Ухвала суду № 32299971, 08.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2013 р. м. Київ К-51802/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкована постановуХарківського окружного адміністративного суду від 05.02.2009та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2009у справі № 2а-5354/08/2070 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ловіс» Лімітед доДержавної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харковапропро визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ловіс» Лімітед звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова від 14.08.2007 № 0001002310/0 та № 0001012310/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2009, вказаний позов задоволено в повному обсязі, визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова від 14.08.2007 № 0001002310/0 та № 0001012310/0.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- Державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі міста Харкова була проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 по 01.04.2007;

- в ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме - заниження суми валових доходів за період 2 півріччя 2004 року - 2006 року на 99 963,00 грн., та порушення п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податкові зобов'язання за період з липня 2004 року по червень 2006 року на суму 24 497,00 грн.;

- за результатами перевірки відповідачем складено акт № 2475/23-104/21216678 від 01.08.2007, за висновками якого 14.08.2007 винесено податкове повідомлення-рішення №0001012310/0, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 37 001,00 грн. (з яких: 24 497,00 грн. - основний платіж та 12 504,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та податкове повідомлення-рішення №0001002310/0, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 37 486,50 грн. (з яких: 24 991,00 грн. - основний платіж та 12 495,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що з метою визначення звичайної ціни комісійної винагороди податковий орган керувався положенням пп.1.20.9 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за методом «витрати плюс», проте, така методологія застосовується для визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти, яким позивач у розумінні ст.1 Закону України «Про природні монополії» не є.

Суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування податковим органом позивачу податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток, у зв'язку з недоведеністю податковим органом обґрунтованості визначення ним звичайної ціни, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1.26 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку;

фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);

посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Таким чином, з урахуванням наведеної норми Закону, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач та ТОВ фірма «Ловис» Лімітед (контрагент позивача) є пов'язаними особами, оскільки засновник позивача Ловчиновський В.І. (частка у статутному фонді складає 57,6 %) є засновником ТОВ фірма «Ловис» Лімітед, а директор позивача Дубовик Н.Ф. є засновником ТОВ фірма «Ловис» Лімітед.

Відповідно до п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Згідно п.1.18 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначення терміну «звичайні ціни» розуміється у значенні, визначеному п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За змістом пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

З аналізу наведених норм судова колегія дійшла висновку про те, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що звичайна ціна не визначена відповідачем у спосіб, передбачений чинним законодавством, а тому не може вважатись обґрунтованою.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, що спірні податкові повідомлення-рішення від 14.08.2007 № 0001002310/0 та № 0001012310/0 є таким, що не ґрунтується на нормах закону.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч.3 ст.2, ст.71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний