Рішення № 32370569, 09.07.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2013 р. Справа № 914/1775/13

За заявою: Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», м. Львів

до: Приватного підприємства «Ліон», м. Львів

про: стягнення 6 008,70 грн. заборгованості за Договором оренди державного нерухомого майна № 9 від 10.05.2000 року

Суддя Кидисюк Р.А.

Секретар Емха Л.М.

За участю представників сторін:

прокурор: не з'явився

від позивача: не з'явився

від відповідача: Параманов С.О. (довіреність б/н від 08.07.2013 року)

Представнику відповідача роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 29 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 09.07.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за заявою Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» до Приватного підприємства «Ліон» про стягнення 6 008,70 грн. заборгованості за Договором оренди державного нерухомого майна № 9 від 10.05.2000 року.

Ухвалою суду від 17.05.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 04.06.2013 року. Ухвалою суду від 04.06.2013 року розгляд справи відкладено на 09.07.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються недоплатою відповідачем орендної плати згідно Договору оренди державного нерухомого майна № 9 від 10.05.2000 року. Прокурор та позивач в попередньому судовому засіданні стверджували, що відповідач у період з 01.01.2009 року по 01.04.2012 року нежитлове приміщення у прибудові до прохідної, загальною площею 50,27 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 222 використовував не як склад, а як магазин, відтак у зв'язку з незастосуванням при розрахунку орендної плати орендної ставки 18 відсотків мала місце недоплата орендної плати як орендодавцю так і державному бюджету України.

03.06.2013 року на адресу суду супровідним листом вх.№20193/13 надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача 6 008,70 грн. недоотриманої орендної плати у зв'язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості на суму 1 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 8787 від 26.03.2013 року. Суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог.

Прокурор та представник позивача в судове засідання не з'явилися, вимог попередніх ухвал суду не виконали, причин неявки не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були належним чином повідомлені.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечив повністю з підстав, наведених у поданому 08.07.2013 року через канцелярію суду відзиві за вх.№26821/13 на позовну заяву. Зокрема, зазначив, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки предметом спору в даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості, яка на думку позивача, виникла з орендних правовідносин у відповідні періоди оренди державного майна. Однак, заборгованості з орендної плати перед позивачем, яка визначена умовами Договору оренди державного майна № 9 від 10.05.2000 року із відповідними змінами, станом на день подання позову у позивача не було. Відтак, позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості з орендної плати, в якому відсутній предмет спору.

Крім того, відповідач зазначив, що як орендар він добросовісно та своєчасно виконував свої зобов'язання, передбачені умовами Договору, як в частині використання орендованих приміщень загальною площею 50,27 кв.м. під склад, так й в частині оплати орендної плати. З боку позивача не надходило пропозицій чи вимог щодо внесення змін до Договору в частині зміни орендної плати за користування нежитловим приміщенням, загальною площею 50,27 кв.м. із застосуванням орендної ставки 18 відсотків.

На думку відповідача, встановлення КРУ (тепер - Держфінінспекції у Львівській області) факту використання нежитлового приміщення в прибудові до прохідної площею 50,27 кв.м., яке розташоване по вул. Городоцька, 222 у м. Львові для торгівлі підакцизними товарами саме з 2009 року є не що іншим як припущенням (домислом) контролюючого органу, що саме з цього періоду слід застосовувати іншу ставку орендної плати. Дане твердження не може братися до уваги, оскільки не підтверджене належними та допустимими доказами. Позивачем не надано доказів, що саме в ревізований період (з 01.01.2009 року по 01.04.2012 року) було зафіксовано факт зміни використання нежитлового приміщення в прибудові до прохідної площею 50,27 кв.м., яке розташоване по вул. Городоцька, 222 у м. Львові зі складу на магазин для торгівлі підакцизними товарами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

10.05.2000 року між Держаним підприємством Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (Орендодавець) та Приватним підприємством «Ліон» (Орендар) укладено Договір оренди державного нерухомого майна № 9 (Договір), згідно п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення, надалі - орендоване майно, загальною площею 270,17 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 222, яке знаходиться на балансі ДП «ЛЗЗК».

У відповідності до п.3.3 Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць відповідно до Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України. Відповідно до п.3.2 Договору та розрахунку плати за перший місяць оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (додаток № 1 до Договору), орендна плата була встановлена у розмірі 1 258,12 грн. без ПДВ та орендовані нежитлові приміщення були розподілені за метою використання, з яких одне - як службова адміністративна будівля, загальною площею 219,9 кв.м., а друге - як приміщення магазину у прибудові до прохідної, загальною площею 50,27 кв.м.

Згідно Договору від 26.06.2007 року про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна, що належить до державної власності від 10.05.2000 року № 9 була встановлена наступна орендна плата: для приміщень в службово-адміністративній будівлі, загальною площею 219,9 кв.м. орендна плата становила 2 696,76 грн. без ПДВ, де було застосовано орендну ставку 15 відсотків; для приміщення магазину, загальною площею 50,27 кв.м. орендна плата становила 620,08 грн. без ПДВ, де було застосовано орендну ставку 18 відсотків.

Згідно Договору від 20.09.2011 року про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна, що належить до державної власності від 10.05.2000 року № 9 була встановлена наступна орендна плата:для приміщень в службово-адміністративній будівлі, загальною площею 219,9 кв.м. орендна плата становила 5 677,00 грн. без ПДВ, де було застосовано орендну ставку 18 відсотків; розмір орендної плати за користування нежитловим приміщенням у прибудові до прохідної, загальною площею 50,27 кв.м. було залишено без змін і становив 620,08 грн. без ПДВ, із застосуванням орендної ставки 15 відсотків.

З 27.03.2013 року на Державному підприємстві Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» Державною фінансовою інспекцією у Львівській області проводилась ревізія фінансово-господарської діяльності підприємства за період з 01 січня 2009 року по 01 квітня 2912 року, за наслідками якої складено Акт № 05-21/10 від 12.06.2012 року, яким встановлено недоотримання орендної плати позивачем та державним бюджетом України за Договором оренди.

Зокрема, державними фінансовими інспекторами зазначено, що мало місце неправильне визначення ставки орендної плати, замість 18 % як для торгівлі підакцизними товарами, орендна плата визначалась за ставкою в розмірі 15 %, чим порушено вимоги пункту 9 Додатку 2 Методики. Як наслідок, за недоотримання орендної плати завдано збитків на суму 7008,70 грн. в тому числі позивачеві - 4906,10 грн. (2009 р. - 1180,85 грн., 2010 р. - 1294,44 грн., 2011 р. - 1 864,05 грн., І квартал 2012 року - 566,79 грн.), Державному бюджету - 2102,60 грн. (2009 р. - 506,00 грн., 2010 р. - 554,80 грн., 2011 р. - 789,90 грн., І квартал 2012 року - 242,90 грн.).

З метою усунення порушень позивач звертався до відповідача з вимогами № 274 від 01.06.2012 року, № 302 від 10.07.2012 року та претензією № 671 від 24.12.2012 року щодо сплати недоотриманої орендної плати.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що у даному випадку правовідносини сторін виникли на Договору оренди державного майна № 9 від 10.05.2000 року із відповідними змінами.

Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

У відповідності до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Виходячи з встановлених обставин, відповідач як орендар добросовісно та своєчасно виконував свої зобов'язання, передбачені умовами Договору, як в частині використання орендованих приміщень загальною площею 50,27 кв.м. під склад, так й в частині оплати орендної плати. Доказів зворотнього ні прокурор, ні позивач не надав.

З матеріалів справи не вбачається, що даний договір підряду в частині визначення ціни був визнаний в установленому законом порядку недійсними у зв'язку з її завищенням чи до них були внесені відповідні зміни.

При цьому, позивач не навів правового обґрунтування заявленого позову, пославшись лише на акт № 05-21/10 від 12.06.2012 року, складений Державною фінансовою інспекцією у Львівській області, який сам по собі не є належним і допустимим доказом порушення відповідачем договірних зобов'язань і завдання позивачеві збитків, а відтак не свідчить про наявність підстав для задоволення даного позову.

Водночас, суд звертає увагу позивача, що наведене не позбавляє його права звернутися до суду з позовом про стягнення спірної суми грошових коштів за наявності інших обставин, як підстав позову, та обравши інші способи захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

З огляду на викладене, суд вважає, що доводи прокурора та позивача не підтверджені належними та допустимими доказами, позовні вимоги не підлягають до задоволення, у позові слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, то слід зазначити, що у відповідності до п.4.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України (зі змінами і доповненнями)" приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судовий збір за звернення до господарського суду з позовною вимогою майнового характеру у розмірі 1 720,50 слід покласти на позивача.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. У позові відмовити.

2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (79040, м. Львів, вул. Городоцька, 222; р/р № 2600300601566 ЛФ Укрексімбанк, МФО 325718; код ЄДРПОУ 08006864) в дохід державного бюджету України 1 720,50 грн. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11.07.2013 р.

Суддя Кидисюк Р.А