Ухвала суду № 32276723, 25.06.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2013 року Справа № 8480/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Коваля Р.Й., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року у справі за позовом Малого приватного підприємства «Фірма «Центуріон» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

МПП «Фірма «Центуріон» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова, яким просило скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 28.12.2010 року № 0002132302/0/37245, яким йому було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8750,10 грн., в тому числі 5833,40 грн. за основним платежем та 2916,70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року позов задоволено повністю. Постанова мотивована тим, що позивачем підтверджено факт реального здійснення господарських операцій з ПП «Оптіма-Інформ» належно оформленими документами, які відповідають вимогам, встановленим законодавством для первинних документів. Відповідач не надав жодних доказів нікчемності договорів, укладених між зазначеними підприємствами. Порушення однією із сторін правочину вимог податкового законодавства не тягне за собою нікчемності правочину та спрямованість правочину на порушення публічного порядку. Висновки відповідача ґрунтуються на припущеннях, зокрема, даних бази АІС СОР щодо контрагента позивача та не були доведені суду у встановленому порядку належними доказами. При цьому, з матеріалів справи, зокрема, Витягу з ЄДРПОУ вбачається, що ПП «Оптіма-Інформ» з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців виключене не було, дані про відсутність його за юридичною адресою не зазначені.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що підставою донарахування позивачу податкових зобов'язань слугували висновки про нікчемність господарських операцій, здійснених ним з ПП «Оптіма-Інформ», оскільки в останнього відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, а також відсутні в достатній кількості штатні працівники (всього 1 працівник) і фахівці, які б брали участь в господарських операціях, що вказує на неможливість фактичного здійснення даним підприємством своїх господарських зобов'язань відповідно до договору, укладеного з позивачем.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

В період з 07.12.2010 року до 20.12.2010 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова було проведено позапланову документальну перевірку МПП «Фірма «Центуріон» з питань взаємовідносин з ПП «Оптіма-Інформ» за травень 2010 року, за результатами якої складено акт від 20.12.2010 року № 3131/23-2/13825736.

В акті зазначено про порушення позивачем вимог пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся, на загальну суму 5833,40 грн.

Зазначених вище висновків податковий орган дійшов, зокрема, на підставі того, що договір купівлі-продажу, укладений між МПП «Фірма «Центуріон» та ПП «Оптіма-Інформ», є нікчемним. Висновок податного органу ґрунтується на тому, що у ПП «Оптіма-Інформ» відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, а також відсутні в достатній кількості штатні працівники (всього 1 працівник) і фахівці, які б брали участь в господарських операціях, що вказує на неможливість фактичного здійснення даним підприємством своїх господарських зобов'язань відповідно до договору, укладеного з позивачем.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 28 грудня 2010 року № 0002132302/0/37245, яким йому було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8750,10 грн., в тому числі 5833,40 грн. за основним платежем та 2916,70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. При цьому відповідач посилається на акт від 17.09.2010 року № 4250/23-2/36828528 позапланової невиїзної перевірки ПП «Оптіма-Інформ», проведеної Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова, в якому зазначено, що дане підприємство за юридичною адресою не знаходиться, пояснень з питань відносин з контрагентами не надав, для здійснення господарських операцій не мав необхідних потужностей і подавав декларації з нульовими показниками

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час здійснення зазначених вище господарських операцій, податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих.) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону).

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.4. п.7.2 ст.7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, а згідно з п. 9.6 ст. 9 цього Закону свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів (послуг), тобто реальність господарської операції.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

30.04.2010 року між МПП «Фірма «Центуріон» (Замовник) та ПП «Оптіма-Інформ» (Виконавець) був укладений договір № 78, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язаний технічно обслуговувати мережу кабельного телебачення Замовника, яка знаходиться на території м. Львова в межах вулиць Липи, Підголоско, Панча, Чорновола, Варшавської, Плужника, Соснової, Макарика, Кошиця, Окуневського, Липинського, Хімічної, Сорочинської, Джерельної. При цьому, Виконавець має право залучати на договірних засадах при наданні послуг по даному договору без додаткового узгодження із замовником фахівців різного профілю (юридичних та фізичних осіб або найманих працівників Виконавця). Вартість послуги визначена сторонами 35000 грн., у в тому числі податок на додану вартість 5833,33 грн.

Фактичне здійснення господарських операцій між МПП «Фірма «Центуріон» та ПП «Оптіма-Інформ» підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2010 року № ОУ-0000065, підписаним сторонами без зауваження.

При цьому, як було передбачено зазначеним договором, Виконавець мав право залучати на договірних засадах при наданні послуг по даному договору без додаткового узгодження із замовником фахівців різного профілю (юридичних та фізичних осіб або найманих працівників Виконавця), чим, як правильно зазначив суд першої інстанції, спростовуються посилання відповідача на відсутність у ПП «Оптіма-Інформ» необхідних потужностей для самостійного надання зазначених послуг

Позивачем зазначені вище роботи (послуги) були оплачені в повному обсязі (з врахуванням податку на додану вартість), що підтверджується платіжними дорученнями від 28.09.2010 року № 368 на 20000 грн. та від 28.09.2010 року № 216 на 15000 грн.

ПП «Оптіма-Інформ» виписало позивачу податкову накладну від 31.05.2010 року № 180000004 на загальну суму 35000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 5833,33 грн., на підставі якої МПП «Фірма «Центуріон» включило до податкового кредиту відповідного періоду вказану суму податку на додану вартість.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкова накладна була виписана суб'єктом господарювання, який був зареєстрованим у встановленому порядку платником податку на додану вартість, не мала недоліків, а порядок її заповнення відповідав чинному на той час законодавству.

Отже, з дня отримання податкової накладної у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «Оптіма-Інформ».

При цьому норми податкового законодавства не містять такої підстави для відмови у формуванні податкового кредиту платника податків, як неотримання в ході перевірки відомостей щодо його контрагентів, їх відсутність за юридичною адресою та наявність або відсутність у них технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Колегія суддів враховує, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем ПП «Оптіма-Інформ» було зареєстроване у встановленому порядку, не було виключене з ЄДРПОУ, а також в реєстрі були відсутні відомості про його відсутність за місцезнаходженням, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Тому колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на акт від 17.09.2010 року № 4250/23-2/36828528 позапланової невиїзної перевірки ПП «Оптіма-Інформ», проведеної Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львоває.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання МПП «Фірма «Центуріон» у ПП «Оптіма-Інформ» зазначених вище робіт (послуг), які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з даним контрагентом за період, що перевірявся.

Також податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладеного між ними договору купівлі-продажу, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.

Щодо таких доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 228 цього Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність зазначеного вище договору необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що податковим органом не доведено наявності у позивача та/чи його контрагента умислу при укладенні ними договору, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначений договір був укладений саме з метою здійснення передбаченої законом підприємницької діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому даний договір не може розглядатися як нікчемний.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року у справі № 2а-6586/11/1370 за позовом Малого приватного підприємства «Фірма «Центуріон» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Р.Й. Коваль

В .В. Святецький