Ухвала суду № 32332878, 27.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" червня 2013 р. м. Київ К/9991/51104/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря Сачко Г.Л.

представника позивача Пятковського О.П.

представника відповідача Лутчина Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової інспекції

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.09.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2012

у справі № 2а-8157/11/1370

за позовом Виробничо-комерційного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інко» Лтд

до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень

ВСТАНОВИВ:

Виробничо-комерційне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інко» Лтд (далі по тексту - позивач, ВКП ТОВ «Інко» Лтд) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.02.2011 №0000102350, №0000152350.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.09.2011, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2012, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.09.2010, за результатами якої складено акт перевірки №17/232/25239972 від 07.02.2011.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог: пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 №283/97-ВР (із змінами і доповненнями), зокрема - занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 19 925 грн., у тому числі за ІІ квартал 2010 року в сумі 19 925 грн.; пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (із змінами і доповненнями), зокрема - занижено податок на додану вартість всього у сумі 31611 грн., у тому числі: за липень місяць 2009 року в сумі 625 грн., за вересень місяць 2009 року в сумі 1040 грн., за березень місяць 2009 року в сумі 4839 грн., за травень 2010 року в сумі 15940, за серпень 2010 року в сумі 9167 грн.; пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, пп. 19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-ІV, зокрема - неповне утримання податку з доходів фізичних осіб в сумі 558,91 грн. в 2009-2010 роки; ст. 3 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11.12.1991 №1963-ХІІ (із змінами і доповненнями), зокрема - занижено податок з власників транспортних засобів на 2010 рік в сумі 14 грн.

Крім того, перевіркою згідно постанови слідчого СВ ПМ ДПА у Дніпропетровській області від 16.12.2010 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з постачальником ТОВ «Альянс+» встановлено порушення пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 №283/97-ВР (із змінами і доповненнями) щодо заниження податку на прибуток за ІІІ квартал 2010 року в сумі 2 022 585 грн., а також порушення пп.7.4.1, пп.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо заниження податку на додану вартість в сумі 1 618 068 грн., в т.ч. за липень 2010 року 83 335 грн., за серпень 2010 року 934 033 грн., за вересень 2010 року 600 699,67 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0000102350 та №0000152350 від 23.02.2011.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судами встановлено, що ВКП ТОВ «Інко» Лтд було укладено з ПІІ «Лукойл-Україна» договір підряду №10/572 від 15.04.2010 на виконання будівельно-монтажних робіт, за яким ВКП ТОВ «Інко» Лтд зобов'язалося виконати своїми силами і засобами, на власний ризик будівельно-монтажні роботи по будівництву і реконструкції комплексу об'єктів нафтобази (об'єктів нерухомого майна), відповідно до затвердженої проектної документації у встановлений цим договором строк.

Пунктом 3.1 вказаного договору підряду передбачено, що вартість робіт по договору узгоджується сторонами в протоколі погодження договірної ціни і складає 7 707 090 доларів США, в тому числі ПДВ з оплатою цієї суми в гривнях по курсу НБУ на день оплати.

Пунктом 4.2.2 договору підряду підряднику надано право залучати для виконання певного визначеного обсягу робіт субпідрядні спеціалізовані будівельні та інші організації.

На підставі зазначеного договору підряду ВКП ТОВ «Інко» Лтд уклало господарські договори з ТОВ «Альянс+» (№21-07/10 від 21.07.2010, №02-08/10 від 02.08.2010 та №25-08/10 від 25.09.2010), якими залучило вказане товариство до виконання робіт з вертикального планування комплексу нафтобази, розбивши усі передбачені проектною документацією роботи на три частини.

Виконання робіт за вказаними договорами підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі по тексту - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платник податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку, або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно пп. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних-операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Зокрема, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Жодних вимог про необхідність чи можливість платника податків віднести сплачені суми податку на додану вартість у складі вартості придбаних товарів (робіт, послугу) до складу податкового кредиту лише після їх використання у власній господарській діяльності Закон України «Про податок на додану вартість» не містив.

Статтею 882 Цивільного Кодексу України передбачено можливість прийняття усіх робіт за договором будівельного підряду або окремих етапів виконаних робіт. При цьому встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. Проте, вимог щодо передачі етапів виконаних робіт діючим законодавством України не встановлено.

Суди зазначили, що укладеним між ВКП ТОВ «Інко»Лтд та ПІІ «Лукойл-Україна» договором підряду не визначено вимог щодо передачі етапів виконаних робіт. Положення договору підряду передбачають складення акту здачі об'єкта в експлуатацію, акту прийому-передачі виконаних робіт.

Підпунктом 3.2.1 та п. 3.3 вищевказаного договору підряду, які визначають порядок оплати вартості виконаних робіт та порядок перевірки замовником відповідності фактичних результатів виконаних робіт, передбачають складання та підписання довідок про вартість виконаних робіт типової форми КБ-3.

Таким чином, суди вірно встановили, що за змістом договору підряду, довідка про вартість виконаних робіт типової форми КБ-3 є тим документом, яким передбачено передачу замовнику окремих етапів виконаних робіт.

З матеріалів справи вбачається, що факт реальної передачі ВКП ТОВ «Інко» Лтд робіт, що виконані ТОВ «Альянс+», замовнику - ПІІ «Лукойл-Україна» підтверджується зведеним актом приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2010 року - лютий 2011 року, яким підтверджено те, що генпідрядник (ВКП ТОВ «Інко» Лтд) виконав зобов'язання згідно договору підряду на суму 58 115 225,40 грн., а вказані у зазначеному акті роботи були прийняті замовником (ПІІ «Лукойл-Україна») на підставі довідок про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року, травень 2010 року, липень 2010 року, серпень 2010 року, вересень 2010 року, жовтень 2010 року, листопад 2010 року, грудень 2010 року, січень 2011 року, лютий 2011 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обґрунтовуючи нікчемність укладених між позивачем та ТОВ «Альянс+» договорів відповідач посилається на те, що у ТОВ «Альянс+» відсутнє власне майно, відсутній управлінський, технічний, робітничий персонал, відсутні власні або орендовані складські приміщення, виробничі активи інші основні засоби, відсутнє власне або орендоване нерухоме майно, спеціалізована техніка, обладнання та устаткування, тощо.

Судами встановлено, що Державною архітектурно-будівельною інспекцією видано ліцензію ТОВ «Альянс+» на здійснення діяльності із створення об'єктів архітектури серія АВ№479283 від 07.06.2010 строком дії до 18.06.2014. Товариство є платником податку на додану вартість, його реєстрація не скасовувалася і не анульовувалось, про що було відомо суб'єкту владних повноважень на момент проведення перевірки.

При укладенні з ТОВ «Альянс+» договорів, як зазначено судами, ВКП ТОВ «Інко» Лтд встановило юридичний статус цього Товариства на основі його реєстраційних документів, а також встановило факт видачі ТОВ «Альянс+» Державною архітектурно-будівельною інспекцією ліцензії на здійснення діяльності із створення об'єктів архітектури, факт реєстрації цього Товариства платником податку на додану вартість, то у ВКП ТОВ «Інко» Лтд не було підстав сумніватися у наявності у ТОВ «Альянс+» необхідних організаційних, кваліфікаційних, технологічних та спеціальних вимог для виконання тих завдань, які на нього покладалися відповідними господарськими договорами.

Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що господарські операції позивача з вищевказаним підприємством не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами. Суб'єктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагента на здійснення господарських операцій.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова