Ухвала суду № 32396325, 04.04.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2013 р. справа № 2а-0870/5906/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Шкуропадської В.М.

без представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 р. у справі № 2а-0870/5906/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Імпекс"

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Імпекс" (далі - ТОВ "Євро-Імпекс", Товариство) звернулось з адміністративним позовом до Запорізького окружного адміністративного суду, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя (далі - ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя) № 0000082302/0/1567, №0000092302/0/1568, № 0000072302/0/1570 від 03.02.2011 р.

Позов обґрунтовано неправомірністю висновків податкового органу про те, що при визначенні бази оподаткування ПДВ при реалізації товарів, імпортованих в Україну, вважається звичайна ціна, яка є не нижче ніж митна вартість та що ціна імпортного товару встановлюється відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» та митного законодавства. Позивач вказує, що за положеннями ст.259 Митного кодексу України митна вартість застосовується тільки при перетинанні товарами митного кордону України та для цілей нарахування податків та зборів при ввезенні товарів на територію України. При цьому, правила визначення звичайної ціни передбачені п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а не Митним кодексом України. Таким чином, ДПІ нівелює такі поняття, як звичайна ціна та митна вартість.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 р. у справі № 2а-0870/5906/11 (суддя Авдєєв М. П.) вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що відповідачем не надано доказів здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних (аналогічних) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність підстав для застосування звичайних цін. При перевірці позивача, відповідачу надано всі необхідні документи, внаслідок чого, законні підстави для застосування непрямих методів відсутні.

Не погодившись з постановою суду, ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 р. у справі № 2а-0870/5906/11, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд не врахував, що в даному випадку механізм визначення митної вартості та звичайної ціни є ідентичним; реалізація імпортованого товару позивачем максимально наближена у часі до дати його імпорту та за даний проміжок часу не відбувалось змін структури ринку такого товару.

Представники сторін при розгляді справи в апеляційній інстанції підтримали визначені сторонами позиції сторін щодо спірних відносин, представник позивача стверджував про законність та обґрунтованість судового рішення, відповідач просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав, зазначених в ній.

Обставини, пов'язані з проведенням ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя позапланової виїзної перевірки ТОВ "Євро-Імпекс" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за червень, липень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в травні, червні 2010 р. (акт № 3/23-252/33378556 від 13.01.2011 р., а. с.8-35), встановлене під час цієї перевірки порушення п.4.1 ст.4, п.п.6.1.1. п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість», зміст цього порушення, зміст прийнятих на підставі вказаного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень (а. с.47, 52, 57) відображені в постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 16.11.2011 р. і відповідають матеріалам даної справи.

Спір між сторонами щодо арифметичних обрахунків відсутній.

Спірним є питання правомірності висновків податкового органу про невідповідність рівня цін на товар, придбаний Товариством в зв'язку проведеними імпортними операціями, звичайним цінам за договорами (контрактами) з реалізації позивачем такого товару на території України та правомірність донарахування в зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку на додану вартість та визначення сум завищення бюджетного відшкодування.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя не підлягає задоволенню з таких підстав:

Податковим органом під час проведення перевірки встановлено, що реалізація товару згідно податкових накладних склала:

- у травні на загальну суму 388475,2 грн., ПДВ - 77695,03 грн.;

- у червні на загальну суму 563881,57 грн., ПДВ - 112776,31 грн.;

- у липні на загальну суму 2112409,48 грн., ПДВ - 422481,90 грн.

При цьому, митна вартість імпортованого товару (з урахуванням мита, вартості послуг на транспортування, зберігання, послуг митниці та інші) у травні складає 572 748,3 грн., у червні 18139,97 грн., у липні 3027312,73 грн.

З наведених даних податківцями зроблено висновок про те, що договірна (контрактна) вартість реалізованого позивачем товару на території України нижча за звичайну ціну (митну вартість), що є порушенням вимог п.4.1 ст.4, п.п.6.1.1. п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, згідно п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (далі - Закон № 168) податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.4.1. ст.4 Закону № 168 база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

За приписами п.1.20 ст.1 Закону № 334 якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно п.п.1.20.2. п.1.20 ст.1 Закону № 334 для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

З наведеної норми вбачається, що обов'язок доведення того, що звичайна ціна (визначена у договорі) не відповідає рівню справедливих ринкових цін, покладений на податковий орган.

Крім того, у відповідності до п.п.1.20.10. п.1.20 ст.1 Закону № 334 донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Послуги з продажу позивачем вказаної вище продукції не відносяться до таких, що регулюються державою, згідно положень Закону України "Про ціни і ціноутворення".

Відповідач не зазначає про застосування непрямих методів визначення сум зобов'язань щодо конкретного податку, вказуючи, що податкові зобов'язання визначались за співставленням ціною придбання товарів позивачем при імпорті та подальшої реалізації даного товару на внутрішньому ринку України.

Проте, застосування непрямих методів для донарахування податкових зобов'язань платника податку внаслідок визначення звичайних цін вимагається вищенаведеним п.п.1.20.10. п.1.20 ст.1 Закону № 334.

Так, визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами регулюється п.4.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (далі - Закон №2181).

Згідно п.п.4.3.1 п.4.3 ст.4 Закон № 2181 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до п.п.4.3.2. п.4.3 ст.4 Закону № 2181 за непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону.

Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Порядок застосування непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи визначається з урахуванням норм закону з питань оподаткування доходів фізичних осіб (п.п.4.3.3 п.4.3 ст.4 Закону № 2181).

Водночас, закону, який би визначав процедуру визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами, на даний час не існує, тобто відсутня методика нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

За приписами п.п.4.3.5. п.4.3 ст.4 Закону № 2181 рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Колегія суддів вважає, що податківцями застосовано визначення податкового зобов'язання по непрямим методам в порушення підпунктів 4.3.1 - 4.3.5 пункту 4.3 Закону №2181, оскільки в акті перевірки немає висновків або посилань на те, що Товариством не підтверджено будь-якими обліковими документами будь-які задекларовані розрахунки, тобто валові доходи або витрати, податковий кредит або податкові зобов'язання. Крім того, позивачем не надано суду підтвердження відсутності у Товариства будь-яких первинних документів або даних бухгалтерського обліку.

Наведене свідчить про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав у податкового органу для визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами у даному випадку.

Таким чином, податковим органом не доведено, що ціна продажу, погоджена сторонами господарських операцій з покупцями на внутрішньому ринку України, не відповідає рівню ринкових цін.

Згідно ст.259 МК України митна вартість товарів - це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України.

Отже, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що якщо товари продані за ціною, вищою від контрактної (фактурної), але нижчою від митної, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару.

При цьому, жодною нормою законодавства не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

Таким чином, посилання скаржника на те, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару є тотожними, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає хибними.

Також колегія суддів погоджується з не взяттям до уваги судом першої інстанції посилань відповідача на п.4.3 ст.4 Закону № 168, оскільки дана норма визначає базу оподаткування для товарів, які імпортуються на митну територію України.

Отже, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень від 03.02.2011 р.:

- № 0000082302/0/1567, яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4506 грн. і застосовані штрафні санкції у розмірі 1126,50 грн. (а. с.47),

- № 0000092302/0/1568, яким Товариству визначена сума завищення від'ємного значення ПДВ 266 182 грн. і застосовані штрафні санкції у розмірі 66 545 грн. (а. с.52),

- № 0000072302/0/1570, яким Товариству визначена сума завищення від'ємного значення ПДВ 82 832 грн. і застосовані штрафні санкції у розмірі 20 708 грн. (а. с.57), що свідчить про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя та підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.196, п.1.ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 р. у справі № 2а-0870/5906/11 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 р. у справі № 2а-0870/5906/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко