Ухвала суду № 32363563, 26.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2013 р. м. Київ К/9991/12501/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Голубєвої Г.К., Степашка О.І., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників позивача:Пенської О.Ю., Лесика В.В.,відповідача:Арустамян А.Е.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Втормет-Вінниця»

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012

у справі № 2а/0270/2796/11

за позовом Державної податкової інспекції у м. Вінниці

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Втормет-Вінниця»

про стягнення коштів за нікчемним правочином,

В С Т А Н О В И Л А: Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11.10.2011 відмовлено у задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у м. Вінниці (надалі - позивач, ДПІ у м. Вінниці) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Втормет-Вінниця» (надалі - відповідач, ТОВ «Втормет-Вінниця») про стягнення до Державного бюджету України коштів у сумі 104 234 988,00 грн., в тому числі: податку на додану вартість 17 372 498,00 грн., отриманих за нікчемним договором поставки від 01.02.2010 № Т-003, укладеним між ПП «К.У.Б.» та ТОВ «Втормет-Вінниця». Суд першої інстанції відмовив у позові з мотивів недоведеності податковим органом наявності у відповідача протиправного наміру порушити інтереси держави під час укладення спірного договору, тоді як власне факт несплати податків, зборів за наслідками виконання цього договору тягне застосування до платників відповідальності за порушення податкової дисципліни. Крім того, ДПІ у м. Вінниці порушено строк застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлений статтею 250 Господарського кодексу України.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 скасовано рішення суду першої інстанції та позов задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11.10.2011.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками ДПІ у м. Вінниці було проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Втормет-Вінниця» з питань дотримання вимог податкового законодавства з контрагентом ПП «К.У.Б.» за період з 01.01.2010 по 01.07.2010. Висновки перевірки оформлені актом від 06.10.2010 № 2216/23/35373696, яким встановлено, що ТОВ «Втормет-Вінниця» здійснювало операції з фінансово-грошовими потоками за участю ПП «К.У.Б.», реальність товарного характеру яких наявними документами не підтверджено.

Між ПП «К.У.Б.» (Постачальник) та TOB «Втормет-Вінниця» (Покупець) укладено договір поставки від 01.02.2010 № Т-003, згідно якого Постачальник зобов'язується передати, а Покупець зобов'язується прийняти металеві вироби або їх частини (надмірні залишки), що містять чорні метали, та оплатити їх вартість.

На виконання договору відповідачем до перевірки надано первинні документи, зокрема: накладні на придбання товару від ПП «К.У.Б.» та податкові накладні за лютий-травень 2010 року. Податкові накладні внесені до реєстрів отриманих та виданих накладних та використані при заповненні декларації з податку на додану вартість і формуванні податкового кредиту у розмірі 17 372 498,00 грн.

Також, судом встановлено, що на виконання умов договору поставки від 01.02.2010 розрахунки між суб'єктами господарювання за отриманий товар проводились у вексельній формі. При цьому, емітентом векселів виступав безпосередньо відповідач. На момент перевірки векселі були оплачені, що частково підтверджується інформацією, яка викладена в акті перевірки.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та як наслідок -застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, Закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту. Враховуючи, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України), то виявлення умислу в діях учасників правочину передбачає обов'язкове встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставин, за яких такий умисел виник. Без з'ясування наведених фактичних даних саме по собі порушення норм податкового законодавства є підставою для нарахування податкових зобов'язань платникам-учасникам такого правочину, однак не є свідченням укладення правочину, який порушує публічний порядок.

У матеріалах справи відсутні докази набрання законної сили вироком суду по кримінальній справі щодо притягнення посадових осіб відповідача (носіїв умислу) до кримінальної відповідальності за свідоме укладення спірного договору з метою ухилитися від оподаткування або безпідставно отримати податкову вигоду. А відтак, слід погодитися з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до відповідача санкцій, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України.

Крім того, оскільки санкції, передбачені частиною першою статті 208 названого Кодексу, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 Господарського кодексу України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку стосовно того, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив поза увагою те, що зазначені санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання лише з дотриманням строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, подання ДПІ у м. Вінниці адміністративного позову з пропуском строку, передбаченого статтею 250 зазначеного Кодексу, також виключає можливість задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги наводять достатньо підстав вважати, що при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права та не взято до уваги всіх обставин справи, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Втормет-Вінниця» задовольнити.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а/0270/2796/11 скасувати.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11.10.2011 у справі № 2а/0270/2796/11 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Голубєва Г.К. (підпис) Степашко О.І.