Ухвала суду № 32332901, 04.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2013 року м. Київ К-28151/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2010

у справі № 17/85

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Спецмеблі"

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Спецмеблі" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 768-26-7-00273910/8168 від 24.10.2003.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2009 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2010 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з ПП „Форте" за період з 01.10.2001 по 01.01.2003 та складено акт №107/26-20/00273910 від 22.10.2003.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення №768-26-7-00273910/8168 від 24.10.2003, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 62756 грн.: 41837 грн. основний платіж, 20919 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Позивач оспорює податкове повідомлення - рішення № 768-26-7-00273910/8168 від 24.10.2003, в частині нарахування основного платежу в сумі 41837 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", включено до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, виданими ПП „Форте" на загальну суму 41837 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті за жовтень 2001 року, лютий 2002 року, квітень 2002 року, червень 2002 року, серпень 2002 року, жовтень 2002 року в розмірі 41837 грн.

Підставою для такого висновку було те, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11.07.2003 визнано недійсними статут ПП „Форте" від 20.08.2001 з моменту його реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №40103054 від 28.08.2001 з моменту внесення в реєстр платника податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

В силу вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

У відповідності із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 статті 5).

Таким чином, з огляду на наведені законодавчі приписи юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду (зокрема, у вигляді права на зменшення об'єкта оподаткування ПДВ на суму податкового кредиту та об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму здійснених витрат), є реальність господарської операції.

За відсутності факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

У справі, що переглядається є факти яки підтверджують реальність виконання спірних операцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2010

у справі № 17/85 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2010 у справі № 17/85 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко