Постанова № 32368257, 20.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 червня 2013 року № 826/4547/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової службипро скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.2013 №№0001561701, 0001581701

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ФОП) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва ДПС (надалі - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлення-рішення від 19.03.2013 №0001561701, 0001581701.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/4547/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 16.05.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень, Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу, Закону та Декрету при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник Відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум до валових витрат та сум ПДВ по спірним правовідносинам до податкового з податку на додану вартість. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в письмовому провадженні з огляду на положення ч. 4 ст. 122 КАС України за письмовою заявою представників сторін про розгляд справи за їх відсутності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19 березня 2013 відповідачем, на підставі акта перевірки №434/17-10/НОМЕР_2 від 06.03.2013 прийнято наступні спірні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0001581701, яким позивачу за порушення ч.2 ст.13 Декрету «Про прибутковий податок з громадян», п.167.1, 177.1, 177.2, 177.5 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на загальну суму 36684,57грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 30423,12грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 6261,45грн.;

- №0001561701, яким позивачу за порушення пп.7.2.3, 7.4.5, 7.5.1 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6, 200.1 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 49280,85грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 39424,68грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 9856,17грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних санкцій ґрунтується на обставинах нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Плазма Плюс» (ст.9 Акта перевірки), а нікчемність, в свою чергу, обумовлена актом перевірки контрагента позивача від 27.12.2012 №5156/22-10/32527478, в основу якого покладено висновок ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва про фіктивність даного підприємства на підставі опитування директора ТОВ «Плазма Плюс» ОСОБА_2

Внаслідок не подання ТОВ «Плазма плюс» до перевірки бухгалтерських та податкових документів, відповідач прийшов до висновку про те, що в цілому, у контрагента позивача відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, основні засоби, а отже, об'єкти оподаткування ПДВ та прибуткового податку з громадян відсутні.

Окружний адміністративний суд м. Києва критично ставиться до таких тверджень відповідача, як до належних та допустимих доказів, що підтверджують неправомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, при цьому зазначаючи про передчасність тверджень стосовно нікчемності правочинів між сторонами, враховуючи наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутність основних засобів, висновків посадових осіб податкового органу про фіктивність підприємств, за умови відсутності відповідного обвинувального вироку, що набрав законної сили.

Більш того, посилання відповідача в акті перевірки на статті 203, 215, 228 ЦК України (ст.28 Акту), як вже зазначалось, є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а ДПІ, за таких обставин, переймає на себе компетенцію відповідного місцевого суду, роблячи при цьому висновок про невідповідність правочинів нормам ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності правочинів між позивач та контрагентом, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду, наявності якого, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

Стосовно тверджень представника податкового органу щодо «безтоварності» господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом, суд, з метою офіційного з'ясування всіх обставин по справі, зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 січня 2010 між ТОВ «Плазма Плюс» (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 укладено договір поставки №1, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію (товар, вироби) на умовах даного договору.

Відповідно до рахунку - фактури №СФ-0000093 від 12.10.2010, видаткової накладної №рн-0000064 від 12.10.2010, податкової накладної №77 від 12.10.2010 контрагентом на позивача поставлено редуктор заднього мосту. Оплата за придбаний товар підтверджується платіжним дорученням №189 від 12.10.2010.

Відповідно до рахунку - фактури №СФ-0000058 від 29.07.2011, видаткової накладної №рн-00030 від 29.07.2011, податкової накладної №17 від 29.07.2011 контрагентом на позивача поставлено турбокомпресор. Оплата за придбаний товар підтверджується платіжним дорученням №112 від 09.08.2011.

Відповідно до рахунку - фактури №СФ-0000082 від 29.08.2011, видаткової накладної №рн-00051 від 30.08.2011, податкової накладної №22 від 30.08.2011 контрагентом на позивача поставлено редуктор заднього мосту, барабан, реактивну штангу, ремкомплект фаркопу. Оплата за придбаний товар підтверджується платіжними дорученнями №123 від 01.09.2011, №124 від 02.09.2011.

Відповідно до рахунку - фактури №СФ-0000100 від 29.09.2011, видаткової накладної №рн-00060 від 30.09.2011, податкової накладної №14 від 30.09.2011 контрагентом на позивача поставлено ресору у зборі, колісний диск. Оплата за придбаний товар підтверджується платіжним дорученням №133 від 29.09.2011.

Відповідно до рахунку - фактури №СФ-0000096 від 27.10.2011, видаткової накладної №рн-00066 від 27.10.2011, податкової накладної №9 від 27.10.2011 контрагентом на позивача поставлено редуктор та ремкомплект фаркопу. Оплата за придбаний товар підтверджується платіжними дорученнями №147 від 27.10.2011, №148 від 01.11.2011.

Відповідно до рахунку - фактури №СФ-0000159 від 27.12.2011, видаткової накладної №рн-00090 від 27.12.2011, податкової накладної №21 від 27.12.2011 контрагентом на позивача поставлено автошини. Оплата за придбаний товар підтверджується платіжним дорученням №190 від 27.12.2011.

Відповідно до рахунку - фактури №СФ-0000071 від 27.04.2012, видаткової накладної №рн-00047 від 27.04.2012, податкової накладної №20 від 27.04.2012 контрагентом на позивача поставлено акумулятори. Оплата за придбаний товар підтверджується платіжним дорученням №70 від 11.05.2012.

Відповідно до рахунку - фактури №СФ-0000090 від 30.05.2012, видаткової накладної №рн-00072 від 30.05.2012, податкової накладної №31 від 30.05.2011 контрагентом на позивача поставлено автошини. Оплата за придбаний товар підтверджується платіжним дорученням №81 від 06.06.2012.

Відповідно до рахунку - фактури №СФ-000106 від 26.06.2012, видаткової накладної №рн-00096 від 27.06.2012, податкової накладної №27 від 27.06.2012 контрагентом на позивача поставлено карданний вал та ПГУ. Оплата за придбаний товар підтверджується платіжними дорученнями №102 від 03.07.2012, №105 від 03.07.2012, №106 від 04.07.2012.

Відповідно до рахунку - фактури №СФ-000116 від 20.07.2012, акту здачі - приймання виконаних робіт від 20.07.2012, податкової накладної №15 від 20.07.2012 контрагентом на позивача надано послуги з ремонту КПП. Оплата за отримані послуги підтверджується платіжним дорученням №115 від 20.07.2012.

Відповідно до рахунку - фактури №СФ-000137 від 27.07.2012, видаткової накладної №рн-00113 від 27.07.2012, податкової накладної №22 від 27.07.2012 контрагентом на позивача поставлено коробку переключення передач та фаркоп. Оплата за придбаний товар підтверджується платіжними дорученнями №121 від 01.08.2012, №122 від 02.08.2012, №123 від 07.08.2012.

Відповідно до рахунку - фактури №СФ-000143 від 13.08.2012, видаткової накладної №рн-00121 від 14.08.2012, податкової накладної №10 від 13.08.2012 контрагентом на позивача поставлено автошини. Оплата за придбаний товар підтверджується платіжним дорученням №127 від 13.08.2012.

Відповідно до рахунку - фактури №СФ-000179 від 26.09.2012, акту здачі приймання виконаних робіт від 26.09.2012, податкової накладної №22 від 26.09.2012 контрагентом на позивача надано послуги з ремонту КПП. Оплата за придбаний товар підтверджується платіжними дорученнями №151 від 26.09.2012, №156 від 02.10.2012.

Слід зазначити, що суми податкових зобов'язань з ПДВ включено контрагентом позивача у власні податкові декларації з ПДВ, що підтверджується додатками №5 до даних декларацій, належним чином звірені копії яких наявні в матеріалах справи.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як неподання контрагентом позивача до перевірки документів та/або наявність пояснень директора ТОВ «Плазма Плюс», на підставі яких посадовими особами ДПІ зроблено висновок про фіктивність даного підприємства, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст.3, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що підставою для віднесення витрат по певній господарській операції до складу валових витрат платника є первинні документи, що містять всі обов'язкові реквізити передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а підставою для формування сум податкового кредиту за такими операціями є належним чином оформлена податкова накладна.

Досліджені судом первинні бухгалтерські та податкові документи, які зазначені вище, оформлені у відповідності до вимог вказаних статей Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно вимог ст.201 ПК України, п.3 Порядку заповнення, затвердженого Наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969.

За таких обставин, в розумінні ч.4 ст.70 КАС України, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом нікчемними, та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Товар та послуги, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а самі по собі операції з придбання автозапчастин не можуть бути визнані судом як порушення встановленого порядку.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/валових витрат, однак таких фактів в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1, в даному випадку, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і щодо виходу за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання податкових повідомлень-рішень від 19.03.2013 №№0001581701, 0001561701 протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва ДПС від 19.03.2013 №№001581701, 0001561701.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2, адреса: 02225, АДРЕСА_1) судові витрати в сумі 859 (вісімсот п'ятдесят дев'ять)грн. 65коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (адреса: 02217, м. Київ, вул. Закревського, 41).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.