АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22 - 7617 Головуючий у 1 - й інстанції: Грегуль О.В.
2013 рік Доповідач - Ратнікова В.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 липня 2013 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Гаращенка Д.Р.
при секретарі - Мурга М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року в цивільній справі за позовом Приватного підприємства «Ратмир-Соло» до ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння, -
в с т а н о в и л а:
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року позов Приватного підприємства «Ратмир-Соло» до ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) передати Приватному підприємству «Ратмир-Соло» (код ЄДРПОУ: 32420973) мініскорозшивачі DONAU у кількості 32 упаковки, що зазначені у видатковій накладній №РН-0001954 від 26 листопада 2007 року.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Деснянського районного суду м.Києва від 15 квітня 2013 року та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Посилається на те, що судом 1-ї інстанції помилково застосовано до правовідносин, що виникли між сторонами, положення ст.387 ЦК України, тоді як застосуванню підлягають положення ст. 134 КЗпП України. Крім того, висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не передавав мініскорозшивачі Приватному підприємству «Ратмир-Соло» ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували даний факт. Також, судом 1-ї інстанції проігноровано неодноразові заяви відповідача на те, що з дати оформлення видаткової накладної минуло більше 5 років, а тому необхідно застосувати строк позовної давності.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник Приватного підприємства «Ратмир-Соло» проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що вони є безпідставними, а рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам закону.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.
Судом встановлено, що 01.08.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фабрика по виробництву ділових книг «А»» та Приватним підприємством «Свічколап Трейдінг» було укладено договір про надання автопослуг за №5/2007, відповідно до умов якого, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика по виробництву ділових книг «А»» за плату зобов'язалося виконувати перевезення матеріальних цінностей Приватного підприємства «Свічколап Трейдінг».
19.11.2007 року Приватним підприємством «Свічколап Трейдінг» було оформлено замовлення на доставку товарно-матеріальних цінностей Ф№ 1911, зі змісту якого вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНТЕР», на виконання рахунка-фактури №4356 від 14.11.2007 року, мало відправити на адресу Приватного підприємства «Свічколап Трейдінг» скорозшивачі. Автопослуги по доставці вказаного товару мало надати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика по виробництву ділових книг «А»».
Цього ж дня Приватним підприємством «Свічколап Трейдінг» було оформлено талон замовника РК №07.11.19, з якого вбачається, що послуги з перевезення надаватимуться водієм ОСОБА_3.
Відповідно до наявної в матеріалах справи, копії видаткової накладної № РН-0001954 від 26 листопада 2007 року, Товариство з обмеженою відповідальністю«ХАНТЕР» видало для одержувача Приватного підприємства «Свічколап Трейдінг» 32 упаковки мініскорозшивачів DONAU, вартістю 233 грн. 47 коп.
04.12.2007 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Фабрика по виробництву ділових книг «А»» та Приватним підприємством «Свічколап Трейдінг» було складено акт за №2511 про невиконання замовлення Ф№ 1911 від 19.11.2007 року.
Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 10.07.2008 року встановлено факт перебування ОСОБА_3 в трудових відносинах з Приватним підприємством «Свічколап Трейдінг» в період 15.10.2007 року по 27.11.2007 року.
Правонаступником Приватного підприємства «Свічколап Трейдінг» є Приватне підприємство «Ратмир-Соло».
Факт невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Фабрика по виробництву ділових книг «А»» замовлення Ф№ 1911 від 19.11.2007 року, також встановлений в рішенні господарського суду м. Києва від 10.10.2011 року по справі №24/386 позов Приватного підприємства «Ратмир-Соло» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика по виробництву ділових книг «А»» про стягнення штрафу та пені за невиконання договору.
Задовольняючи позовні вимоги Приватного підприємства «Ратмир-Соло» та зобов'язуючи ОСОБА_3 передати позивачу мініскорозшивачі DONAU у кількості 32 упаковки, що зазначені у видатковій накладній №РН-0001954 від 26 листопада 2007 року, суд 1-ї інстанції виходив з того, що відповідач у судовому засіданні не заперечував, що він дійсно отримав зазначені мініскорозшивачі, при цьому, доказів, які б свідчили, що він передав їх позивачу, відповідач суду не надав.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду 1-ї інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону.
Механізми захисту права власності закріплені Главою 29 Цивільного кодексу України.
Зокрема, норми статей 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача.
Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.
З системного аналізу вказаної статті вбачається, що зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння. Власник має право захистити своє право власності шляхом пред'явлення віндикаційного позову до іншого суб'єкта цивільно-правових речових відносин, який фактично володіє належним власникові майном без законних на те підстав.
Зі змісту ст.387 ЦК України також вбачається, що віндикаційний позов може бути пред'явлений тільки на захист права власності на річ, яка визначена індивідуально, оскільки власник, що пред'являє вимогу про повернення йому майна, яке належить йому на праві власності, повинен довести, що саме це майно є об'єктом його права власності, тобто індивідуалізувати його. В разі якщо ж індивідуалізувати майно неможливо, неможливе і задоволення віндикаційного позову.
Судом встановлено, що Приватне підприємство «Ратмир-Соло» просить суд вибувати у ОСОБА_3 майно наділене індивідуальними ознаками, які дають змогу його ідентифікувати. Крім того, відповідачем не заперечується, що він дійсно отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНТЕР» мініскорозшивачі DONAU у кількості 32 упаковки, що зазначені у видатковій накладній №РН-0001954 від 26 листопада 2007 року, для доставки їх Приватному підприємству «Ратмир-Соло». А тому в силу ч. 1 ст. 61 ЦПК України, дані обставини не підлягає доказуванню.
Будь-яких належних та допустимих доказів того, що відповідач передав Приватному підприємству «Ратмир-Соло» отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНТЕР» мініскорозшивачі DONAU у кількості 32 упаковки матеріали справи не містять.
З наведеного вбачається, що суд 1-ї інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідальність ОСОБА_3 в даному випадку можлива лише на підставі ст. 134 КЗпП України не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах закону, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідачем, саме як працівником позивача, були отримані вказані мініскорозшивачі, оскільки в установленому законом порядку трудова угода не укладалась, відповідні документи на отримання матеріальних цінностей, як працівнику підприємства, відповідачу не надавались, факт перебування відповідача у трудових відносинах з позивачем в період з 15 жовтня 2007 року по 27 листопада 2007 року було встановлено рішенням суду 10 липня 2008 року.
Між тим, відповідач визнає факт отримання ним мініскорозшивачів DONAU у кількості 32 упаковки, що зазначені у видатковій накладній №РН-0001954 від 26 листопада 2007 року для передачі позивачу, і відповідно до вимог ч.1 ст. 61 ЦПК України, вказані обставини доказуванню не підлягають.
Оскільки мініскорозшивачів DONAU у кількості 32 упаковки, які є власністю позивача, відповідачем позивачу передані не були, так як докази такі в матеріалах справи відсутні, то позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права власності саме у спосіб витребування свого майна від відповідача.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом 1-ї інстанції проігноровано його заяви про те, що з дати оформлення видаткової накладної минуло більше 5 років, а тому необхідно застосувати строк позовної давності, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно зі ст.ст.58, 59 ЦПК України, докази повинні бути належними та допустимими. При цьому, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Будь-яких належних та допустимих доказів того, що відповідач звертався до суду з письмовою заявою про застосування строків позовної давності матеріали справи не містять.
З журналу судового засідання та аудіо запису судового засідання від 15.04.2013 року також не вбачається, що відповідач заявляв усну заяву про застосування строків позовної давності.
Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді:
Судове рішення № 32395003, Апеляційний суд міста Києва було прийнято 11.07.2013. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 22-ц/796/7617/2013. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: