Постанова № 32389964, 03.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3956/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Ключковича В.Ю.

Федорової Г.Г.

За участю секретаря: Шевчук К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегетіс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегетіс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сегетіс» звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.10.2012 року №0010442202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сегетіс» подав апеляційну скаргу, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Так, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про достовірність тверджень відповідача щодо порушення позивачем податкового законодавства, у зв'язку із чим спірне рішення податкового органу є правомірним та не підлягає скасуванню.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Сегетіс» з питань правильності обчислення податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Технофармінвест», ТОВ «Фармконтинент» та ТОВ «Фармінвестгарант» за період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року, за підсумками якої складено Акт від 27.09.2012 року №764/22-2/37035395 та виявлені порушення п. п. 198.1, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за перевірений період у загальному розмірі на 1175753,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 16.10.2012 року №0010442202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1175833,00 грн.

Позивачем було застосовано заходи адміністративного оскарження цього податкового-повідомлення рішення до ДПС у м. Києві та ДПС України, проте останнє було залишені без змін. Після чого позивач звернувся до адміністративного суду.

Обговорюючи правомірність прийняття вищевказаного податкового повідомлення - рішення, колегія суддів зважає на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для зменшення ТОВ «Сегетіс» розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки укладення позивачем договорів купівлі-продажу нежилих приміщень з ТОВ «Технофармінвест», ТОВ «Фармконтинент» та ТОВ «Фармінвестгарант», які, на переконання контролюючого органу, суперечать п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемними, а тому не створюють юридичних наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на висновках посадових осіб ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, викладених в актах про неможливість проведення зустрічних звірок вищеназваних контрагентів позивача, у яких стверджується, що ТОВ «Технофармінвест», ТОВ «Фармконтинент» та ТОВ «Фармінвестгарант» не знаходяться за місцем їх реєстрації, у зв'язку із чим податковим органом припускається, що їх діяльність спрямована на надання податкової вимоги своїм контрагентам, зокрема ТОВ «Сегетіс», з яким вони вступали в господарсько-договірні відносини у жовтні 2011 року.

При цьому, відповідач звертає увагу на те, що свідоцтва платників податків на додану вартість зазначених контрагентів позивача анульовані.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у жовтні 2011 року між позивачем та ТОВ «Технофармінвест», ТОВ «Фармінвестгарант», ТОВ «Фармконтинент» було укладено наступні договори купівлі-продажу нежилих приміщень:

Договір від 10 жовтня 2011 року № 2226, за умовами якого ТОВ "Технофармінвест" продало, а позивач купив нежилі приміщення з № 1 по № 15 (групи приміщень № 56), загальною площею 247,20 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 8/10, літера "А";

Договір від 10 жовтня 2011 року №2229, за умовами якого ТОВ "Технофармінвест" продало, а позивач купив нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 38), загальною площею 188,00 грн., що знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Володимирська, 11/6, літера "А";

Договір від 10 жовтня 2011 року № 2232, за умовами якого ТОВ "Фармінвестгарант" продало, а позивач купив нежилі приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщень № 136а), № 1 по № 19 (групи приміщень № 136) № XXI, № XXII, № XXXVIII, загальною площею 344,30 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 14, літера "А";

Договір від 20 жовтня 2011 року № 2381, за умовами якого ТОВ "Фармконтинент" продало, а позивач купив нежилі приміщення з № 1 по № 19 (групи приміщень № 99) (в літері "А"), загальною площею 247,10 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Інститутська, 15/5.

На підтвердження розрахунку з контрагентами за вказаними договорами позивачем до суду першої інстанції були надані платіжні доручення №17 від 17.02.2012 року, №18 від 17.02.2012 року, №19 від 17.02.2012 року, №26 від 26.03.2012 року, №27 від 26.03.2012 року, №33 від 17.04.2012 року, №34 від 18.04.2012 року, №36 від 19.04.2012 року (а.с. 12-19).

Досліджуючи виконання умов вищевказаних договорів, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за рахунок сум сплаченого ним податку на додану вартість у зв'язку із придбанням нежилих приміщень за дослідженими судом договорами.

Такі висновки базуються на тому, що позивачем не надано суду виписок по банківських рахунках позивача на підтвердження руху коштів на рахунках позивача. Також, у матеріалах справи відсутні копії податкових накладних, виданих позивачу ТОВ «Технофармінвест», ТОВ «Фармінвестгарант», ТОВ «Фармконтинент», та підтвердження реєстрації таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як вбачається із матеріалів апеляційної скарги, позивачем було надано суду апеляційної інстанції додаткові докази.

За приписами частини 2 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

На обґрунтування причин, що зумовили неподання таких доказів до розгляду суду першої інстанції позивач стверджує, що посвідчувані цими доказами факти не заперечувались відповідачем ані під час податкової перевірки, ані в ході судового розгляду, а судом першої інстанції у позивача вони не витребовувались.

Зважаючи на наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність врахування наданих позивачем додаткових доказів, адже саме їх відсутність покладена судом першої інстанції в основу залишення позовних вимог без задоволення та вони безпосередньо стосуються предмету позову, обґрунтованість якого підлягає доказуванню позивачем.

Так, апелянтом надано оригінали виписок по банківському рахунку позивача, з якого була проведена оплата за придбані у контрагентів нежилі приміщення, що разом із дослідженими платіжними дорученнями підтверджує дійсний рух коштів на рахунку позивача.

Також, позивачем надано копії податкових накладних, виписаних йому контрагентами за фактом приймання-передачі нежилих приміщень та копії квитанцій про направлення цих накладних до ДПА України, що підтверджують присвоєння їм реєстраційного номеру, тобто реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Колегією суддів встановлено, що надані позивачем податкові накладні №28 від 10.10.2011 року, №29 від 10.10.2011 року, №2 від 10.10.2011 року, №10 від 20.10.2011 року містять усі необхідні реквізити, передбачені ст. 201 Податкового кодексу України та за формою відповідають вимогам цієї правової норми.

Зазначені накладні вказані контрагентами позивача у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних, що містяться в матеріалах справи.

На підтвердження дійсного виконання умов вищеописаних договорів, у матеріалах справи містяться акти приймання-передачі нежилих приміщень, підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств (а.с. 184, 193, 202, 211).

Реальність укладених угод із відчуження та придбання вказаного нерухомого майна підтверджується копіями витягів із державного реєстру правочинів (а.с. 182, 191, 200, 209).

Фактичне спричинення юридичних наслідків у зв'язку із набуттям права власності позивача на нежилі приміщення, що були предметами вказаних договорів засвідчується копіями витягів про державну реєстрацію прав від 25.10.2011 року №31790849, від 25.10.2011 року №31791022, від 25.10.2011 року №31790912, від 01.11.2011 року №31875366 (а.с. 20-23).

Колегія суддів враховує, що видами діяльності позивача за КВЕД є купівля та продаж власного нерухомого майна, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту, консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Тобто, господарська діяльність позивача кореспондується із предметом договорів, укладених ним з ТОВ «Технофармінвест», ТОВ «Фармінвестгарант», ТОВ «Фармконтинент».

З огляду на досліджені докази, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ТОВ «Технофармінвест», ТОВ «Фармінвестгарант» та ТОВ «Фармконтинент» підтверджуються належними первинними документами.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість, що зафіксовані у виписаних його контрагентами податкових накладних, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом, в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст.201 названого Кодексу, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно п. 201.7 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених ПК України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано зауважень з приводу оформлення та змісту первинних документів, що опосередкували господарські операції, які були предметом податкової перевірки позивача щодо дотримання вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на анулювання свідоцтв платника податку на додану вартість, оскільки зі змісту акту перевірки позивача слідує, що свідоцтво ТОВ «Фармконтинент» було анульовано 24.04.2012 року, свідоцтво ТОВ «Фармінвестгарант» - 06.06.2012 року, а свідоцтво ТОВ «Технофармінвест» скасовано 03.08.2012 року, тобто значно пізніше, ніж відбулись спірні правовідносини.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість.

За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено належним чином правомірності податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі необґрунтованих висновків про нікчемність угод, що відбулися між позивачем та ТОВ «Фармконтинент», ТОВ «Фармінвестгарант» та ТОВ «Технофармінвест» у жовтні 2011 року.

З цього приводу, колегія суддів наголошує, що нікчемним є правочин, що суперечить інтересам держави та/або суспільства. Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства є встановлення злочинного умислу в діях осіб, що його уклали. При цьому, носіями умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегетіс» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2013 року - скасувати та прийняти нове рішення.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегетіс» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 16 жовтня 2012 року №0010442202.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Т.Р. Вівдиченко

Судді: В.Ю. Ключкович

Г.Г. Федорова

Повний текст постанови виготовлено 09 липня 2013 року

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Ключкович В.Ю.

Федорова Г. Г.