Ухвала суду № 32332849, 04.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2013 року м. Київ К-42101/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010

у справі № 13/575

за позовом Закритого акціонерного товариства „АТ Каргілл"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство „АТ Каргілл" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень № 0000030237/0 від 01.08.2005 та № 0001712311/3 від 20.01.2006.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2009 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем проведено додаткову позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань правильності обчислення та достовірності заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість позивача за період з 01.10.2003 по 31.10.2003 та складено акт № 43/23-713/20010397 від 29.07.2005

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000030237/0 від 01.08.2005, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 10302 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення та прийнято податкове повідомлення рішення № 0001712311/3 від 20.01.2006.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", включено до податкового кредиту у жовтні 2003 року 6867, 67 грн. по податковій накладній № 100 від 07.10.2003, виданій ПП ОСОБА_3

07.10.2003 між позивачем та ПП ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу СVР 24557, згідно умов якого позивач придбав насіння соняшника у кількості 40 тонн та перерахував в оплату за отримане насіння ПП ОСОБА_3 41200 грн., в тому числі податок на додану вартість 6867, 67 грн.

ПП ОСОБА_3 позивачу видано податкову накладну № 100 від 07.10.2003 на суму 41200 грн., в тому числі податок на додану вартість 6876,67 грн.

Рішенням від 02.08.2004 визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію ПП ОСОБА_3 та свідоцтво про реєстрацію його як платника податку на додану вартість від 07.05.2003 № 57796416 з моменту реєстрації.

Вказаним рішенням встановлено, що суб'єкт підприємницької діяльності зареєстрований на підставну особу, оскільки ПП ОСОБА_3 помер ще 16.04.2003.

Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області набрало законної сили 03.09.2004.

Постановою старшого слідчого відділу прокуратури м. Києва від 18.10.2005 закрито кримінальну справу відносно службових осіб позивача за фактом ухилення від сплати податків по фінансово-господарським операціям з ПП ОСОБА_3 за відсутністю складу злочину.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

В силу вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

У відповідності із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 статті 5).

Таким чином, з огляду на наведені законодавчі приписи юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду (зокрема, у вигляді права на зменшення об'єкта оподаткування ПДВ на суму податкового кредиту та об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму здійснених витрат), є реальність господарської операції.

За відсутності факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

У справі, що переглядається є факти яки підтверджують реальність виконання спірних операцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 у справі № 13/575 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 у справі № 13/575 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко