Ухвала суду № 32363557, 03.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2013 р. м. Київ К/800/22089/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2013

у справі № 2а-15851/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансАльянс»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2013, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансАльянс» (надалі - позивач, ТОВ «ТрансАльянс») до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС): визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.09.2010 № 0001300702/0, № 0001290702/0; податкові повідомлення-рішення від 10.12.2010 № 0001300702/1, № 0001290702/1.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що виконання зобов'язань та фактичне проведення господарських операцій на підставі укладених між позивачем та його контрагентами договорів підтверджується належно оформленими первинними документами. При цьому, неможливість підтвердити сплату податку на додану вартість до бюджету контрагентами позивача по ланцюгах постачання не впливає на податковий кредит покупця та не може бути підставою для позбавлення його права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2013 і відмовити у задоволенні позову.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «ТрансАльянс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за березень, квітень, травень та червень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в лютому, березні, квітні та травні 2010 року.

Перевіркою встановлено, що у зв'язку з порушенням вимог п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2 та пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») сума податку на додану вартість, віднесена ТОВ «ТрансАльянс» до податкового кредиту, підлягає зменшенню: за березень 2010 року - 531 175,00 грн., за квітень 2010 року - 2 239 996,00 грн., за травень 2010 року - 2 368 196,00 грн., за червень 2010 року - 2 200 031,00 грн.; а також у зв'язку з порушенням вимог пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» заявлена до відшкодування з бюджету сума податку на додану вартість підлягає зменшенню в повному обсязі: за березень 2010 року - 32 597,00 грн., за квітень 2010 року - 204 288,00 грн., за травень 2010 року - 786 327,00 грн., за червень 2010 року - 659 349,00 грн. Донарахуванню підлягає сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4 332 963,00 грн. за деклараціями за березень, квітень, травень, червень 2010 року.

Основними постачальниками ТОВ «ТрансАльянс» за договорами поставки, зокрема, були:

- ТОВ «Еко-Сервіс», який згідно договору поставки № 15-01/01 від 15.01.2010 реалізував позивачеві мазут М-40 в березні-червні 2010 року.

- ТОВ ТД «Гарант», який згідно договору № 01-04/02 від 01.04.2012 реалізував позивачеві мазут М-100 в квітні-червні 2010 року.

Відповідно до інформації, отриманої від Білгород-Дністровської ОДПІ листом від 02.09.2010 № 7915/23, в ході відпрацювання взаємовідносин між ТОВ «ТрансАльянс» та ТОВ «Еко-Сервіс» встановлено відсутність поставок товарів у березні між ТОВ «Еко-Сервіс» та його контрагентами, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків, з огляду на що укладені договори відповідно до п. 1, 2 ст. 215, п. 1,5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

На підставі даних «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» в ланцюгу постачання за квітень, травень та червень 2010 року податковим органом встановлено розбіжність між податковими зобов'язаннями, задекларованими ТОВ «ТрансАльянс» та його контрагентами ТОВ «Еко-Сервіс» та ТОВ ТД «Гарант», тобто надмірна сплата до бюджету не підтверджена, що суперечить положенням п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами перевірки складено акт від 15.09.2010 № 134/07-02/32380847, на підставі якого винесено податкові повідомлення-рішення від 15.09.2010 форми «В1» № 0001300702/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1 682 561,00 грн., та форми «Р» № 0001290702/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 033 327,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 4 332 963,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 700 364,00 грн.

В результаті адміністративного оскарження були прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.12.2010 № 0001300702/1 та № 0001290702/1 аналогічного змісту.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцями товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцям у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується у будь-якому попередньому податковому періоді. Зокрема, законодавче визначення бюджетного відшкодування відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сума від'ємного значення податку на додану вартість сформована позивачем за наслідками здійснення господарських операцій з вищевказаними суб'єктами господарської діяльності. Товарність господарських операцій та фактична сплата позивачем сум податку на додану вартість в ціні товарів (робіт, послуг) постачальникам підтверджено наявними в матеріалах справи первинними документами (платіжними дорученнями, рахунками-фактурами).

Факт транспортування, доставки та отримання придбаних товарів підтверджується товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, актами прийому-здачі, актами на злив нафтопродуктів, копії яких долучені до матеріалів справи.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що відсутність продавців за юридичною адресою, порушення справи про банкрутство після проведених операцій, неможливість підтвердити відображення ними сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 22.10.2010 у справі № 21-3а10, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі 21-47а10.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Під час розгляду справи суди не знайшли підтвердження неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару (послуг), просторових та часових факторів, економічних чинників, що впливають на рух активів та зміну стану та структури капіталу платника податків у процесі здійснення господарських операцій.

Слід також зазначити, що відповідачем не надано доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від інших осіб, ніж сторони за правочинами.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2013 у справі № 2а-15851/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Лосєв А.М. Судді Бившева Л.І. Шипуліна Т.М.