Ухвала суду № 32406288, 17.06.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2123/13 17.06.2013 17.06.2013 17.06.2013

Провадження №22-ц/784/1858/13

Суддя суду першої інстанції Черенкова Н.П.

Категорія 57 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Ухвала

Іменем України

17 червня 2013 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Шолох З.Л., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участю позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2013 року, ухваленого за позовом ОСОБА_3 до Миколаївської міської Ради про зобов'язання надати необхідну інформацію,-

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2012 року ОСОБА_3, керуючись ст.16 ЦК України звернувся до суду із позовом до Миколаївської міської ради, в якому просив зобов'язати відповідача надати інформацію про реєстрацію його заяви про згоду на виселення із квартири АДРЕСА_2.

Позов мотивований тим, що звернувшись до Миколаївської міської ради з метою отримання інформації про наявність зареєстрованого його письмового зобов'язання про звільнення займаного жилого приміщення, у зв'язку з видачею ордера на вселення в інше приміщення, що передбачено п.64 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і наданню їм житлових приміщень, йому було відмовлено, тому він вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2013 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням порядку дослідження доказів.

Апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін виходячи із наступних підстав.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскарженому рішенні, районний суд виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про неналежні дії відповідача щодо не надання інформації, що є підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За положенням ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до змісту ст.ст.11,15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на цивільний захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік матеріально-правових способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно із ст.5 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом (ст.11 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року).

Згідно із ст.1 Закону України « Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року (з наступними змінами та доповненнями), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

При цьому, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій

або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, а під заявою (клопотанням) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

За правилами ст.15 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року (з наступними змінами та доповненнями), органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 разом зі своєю родинною проживав у квартирі АДРЕСА_2.

В 1997 році ОСОБА_4, з якою позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з 1975 року по 2003 рік, та останньому була надана однокімнатна квартира АДРЕСА_1, без комунальних вигод, житловою площею 17 кв.м. У зв'язку з чим, 17 липня 1997 року позивач був виписаний із квартири АДРЕСА_2 та прописаний в надану квартиру.

Вважаючи, що виписка із квартири АДРЕСА_2 була проведена з порушенням встановленого порядку, 26 лютого 2009 року ОСОБА_3 звернувся із заявою до Відділу обліку та розподілу житла Миколаївської міської ради, в якій просив повідомити, чи було зареєстровано його письмове зобов'язання про звільнення займаного жилого приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2 за вищевказаним адресом в період з 29 травня 1997 року по 01 липня 1997 року (а.с.4).

16 березня 2009 року Відділом обліку та розподілу житла Миколаївської міської ради була надана відповідь ОСОБА_3, в якій повідомлялось, що дані про те, чи дійсно мала місце реєстрація в журналі вхідної кореспонденції від ОСОБА_3 письмового зобов'язання про звільнення займаного жилого приміщення відсутні, оскільки строк зберігання реєстраційних карток і журналів, баз даних, вхідних, вихідних та внутрішніх документів становить три роки.

Враховуючи вищевказані факти та встановлені між сторонами правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні повних вимог, оскільки на його звернення було надано повну інформацію. Належних да допустимих доказів щодо неправомірних дій відповідача судом не встановлено.

Будь - яких інших доказів на підтвердження порушеного права на отримання відповіді на звернення, в передбачений ст.20 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року (з наступними змінами та доповненнями) строк, позивачем не надано. Хоча, у відповідності до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України це є обов'язок позивача.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки наданих доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, тому підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді:

.