Постанова № 32356613, 11.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 липня 2013 року № 826/7135/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Стамар-Крокус»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення, визнання дій протиправними,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 26.11.2012 № 0012972203; визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 01.11.2012 № 1737 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки; визнати протиправними дії відповідача щодо проведення невиїзної перевірки позивача з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.03.2011 по 31.03.2011 при взаємовідносинах з ТОВ «Тіал Альянс», що закріплено актом від 08.11.2012 № 981/22-3/21532356.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

Крім того, під час судового розгляду допитано в якості свідків з попередженням про кримінальну відповідальність за порушення ст.ст. 384, 385 КК України директора ТОВ «Стамар-Крокус» ОСОБА_1, а також директора ПП «Транс-Інвестбуд» ОСОБА_2.

09.07.2013 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.11.2012 ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України видано наказ № 1737 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Стамар-Крокус».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до змісту пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

При цьому, згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

За змістом п. 1.1 Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України від 14.04.2011 N 213, відповідно до пункту 77.4 статті 77, пункту 78.4 статті 78, пункту 79.2 статті 79 та пункту 80.2 статті 80 розділу II Кодексу про проведення документальної планової, позапланової та фактичної перевірки відповідним керівником органу державної податкової служби приймається рішення (із зазначенням підстав для проведення перевірки, дати її початку та тривалості), яке з урахуванням вимог Кодексу оформлюється наказом.

Згідно з п. 2.3 Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків при організації документальних планових та позапланових невиїзних перевірок необхідно враховувати особливості проведення, визначені статтею 79 розділу II Кодексу. Так, документальна планова та позапланова невиїзна перевірка здійснюється на підставі наказу про проведення, оформленого з дотриманням вимог, передбачених розділом I цих Методичних рекомендацій, та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 розділу II Кодексу.

З системного аналізу викладених норм видно, що обов'язковою умовою здійснення позапланової виїзної або невиїзної перевірки є прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення такої перевірки, визначених статтями 77 та 78 ПК України, в якому зазначаються, в тому числі підстави для проведення перевірки.

Як видно з матеріалів справи, у наказі ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 01.11.2012 № 1737 всупереч вимогам ст. 78 ПК України та Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків податковим органом не зазначено підставу для проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Стамар-Крокус».

За таких обставин, суд приходить до висновку про протиправність спірного наказу податкового органу від 01.11.2012 № 1737 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Стамар-Крокус», у зв'язку з чим вказаний наказ підлягає скасуванню.

08.11.2012 за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Стамар-Крокус» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.03.2011 по 31.03.2011 при взаємовідносинах з ТОВ «Тіал Альянс» ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС складено Акт № 981/22-3/21532356 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 198.2, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.7, 201.10, 201.11 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 247383,41 грн.

26.11.2012 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0012972203, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 247383,41 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 38201 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договору поставки від 28.02.2011 № 15 з ТОВ «Тіал Альянс» (далі - Договір) поставлено відповідний товар (відводи, трійники, хомути тощо) на загальну суму у розмірі 1484300,44 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 247383,41 грн.), що підтверджується належним чином оформленими рахунками-фактурами, подорожніми листами, видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. Позивач вказані товари оплатив повністю, в тому числі ПДВ у розмірі 247383,41 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та реєстрами електронних платежів з відповідними відмітками банку.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 198.2, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.7, 201.10, 201.11 ст. 201 ПК України, стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок отримання акту ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 25.07.2011 № 914/2304/37317565 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Тіал Альянс» з питань правильності визначення розміру податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2011 року, в якому зазначено про, зокрема, направлення повідомлення про відсутність ТОВ «Тіал Альянс» за місцезнаходженням та про відсутність у вказаного підприємства трудових ресурсів, виробничого та торговельного обладнання, складських приміщень, а також встановлено, що правочини укладені між ТОВ «Тіал Альянс» та підприємствами постачальниками не спричинили реального настання юридичних наслідків.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договором між ТОВ «Стамар-Крокус» та ТОВ «Тіал Альянс» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними подорожніми листами, видатковими та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, який підтверджує наявність у позивача відповідного автомобільного транспорту для здійснення доставки придбаного у ТОВ «Тіал Альянс» товару;

довіреностями на отримання ТМЦ, видатковими та податковими накладними, які підтверджують факт подальшої реалізації позивачем поставленого товару ТОВ «Тіал Альянс», на користь третіх осіб, зокрема, ПП «Транс-Інвестбуд».

При цьому, допитаний в судовому засіданні в якості свідка директор ПП «Транс-Інвестбуд» ОСОБА_2, з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання та за відмову від давання показань за ст.ст. 384, 385 КК України, підтвердив здійснення ТОВ «Стамар-Крокус» відповідних господарських операцій, а саме реалізацію товару, який був придбаний останнім на підставі спірного Договору, на користь ПП «Транс-Інвестбуд».

Суд не бере до уваги посилання в Акті перевірки на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 25.07.2011 № 914/2304/37317565 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Тіал Альянс», а також посилання представника позивача на листи слідчих від 31.05.2012 № 54/3082, від 30.07.2012 № 5/1470-1 та від 14.09.2012 № 5/1820 про порушення кримінальних справ за фактом фіктивного підприємництва, в яких фігурує в якості контрагента ТОВ «Тіал Альянс» та на проведене СТКЗР Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві почеркознавчого дослідження, за результатами якого складено висновок спеціаліста від 08.07.2011 № 1162, в якому зазначено, що підписи від імені директора ТОВ «Тіал Альянс» ОСОБА_3 у податковій декларації з ПДВ за квітень 2011 року із додатком № 5 виконані не останнім, а іншими особами, а також на відмову податкового органу у прийнятті податкової декларації ТОВ «Тіал Альянс» з ПДВ за березень 2011 року, оформленою листом від 18.05.2011 № 18309/10/28-611, оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-третє, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-четверте, з інформації щодо розслідування вказаних кримінальних справ не вбачається встановлення фактів щодо спірних операцій, у той час як відповідно до ст. 72 КАС України для адміністративного суду є обов'язковим вирок суду, який набрав законної сили, в питаннях чи мало місце діяння, чи вчинене воно цією особою (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.12.2011 у справі № К/9991/31743/11), по-п'яте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-шосте, до висновку спеціаліста не пред'являються вимоги, які забезпечують незалежність судового експерта та правильність його висновку, зокрема, спеціаліст не попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, а відтак висновок спеціаліста не має статусу висновку експерта, по-сьоме, допитаний в судовому засіданні в якості свідка директор ТОВ «Стамар-Крокус» ОСОБА_1, з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання та за відмову від давання показань за ст.ст. 384, 385 КК України, підтвердив здійснення господарських операцій між ТОВ «Стамар-Крокус» та ТОВ «Тіал Альянс» за спірним Договором, а також підписання зазначеної первинної документації.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а тому матеріали досудового слідства не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду даної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 у справі № К/9991/53981/12.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Тіал Альянс» господарських операцій за спірним Договором, наявності факту узгодженості його дій з ТОВ «Стамар-Крокус» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Тіал Альянс».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Тіал Альянс» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірного Договору інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних видаткових та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Тіал Альянс» не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між ТОВ «Стамар-Крокус» та ТОВ «Тіал Альянс» були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Стамар-Крокус» та ТОВ «Тіал Альянс» умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок № 969), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 247383,41 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Тіал Альянс». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Тіал Альянс» було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 247383,41 грн., віднесена ТОВ «Стамар-Крокус» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 969.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Тіал Альянс» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про порушення ТОВ «Стамар-Крокус» п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 198.2, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.7, 201.10, 201.11 ст. 201 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 26.11.2012 № 0012972203 - безпідставним та неправомірним.

Водночас, вимога позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення невиїзної перевірки ТОВ «Стамар-Крокус» не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 2, ст. 104 КАС України судовому захисту в порядку адміністративного судочинства підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Підставою для звернення особи за до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку.

А тому дії суб'єкта владних повноважень є такими що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо вони, по-перше, вчинені з перевищенням визначених законом повноважень, та, по-друге, є юридично значимими, тобто мають безпосередній вплив та стан суб'єктивних прав та обов'язків особи.

Однак дії контролюючого органу з проведення перевірки не відповідають наведеним критеріям, позаяк такі дії є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства. Тому саме по собі проведення перевірки не створює для суб'єкта господарювання жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав.

Слід також зазначити, що оспорювані за цим позовом процедурні дії податкового органу з проведення перевірки не мають самостійного правового значення, оскільки не являють собою остаточне волевиявлення владного суб'єкта; в подальшому з урахуванням вчинених дій податковим органом може бути прийнято рішення стосовно прав та обов'язків позивача. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.03.2013 у справі № К/9991/75343/12.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.

Позивач про присудження судових витрат на його користь з Державного бюджету України не просив.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стамар-Крокус» (01014, м. Київ, вул. Струтинського, 6, код ЄДРПОУ 21532356) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 01.11.2012 № 1737 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Стамар-Крокус».

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.11.2012 № 0012972203, прийняте Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.С. Пащенко