізничній), на адресу вантажоодержувача, яка вказана в рознарядці покупця.

Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за кожну партію поставленої продукції по договору проводиться покупцем протягом 30 (тридцяти) банківських днів після дати поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з п. 5.2.

Позивачем на підтвердження виконання умов договору та поставки відповідачу продукції додано до справи видаткові накладні та акти прийому-передачі металопродукції, які підписані представниками позивача та відповідача і скріплені їх печатками.

Крім того, у видактових накладних в якості підстави поставки товару міститься посилання на Договір № ЦХП-04-00112-01 від 13.01.2012р.

Отже, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, доведено виконання умов договору та поставку продукції відповідачу на загальну суму 12 117 402,64 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що на день звернення позивача з даною позовною заявою до суду, тобто на 08.04.2013р., заборгованість відповідача становила 114 006,98 грн., а не 314006,93 грн., як зазначив позивач, оскільки 28.03.2013р. відповідачем платіжними дорученнями № 13-3255 та № 13-3252 було сплачено заборгованість у сумі 200 000,00 грн., відтак позовні вимоги в цій частині заявлені позивачем безпідставно та задоволенню не підлягають.

Крім того, після порушення провадження у справі відповідач платіжними дорученнями № № 13-3920 та № 13-3919 від 11.04.2013р. сплатив заборгованість у сумі 114 006,98 грн.

Отже, на розгляду справи відповідачем повністю виконані зобов'язання щодо оплати отриманої за Договором № ЦХП-04-00112-01 від 13.01.2012р. продукції. Дана обставина була підтверджена представником позивача в судових засіданнях.

Таким чином, в частині стягнення 114 006,98 грн. заборгованості провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 40514,80 грн., яка нарахована за період з 11.05.2012р. по 21.03.2013р., виходячи з наявної станом на 11.05.2012р. заборгованості в розмірі 1 814 006,93 грн. та з урахуванням її зменшення у зазначений вище період, у зв'язку з проведеними відповідачем оплатами.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 10.6. договору, в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з умови п. 10.6. договору, сторони передбачили стягнення пені у меньшому розмірі, ніж встановлено, що не суперечить приписам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96.

При цьому, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені, судом визнано його не обґрунтованим, оскільки нарахування пені було здійснено позивачем без урахування приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та зазначення заборгованості за кожною видатковою накладною, враховуючи дату виникнення боргу та його оплату, що позбавляє суд можливості перевірити правильність визначення періоду нарахування пені, суму боргу та встановити за якими видатковими накладними мале місце прострочення платежу. До того ж, при проведенні розрахунків відповідачем, на підставі п. 6.1. договору, зазначались номери рахунків-фактур (які до справи позивачем не додані), а не видаткових накладних.

Також, позивачем здійснено розрахунок пені без урахування того, що 2012 рік мав 366 днів.

Таким чином, враховуючи, що позивачем у своїх розрахунках, доданих до справи, здійснено відлік нарахування пені з дати останньої поставки, яка відбулась 30.03.2012р. на суму 295549,30 грн., суд вважає за можливе здійснити нарахування пені саме за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за зазначеною поставкою.

Окрім цього, позивачем невірно визначено дату, з якої боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Як вбачається з п. 6.1. договору, відповідач зобов'язаний був оплатити товар протягом 30 банківських днів з дати поставки партії продукції.

Відповідно до п. 1 постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті»від 17.03.2004р. №110, банківський день - позначений календарною датою проміжок часу, протягом якого виконуються технологічні операції, пов'язані з проведенням міжбанківських електронних розрахункових документів через систему електронних міжбанківських переказів Національного банку, за умови, що підсумки розрахунків за цими документами відображаються на кореспондентських рахунках банків (філій) у територіальному управлінні на ту саму дату.

Згідно видаткової накладної № РН-0000196, відповідач отримав товар 30.03.2012р. на суму, тобто 30 банківських днів для оплати отриманого товару закінчуються 17.05.2012р., оскільки вихідні та святкові дні до зазначеного проміжку часу не зараховуються.

Таким чином, відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, починаючи з 18.05.2012р., а отже судом визнається обґрунтованим період нарахування пені за прострочку платежу з 18.05.2012р. по 17.11.2012р.

За розрахунком суду, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 11 143,66 грн. (295 549,30грн. (борг) х 7,5% (облікова ставка НБУ) х 184 дня прострочки : 100 : 366 = 11 143,66 грн.).

Крім того, приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд враховує, що відповідач є державним підприємством, яке здійснює забезпечення матеріально-технічної бази залізничного транспорту України та фінансується шляхом перерахування коштів з дохідно-розподільчого рахунку Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» на поточний рахунок підприємства, а заборгованість перед позивачем виникла, у зв'язку із неналежним фінансуванням ДП «Укрзалізничпостач»

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Враховуючи скрутне матеріальне становище відповідача, а також те, що відповідач повністю погасив основну суму заборгованості, а позивач не вказав, що останнім було отримано які-небудь збитки внаслідок наявності вказаної заборгованості, суд, керуючись п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Трансенергопром» на 50% до 5571,83 грн.

Як передбачено абз.3 п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у резолютивні частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2503,02 грн., виходячи з суми позову 125150,64 грн. (114006,98 грн. - борг сплачений після порушення провадження у справі + 11143,66 грн. пені, що підлягає стягненню за розрахунком суду). В іншій частині судовий збір підлягає віднесенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 80 (п. 1-1), 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (03049, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 11/15; код ЄДРПОУ 19014832) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Трансенергопром» (04053, м. Київ, пров. Киянівський, 7а; код ЄДРПОУ 37143649) 5571 грн. 83 коп. - пені, 2503 грн. 02 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В частині стягнення стягнення 114 006,98 грн. заборгованості провадження у справі припинити.

4. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 01.07.2013р. Суддя А.І.Привалов А.І. Привалов