Постанова № 32315684, 03.07.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2013 року Справа № 918/318/13-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не з'явився

від відповідача: Махаринець Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" на рішення господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2013 року в справі № 918/318/13-г (суддя Мамченко Ю. А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт"

до відповідача Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"

про стягнення в сумі 101 957 грн. 10 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (а.с. 2-6) до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал» (надалі -Відповідач), про стягнення з Відповідача основного боргу в сумі 93624 грн. 40 коп., пені в розмірі 5988 грн. 47 коп., інфляційних в розмірі 384 грн. 13 коп. та 1996 грн. 10 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2013 року (а.с. 110-114) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 93624 грн. 40 коп. основного боргу, пеню в розмірі 5988 грн. 47 коп., інфляційні в розмірі 384 грн. 13 коп. та 1996 грн. 10 коп. річних. Також покладено на Відповідача судові витрати в розмірі 2039 грн. 14 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 118-119) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2013 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом не повністю з'ясовані обставини, які мають значення для справи при прийнятті рішення, тому оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою суду від 23 травня 2013 року (а.с. 117) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 3 липня 2013 року на 15 годину 30 хвилин.

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

Представник Позивача в судове засідання від 3 липня 2013 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач був належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 135).

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Позивача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 3 липня 2013 року представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав, вказаних у апеляційній скарзі.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, письмові пояснення, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення скасувати частково (в частині стягнення основного боргу). При цьому, суд виходив з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, 24 червня 2010 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір № 164 (далі - Договір; а.с. 15-19).

Відповідно до пункту 1.1 Договору: Позивач зобов'язався поставити, а Відповідач зобов'язався прийняти і оплатити труби поліетиленові, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари (далі - Продукція), партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими Позивачем та Відповідачем в Рахунках - фактурах або Специфікаціях (додатках) до Договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим Договором.

Підпунктом 4.1.1 Договору, визначено, що: Відповідач направляє Позивачу письмове замовлення, із зазначенням асортименту та кількості партії продукції; в замовленні також вказується кінцевий пункт доставки, крім випадків передбачених пунктом 4.3 даного Договору; замовлення Відповідача є пропозицією (офертою) до поставки партії продукції (щодо асортименту та кількості партії продукції) та його згодою (акцептом) з цінами Позивача, що діяли на момент замовлення продукції.

Згідно з підпунктом 4.1.2 Договору: Позивач протягом нормально необхідного часу направляє Відповідачу по факсу рахунок фактуру з зазначенням вартості вказаної у замовленні продукції, строку її постачання та оплати; рахунок-фактура є підтвердженням (акцептом) Позивача замовлення Відповідача; відповідно до пункту 3 статті 205 Цивільного кодексу України умови щодо строків поставки і оплати партії продукції, та/або інші умови, визначені рахунком-фактурою, вважаються узгодженими Відповідачем, якщо протягом трьох робочих днів з моменту отримання рахунку-фактури від нього не надійде зауважень, про що також свідчить підпис Відповідача за цим Договором.

Положеннями підпунктів 4.1.3 - 4.1.4 Договору сторони обумовили, що: достатнім підтвердженням всіх умов поставки, зазначених в товаросупровідних документах, буде також приймання відповідачем Продукції в порядку, передбаченому пунктом 4.4 даного Договору, незалежно від наявності замовлення або підтвердження Відповідачем умов поставки, зазначених у рахунку-фактурі; умови постачання партії продукції вважаються також повністю узгодженими після отримання Позивачем передоплати в розмірі, визначеному рахунком-фактурою, та в передбачені строки.

Відповідно до пункту 4.4 Договору: поставка партії продукції повинна супроводжуватись передачею Відповідачу накладної Позивача та/або акта здавання-приймання вантажу до перевезення, підписання кожного з яких представником Відповідача або експедитором (у випадку доставки продукції Позивачем), буде свідчити про отримання Відповідачем продукції; представник Відповідача повинен надати Позивачу належним чином оформлену довіреність на отримання матеріальних цінностей (довіреність ТМЦ); на момент передачі продукції допускається узгодження довіреності ТМЦ від Відповідача за факсом, з наступною передачею оригіналу в порядку пункту 4.5 Договору.

Пунктом 4.6 Договору встановлено, що: датою поставки продукції вважається дата накладної Позивача, що передається Відповідачу; при цьому обов'язок Позивача поставити продукцію Відповідачу вважається виконаним у момент передачі продукції перевізнику для доставки Відповідачу або з моменту забезпечення наявності Продукції на складі Позивача (допускається інформування про це в телефонному режимі), якщо Специфікацією передбачена вибірка продукції зі складу Позивача.

Колегія суду зауважує, що Позивачем до матеріалів справи подані первинні докази в підтвердження своїх позовних вимог (щодо поставки відповідачу товару на загальну суму 191621 грн. 48 коп.), а саме: видаткова накладна № ЕТП РВ 1806/001 від 18 червня 2012 року; видаткова накладна № ЕТП РВ 1906/004 від 19 червня 2012 року; видаткова накладна № ЕТП РВ 1906/005 від 19 червня 2012 року; видаткова накладна № ЕТП РВ 2006/001 від 20 червня 2012 року; видаткова накладна № ЕТП РВ 2506/004 від 25 червня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 2506/005 від 25 червня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 2506/006 від 25 червня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 2506/018 від 25 червня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 2706/006 від 27 червня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 0307/001 від 3 липня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 0307/002 від 3 липня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 0607/002 від 6 липня 2012 року; видаткова накладна № ЕТП РВ 1007/004 від 10 липня 2012 року; видаткова накладна № ЕТП РВ 1907/004 від 19 липня 2012 року; видаткова накладна № ЕТП РВ 2007/006 від 20 липня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 2007/012 від 20 липня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 2607/005 від 26 липня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 2607/006 від 26 липня 2012 року; видаткова накладна № ЕТП РВ 2607/007 від 26 липня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 3007/006 від 30 липня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 3007/009 від 30 липня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 0208/001 від 2 серпня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 0608/001 від 6 серпня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 0908/003 від 9 серпня 2012 року № ЕТП СК 1408/017 від 14 серпня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 1408/003 від 14 серпня 2012 року; видаткова накладна № ЕТП РВ 1408/004 від 14 серпня 2012 року; видаткова накладна №ЕТП РВ 3108/005 від 31 серпня 2012 року (а.с. 22-49) та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей: № 754 від 18 червня 2012 року; № 766 від 19 червня 2012 року; № 782 від 25 червня 2012 року; № 829 від 3 липня 2012 року; №8 41 від 6 липня 2012 року; № 896 від 19 липня 2012 року; № 934 від 30 липня 2012 року; № 919 від 26 липня 2012 року; № 931 від 30 липня 2012 року; № 997 від 6 серпня 2012 року; № 1013 від 8 серпня 2012 року; № 1062 від 14 серпня 2012 року; № 1054 від 13 серпня 2012 року; № 1184 від 31 серпня 2012 року (а.с. 50-77).

Водночас, Відповідач і не спростовує факту отримання товару.

Отже, правовідношення, за яким Позивач передав товар Відповідачу у власність, підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні та довіреність), відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" (дане в свою чергу опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції), створило у Відповідача зобов'язання оплатити прийнятий товар в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України за ціною, яка була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.

Колегія суддів зауважує, що претензійним листом від 25 грудня 2012 року за № 538/2012 (а.с. 78) Позивач ініціював перед Відповідачем питання щодо повернення заборгованості за поставлену продукцію.

При цьому колегія суду звертає увагу на те, що відповідно до пункту 5.1 Договору: оплата продукції Відповідачем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позивача не пізніше 60 календарних днів з моменту передачі Продукції, якщо інший порядок розрахунків не визначений в Специфікації, в порядку передбаченому даним Договором.

Відповідач частково розрахувався з Позивачем, сплативши йому до звернення Позивачем з позовом до суду в сумі 101621 грн. 42 коп., що стверджується наявною у матеріалах справи копією банківської виписки Позивача (а.с. 98-106), та поданим суду апеляційної інстанції платіжне доручення № 198 від 7 лютого 2013 року (а.с. 123).

Таким чином, на момент звернення Позивача до суду заборгованість Відповідача Позивачем складала 90 000 грн. 06 коп..

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 визначено, що: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормою статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що: зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події; якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, з огляду на усе вищевказане у даній судовій постанові на момент звернення Позивача з цим позовом до суду реальна сума заборгованості становила 90000 грн. 06 коп., а не 93 624 грн. 40 коп., як вказав Позивач у своїй позовній заяві.

З урахуванням усього вищевказаного колегія суду констатує факт того, що дане свідчить про безпідставність звернення Позивача до суду в частині стягнення 3624 грн. 34 коп. заборгованості, оскільки даної заборгованості не існує на момент звернення до суду. Дане, в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позовув в частині стягнення основного боргу в суму 3624 грн. 34 коп. Аналогічна позиція викладена в пункті 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Відповідно колегія суду скасовує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову щодо стягнення заборгованості в розмірі 3624 грн. 34 коп., та відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

Водночас, колегія суду зауважує, що, після звернення Позивача із позовом до суду Відповідач погасив заборгованість за Договором частково, а саме в сумі 20000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями: № 713 від 29 березня 2013 року на суму 20 000 грн. (а.с. 122). Отже, Відповідач надав суду належні та допустимі докази в підтвердження часткового погашення заборгованості, котра існувала на момент прийняття рішення (місцевого господарського суду було винесено 16 квітня 2013 року, а дана сума сплачена 29 березня 2013 року), дослідивши які, колегія суду зауважує, що сума заборгованості під час винесення рішення підлягала зменшенню на сплачену суму.

Водночас, з огляду на те, що Позивач та Відповідач не повідомили суд про дві обставини оплати, суд (будучи позбавлений можливості оцінити ці докази не врахувавши ці оплати з вини сторони.

В той же час, з огляду на вищевказане колегія суду констатує той факт, що заборгованість Відповідача в сумі 20000 грн. перед Позивачем перестала існувати, після звернення Позивача з позовом та до винесення судом першої інстанції оспорюваного рішення .

Згідно з підпунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Зважаючи на вищевисвітлене, Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що в таких випадках, відповідно до підпункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, провадження по справі в частині стягнення 20000 грн. основного боргу слід припинити в зв'язку з відсутність предмету спору.

Відповідно, приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в цій частині та припиняє провадження у справі щодо стягнення заборгованості в сумі 20 000 грн. 00 коп..

Що ж до решти суми заборгованості (70000 грн. 06 коп.), то на основі статтей 509, 526, 527, 530 Цивілльного кодексу України, статтей 193, 198 Господарського кодексу України позовні вимоги в цій частині ґрунтуються на Законі та підлягають до задоволення. Відповідно, суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду щодо стягнення заборгованості в сумі 70000 грн. 06 коп..

Крім суми основного боргу Позивач просив стягнути з Відповідача інфляційні та проценти річних за користування чужими грошовими коштами.

Згідно пункту 8.1 Договору: кожна із сторін несе відповідальність за невиконання умов даного договору у відповідності із діючим законодавством та цим Договором.

Колегія суду констатує, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 12.3 Договору: у випадку прострочення Відповідачем термінів оплати поставленої йому продукції на термін понад 10 днів, Позивач відповідно до частини 3 статті 692 та частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України має право нарахувати проценти за використання чужих коштів в розмірі 5% річних за весь період прострочення оплати.

Суд наголошує на тому, що частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України не встановлено розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, а лише вказано про можливість вимагати їх сплати. Водночас, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України не тільки визначено їх розмір (3 % річних), а й надано сторонам право встановлювати інший розмір процентів у договорі.

Наведене свідчить про те, що частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України фактично конкретизовано передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок інфляційних та річних, що наведений у позовній заяві (а.с. 9-14) Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з вірністю проведеного розрахунку.

При цьому, колегія звертає увагу на те, що з даного розрахунку вбачається, що Позивач на момент написання позовної заяви і здійснення розрахунку знав про оплату здійснену Відповідачем 7 лютого 2013 року.

З огляду на усе вищевказане, колегія суду прийшла до висновку, що у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача збитків пов'язаних з інфляційним процесом в розмірі 348 грн. 13 коп., та п'ять відсотків річних в розмірі 1996 грн. 10 коп..

Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду щодо задоволення даних вимог без змін.

Крім того, Рівненський апеляційний суд зазначає, що Позивач просить стягнути з Відповідача 5988 грн. 47 коп. пені.

Відповідно до пункту 8.3 Договору: у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати Продукції Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через один рік від дня, коли оплата мала бути здійснена.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України встановлено, що: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Змістом статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що: учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу положень статті 546 Цивільного кодексу України: виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення статті 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України: штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Змістом статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України закріплено, що: нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, дослідивши розрахунок пені (а.с. 9-13) колегія суду погоджується з його вірністю.

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пункту 8.3 Договору, статті 232 Господарського кодексу України та статтей 546-551, 611 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про стягнення пені в сумі 5988 грн. 47 коп., підлягають до задоволення. Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Суд зауважує, що згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому колегія суду бере до уваги і той факт, що Позивачем були подані всі належні та допустимі докази щодо підтвердження факту поставки товару Відповідачу, відповідно до укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору, та Відповідачем були подані докази, що підтверджують факт існування на момент винесення рішення заборгованості в сумі 70 000 грн. 06 коп..

Водночас, дослідивши докази, подані Відповідачем через канцелярію суду 3 липня 2013 року (в день розгляду апеляційної скарги), колегія суду зазначає, що дані докази не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки вони подані з порушенням вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу передбачено, що: у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Аналіз даної норми вказує на те, що апеляційний господарський суд при розгляді апеляційної скарги розглядає усі обставини, що існували на момент винесення оспорюваного рішення. При цьому, в разі обумовлення поважності причини неподання доказу, що існував на момент прийняття рішення проте не був поданий з наявних причин, даний доказ прийнятий апеляційним господарським судом і оцінюється з іншими доказами (як було вчинено з платіжним дорученням від 7 лютого 2013 року та від 29 березня 2013 року). Водночас, суд зауважує, що подані Відповідачем докази оплати від 28 травня 2013 року та 31 травня 2013 року (котрими сплачено 70 000 грн. 00 коп.) не існували на момент винесення оспорюваного судового рішення, а одже, апріорі не можуть бути підстанвою для його скасування чи зміни (адже дана обставина виникла, після винесення судового рішення і не могла бути врахована). Водночас, суд звертає увагу Відповідача на те, що така обставина (як оплата заборгованості після винесення оспорюваного судового рішення до набрання судовим рішенням законної сили) є підставою для звернення про зарахування даних сум у виконавчому провадженні як добровільно сплачених або ж для звернення до суду про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у цій частині.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд відхиляє докази оплат, вчинені, після винесення місцевим господарським судом оспорюваного рішення, як неналежні і недопустимі докази того, що на момент винесення рішення цієї заборгованості не існувало (адже ця заборгованість перестала існувати після винесення місцевим господарським судом рішення).

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення скасувати частково в частині стягнення основного боргу в решті рішення залишити без змін.

Також, з урахуванням даної частини відмови в задоволенні позову та припинення провадження по справі колегія суду, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно покладає на сторони судовий збір (пропорційно до задоволення в цій частині вимоги).

Керуючись статтями 49, п. 1-1 статті 80, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Рівненського обласного виробничо комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2013 року в справі №918/318/13-г - скасувати частково в частині задоволення позову щодо стягнення основного боргу в сумі 23 624 грн. 34 коп. та в частині стягнення судового збору в розмірі 2 039 грн. 14 коп..

3. В цій частині винести нове рішення, яким в задоволенні позову в частині стягнення основного боргу в сумі 3 624 грн. 34 коп. - відмовити.

В частині стягнення 20 000 грн. 00 коп. основного боргу провадження в справі припинити.

4. Стягнути з Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (33028, м. Рівне, вул. Степана Бандери, буд. 2, код 03361678) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (93009, Луганська обл., м.Рубіжне, вул. Трудова, 1, код 33090871) - 1 966 грн. 65 коп. судового збору за розгляд позовної заяви.

5. В решті рішення (щодо стягнення 70 000 грн. 06 коп. основного боргу, 5 988 грн. 47 коп. пені, 348 грн. 13 коп. інфляційних та 1 996 грн. 10 коп. річних) - залишити без змін.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (93009, Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Трудова, 1, код 33090871) на користь Рівненського обласного виробничо комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (33028, м. Рівне, вул. Степана Бандери, буд. 2, код 03361678) - 36 грн. 24 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

9. Справу № 918/318/13-г повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.