Ухвала суду № 32403920, 01.07.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2162/13 01.07.2013 01.07.2013 01.07.2013

Провадження №22-ц/784/1889/13

Суддя суду першої інстанції Карікова Л.В.

Категорія 5 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Ухвала

Іменем України

01 липня 2013 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Шолох З.Л., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Суслик Є.В.,

за участю позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 квітня 2013 року, ухваленого за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно та визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, -

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 08 травня 2012 року він уклав з ОСОБА_4 в усній формі договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1. На підтвердження наміру придбання вказаного будинку він на підставі відповідної розписки передав відповідачу грошову суму у розмірі 3 000 (три тисячі) доларів США. В той же день, відповідач передав йому технічну документацію на будинок та довідку Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про земельні ділянки, що розташовані за вищевказаною адресою.

Посилаючись на те, що з відповідачем він домовився щодо усіх істотних умов договору і відбулося повне виконання договору, але відповідач в подальшому ухилився від нотаріального посвідчення такого договору, позивач просив позов задовольнити, визнати за ним право власності на вказаний будинок разом із земельною ділянкою, на якій він розташований, а також визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування спірним будинком.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 квітня 2013 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволені позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на житловий будинок та земельну ділянку, оскільки усний договір купівлі-продажу житлового будинку не є укладеним та відповідно не створює прав та обов'язків для сторін. Також суд вважав, що не підлягають задоволенню і вимоги в частині визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим будинком, оскільки позивач не є особою, яка має право на звернення до суду з такими вимогами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За положенням ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За правилами ст.16 ЦК України, особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і є непорушним.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України закріплено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, в тому числі і право на власність, є договори та інші правочини.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч.1 ст.209 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за власної волі, в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає у власність другій стороні (покупцеві) майно чи товар, а покупець зобов'язаний прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму, а ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Власником майна за договором купівлі-продажу стає покупець за цим договором, який прийняв майно і сплатив за нього обумовлену договором грошову суму.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу житлового будинку укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Положеннями ч.2 ст.220 ЦК України передбачена можливість суду визнати дійсним договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, у разі, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.

В абзаці 2 пункту 13 постанови Пленуму Верхового Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року, роз'яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 травня 2012 року ОСОБА_4 написав розписку про отримання ним 3 000 (три тисячі) доларів США, як зазначено у тексті розписки «за будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).

Договір купівлі - продажу вказаного житлового будинку між сторонами нотаріально не посвідчувався та державна реєстрація його не проводилася.

До того ж, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, спірний житловий будинок належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу житлового будинку від 28 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за №4402 (а.с.7-10).

Відповідно до довідки Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 08 червня 2012 року, земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок по АДРЕСА_1 у приватній власності не перебуває ( а.с.12).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позову ОСОБА_3 щодо визнання права власності на нерухоме майно, оскільки усний договір купівлі-продажу житлового будинку є не укладеним і не створює прав та обов'язків для сторін. При цьому, враховуючи, що позивач не набув права власності на житловий будинок, то до нього, відповідно, і не перейшло право власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний будинок.

Щодо позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у їх задоволенні, оскільки позивач не є власником спірного будинку та відповідно до вимог ст.ст.321, 391 ЦК України у останнього не виникло право вимоги щодо усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування чи розпорядження вищевказаним майном.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки наданих доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, тому підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді