Ухвала суду № 32300272, 04.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2013 року м. Київ К/9991/10093/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Блажівської Н.Є.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2010 року та на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 року по справі № 2а-26429/10/0570 за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року Обласне КП «Донецьктеплокомуненерго» звернулось до суду з позовною заявою до ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 26.05.2010 року №0003911542/0, від 25.06.2010 року №0003911542/1, від 31.08.2010 року №0003911542/2, від 09.11.2010 року №0003911542/3.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 року, позов задоволено та визнано недійсними спірні податкові повідомлення-рішення з мотивів безпідставності їх прийняття.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в результаті проведеної невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати позивачем податків і зборів встановлено порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2008 року та уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість за серпень 2009 року про що складено акт №361/15-2/03337119 від 11.05.2010 та прийнято податкове повідомлення-рішення №0003911542/0 від 26.05.2010, якими позивачу нараховано штрафні санкції на підставі п.п. 17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» на суму 5904,31 грн.

За наслідками перевірки та процедури адміністративного оскарження податковим органом прийняті спірні податкові повідомлення-рішення на вказану суму.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

З наявних у матеріалах справи платіжних доручень №7432 від 24.02.2010 на суму 50000,00грн., №4 від 04.03.2010 на суму 50000,00грн., №0 від 09.03.2010 на суму 50000,00грн., №1 від 25.03.2010 на суму 50000,00грн., №8133 від 09.04.2010 на суму 50000,00грн., №8452 від 26.04.2010 на суму 150000,00грн. видно, що у реквізиті «Призначення платежу» позивачем вказано перерахування податку за поточні податкові періоди по податковим деклараціям з податку на додану вартість за період січень-березень 2010 року, проте відповідачем дані кошти були спрямовані на погашення податкової заборгованості з податку на додану вартість згідно наданих позивачем декларації з податку на додану вартість за жовтень 2008 року та уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість за серпень 2009 року.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» визначено принцип рівності бюджетних інтересів. З цією метою встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 зазначеного Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 29.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7. статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 року залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписБлажівська Н.Є. підписРибченко А.О.