Ухвала суду № 32397231, 25.04.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2013 р. справа № 2а-0470/10484/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.

представників сторін:

позивача : - Крутовських С.В., дов. від 04.04.2012 р.

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Новомосковської об'єднаної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 р. у справі № 2а-0470/10484/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних та електротехнічних виробів"

до Новомосковської об'єднаної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод залізобетонних та електротехнічних виробів" (далі - ТОВ «НЗБ та ЕТВ», Товариство) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Новомосковської об'єднаної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області (далі - Новомосковська ОДПІ) від 18.08.2011 р. №0001582320 та від 18.08.2011 р. № 0001572320.

Позов обґрунтовано незгодою Товариства з висновками акту перевірки від 08.08.2011р. щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс» та ТОВ «Будмонополія», оскільки господарські правовідносини з зазначеними підприємствами підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, зазначені підприємства станом на момент здійснення господарської операції зареєстровані платниками податку на додану вартість, знаходилися в Єдиному державному реєстрі. Крім того, позивач в позові зазначає про те, що жодна норма податкового законодавства не ставить в залежність виникнення у платника права на валові витрати та податковий кредит від дотримання вимог такого законодавства іншим суб'єктом господарювання та вказує на те, що анулювання свідоцтва платника ПДВ чи ліквідація підприємства після укладення правочинів та виписування податкових накладних не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту реєстрації такого платника в якості платника ПДВ та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні і не надає право відповідачу не визнавати податковий кредит позивача. При цьому, позивач звертає увагу суду на те, що в акті викладені посилання на обставини здійснення господарської діяльності позивача з ТОВ «Е-Восток-Україна» та ТОВ «Елфра Дисплей», які з позивачем жодними договірними зобов'язаннями не пов'язані та безпосередньо не впливали на формування валових доходів, витрат та податкового кредиту. Позивач посилається і на те, що податкові органи не наділені повноваженнями самостійно визнавати недійсними первинні документи та встановлювати юридичні факти щодо виконаного сторонами правочину, оскільки відповідно до норм Цивільного кодексу України нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, то такий правочин може бути визнаний недійсним тільки судом за ініціативою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 р. у справі № 2а-0470/10484/11 (суддя Конєва С. О.) вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що висновки відповідача, зазначені в акті від 08.08.2011 р. є неправомірними. Зокрема, позивачем податковий кредит сформований правомірно і не занижено податок на прибуток, а тому посилання відповідача в акті перевірки від 08.08.2011 р. на порушення позивачем п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств є безпідставними та спростовуються наданими позивачем доказами, які досліджені судом та наявні в матеріалах справи.

Не погодившись з постановою суду, Новомосковською ОДПІ подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 р. у справі № 2а-0470/10484/11, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не дослідив обставини, встановлені в процесі проведення перевірки, вказує, що у контрагентів позивача відсутні виробничі потужності, трудові та матеріальні ресурси для належного виконання угод.

ТОВ «НЗБ та ЕТВ» проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважаючи спірну постанову суду першої інстанції правомірною та обґрунтованою.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не з'явились представники заявника апеляційної скарги. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників відповідача не перешкоджає розгляду скарги.

Відповідно до матеріалів справи, слід зазначити наступне: обставини, пов'язані з проведенням Новомосковською ОДПІ планової виїзної перевірки ТОВ «НЗБ та ЕТВ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2011 р. (акт перевірки № 302/233/00131972 від 08.08.2011 р., т.1, а. с.14-97), встановлені під час цих перевірок порушення вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4,п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.7.1 п.8.7. ст.8, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», зміст цих порушень та зміст прийнятих на підставі вказаних актів перевірок спірних податкових повідомлень-рішень (т.1, а. с.111, 112) відображені в постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 р. і відповідають матеріалам даної справи.

Спір між сторонами щодо арифметичних обрахунків відсутній.

Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність віднесення до складу валових витрат Підприємства витрат з придбання товару згідно нікчемних правочинів з контрагентами - ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс» та ТОВ «Будмонополія», і про неправомірність в зв'язку з цим формування податкового кредиту.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Новомосковською ОДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав:

Згідно висновків вищевказаної планової перевірки в результаті порушення пункту 4.1.6 пункту 4.1. статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Товариством занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 236176 грн., в тому числі за 3 квартал 2010 року на суму 236176 грн.; в результаті порушення підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» Товариством занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього у сумі 128693 грн., у тому числі за липень 2010 року в сумі 84 320 грн., за серпень 2010 р. в сумі 10373 грн., за вересень 2010 року в сумі 34 000 грн.

Даний висновок податкового органу обґрунтовано тим, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентами ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс», ТОВ «Будмонополія», є нікчемними, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу згідно ч.1 ст.203, ст.ст.215, 228, 662, 655, 656 ЦК України, оскільки актами перевірок контрагентів встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання у контрагентів позивача, що поставило під сумнів факти здійснення суб'єктами господарювання задекларованих поставок та надання послуг (т.1, а. с.31-85).

При цьому, як вбачається з акту перевірки № 302/233/00131972 від 08.08.2011 р., підставою для такого обґрунтування є дані документальних невиїзних перевірок контрагентів позивача - ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама», ТОВ «Тродос Плюс» та ТОВ «Будмонополія».

Як свідчать матеріали справи і не заперечується сторонами, у періоді, що перевірявся ТОВ «НЗБ та ЕТВ» мало господарські відносини за усними та письмовими договорами з закупівлі у ТОВ «Металургійна регіональна мережа» арматури та проволоки, з закупівлі у ТОВ «Алабама» профнастілу, з закупівлі у ТОВ «Тродос Плюс» суперпластифікатору, з виконання ТОВ «Будмонополія» робіт по капітальному ремонту металоформ СВ-10,5 та СВ-9,5.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, у період, що перевірявся, позивач не мав будь-яких господарських відносин з ТОВ «Е-Восток-Україна»та ТОВ «Елфра Дисплей», про які зазначає податковий орган у вищевказаному акті перевірки від 08.08.2011р.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі - Закон № 334) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 Закону Україна «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97 (далі - Закон № 168) встановлено заборону на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому ст.9 Закону № 168.

Згідно пунктами 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті Закону № 168 про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагентів позивача статусу платника ПДВ на момент здійснення господарських операцій, відповідачем суду не надані. .

Матеріалами справи підтверджується і не спростовується відповідачем, що на момент проведення перевірки Підприємство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, що підтверджують реальність господарської операції, а саме: договір підряду, довідка вартості виконаних підрядних робіт за липень 2010р. за формою КБ-3, акт виконаних робіт за липень 2010 р., підсумкова відомість ресурсів (по факту витрат), видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, що свідчать про оплату позивачем товару та робіт контрагентам (т.1, а. с.170-197).

Використання позивачем придбаного у ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Алабама» та ТОВ «Тродос Плюс» товару у власній господарській діяльності також не спростовано відповідачем і підтверджено матеріалами справи (актами списання від 31.08.2010 р., виробничо-технічних норм позивача на виготовлення залізобетонних опор за 2010 рік, витрат сировини та товарної продукції позивача за липень-серпень 2010 р., норм витрат позивача за липень-серпень 2010 р. (т.1, а. с.198-203).

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять. Також податковим органом не надано суду доказів недійсності усних та письмових угод, використання придбаних товарів та робіт у неоподатковуваних операціях.

Щодо посилань скаржника на нікчемність правочинів постачання, то проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.

Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, скаржником не наведена.

Стаття 203 ЦК України, на яку посилається скаржник, як на підставу для нікчемності вищевказаних правочинів, містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину і не містить «прямого» положення про те, що наслідком недодержання саме цих вимог може бути нікчемність правочину.

Також хибним є посилання на ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки даною нормою передбачені підстави недійсності правочину, а не його нікчемності.

При цьому, судом першої інстанції правомірно зазначено, що органам ДПС чинним законодавством не надано повноваження щодо встановлення в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання.

Скаржник в обґрунтування свої позиції також посилається на те, що постановою від 05.11.2010 р. заступника начальника СВ ПМ ДПА у Дніпропетровській області Селіщева Л.Л. порушено кримінальну справу по факту фіктивного підприємництва відповідно до частини 1 статті 205 КК У країни. З матеріалів слідчої перевірки за фактом фіктивного підприємництва, яка проводилася ДПА у Дніпропетровській області встановлено, що невідомими особами, з метою прикриття законної діяльності шляхом використання паспортних даних підставних осіб, було створено суб'єкти підприємницької діяльності (витяг): ТОВ «Будмонополія», ТОВ «Тродос Плюс», ТОВ «Алабама», ТОВ «Елфра Дисплей», ТОВ «Е-Восток Україна». В подальшому невідомі особи використовували поточні рахунки та інші обов'язкові реквізити зазначених підприємств для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, використовуючи при цьому підставні документи бухгалтерської та податкової звітності, що були складені для прикриття злочинних дій.

Стаття 72 КАС України визначає підстави для звільнення від доказування, згідно частини 4 якої підставою для звільнення від доказування є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.

При цьому обов'язковим такий вирок для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, є лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає правомірним не взяття до уваги судом першої інстанції вищевказаної постанови від 05.11.2010 р. про порушення кримінальної справи, оскільки вказана постанова не є вироком суду.

Щодо недекларування контрагентами позивача доходів, то не передбачався жодною нормою законодавства України обов'язок платників податків - одержувачів товарів (робіт, послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей повноти сплати податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей про походження дані товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо. Тим більш, що статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Отже, колегія суддів вважає необґрунтованим нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств згідно податкового повідомлення-рішення від 18.08.2011 р. № 0001572320 (яким донараховано суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 236 176 грн. - за основним платежем, 59044 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та з податку на додану вартість згідно податкового повідомлення-рішення 18.08.2011 р. № 0001582320 (яким донараховано суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 128 693 грн. - за основним платежем, 32 173 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та підтримує висновок суду першої інстанції про скасування зазначених рішень, як такий, що прийнятий на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.196, п.1.ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Новомосковської об'єднаної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 р. у справі № 2а-0470/10484/11 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 р. у справі № 2а-0470/10484/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко