Ухвала суду № 32252287, 03.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2013 року м. Київ К-25355/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

на постанову Господарського суду Львівської області від 13.05.2008 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2009 р.

у справі № 25/73А (№ 22-а-11191/08/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лантсервіс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2004 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Лантсервіс» (далі - позивач, ТОВ «Лантсервіс») звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0004092320/0 від 17.08.2004 р.

Постановою Господарського суду Львівської області від 13.05.2008 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2009 р., позов задоволено: податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова №0004092320/0 від 17.08.2004 р. визнано недійсним.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 13.05.2008 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2009 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позивних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 13.07.2004 р. по 17.08.2004 р. ДПІ у Шевченківському районі м. Львова було проведено документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Лантсервіс» за період з 01.07.2001 р. по 31.03.2004р., за результатами якої складено акт перевірки № 512/23-2/22406493 від 17.08.2004 р. та встановлено порушення позивачем вимог пункту 1.22 статті 1, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 59 160,00 грн.; підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 167/97-ВР, в результаті чого завищено податковий кредит по податку на додану вартість на суму 5 000,00 грн. та занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 111 600,00 грн.; статей 11, 12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.1992 р., в результаті чого позивач не утримав прибутковий податок в сумі 314,28 грн.; статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 24.05.1994 р. № 185/94-ВР, в результаті чого загальна сума пені складає 1 187,45 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 17.08.2004 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0004092320/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 59 160 грн. і штрафні (фінансові) санкції в сумі 29 580 грн., всього на суму 88 740 грн.

Підставою для донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток та штрафних санкцій, як вбачається з акту перевірки від 17.08.2004 р. № 512/23-2/22406493, став висновок податкового органу про порушення позивачем пункту 1.22 статті 1, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки, на думку перевіряючих позивачем занижено суму доходу, одержаного від реалізації на експорт автонавантажувачів по контрагентах з російськими фірмами ООО «ТехИмСнаб», ООО «Фортес». Заниженням доходу відповідач вважає включення до декларації з податку на прибуток відповідних звітних періодів сум доходу, які були фактично одержані позивачем (390 842,06 грн.), а не митної вартості, визначеної митним органом при заповненні вантажно-митної декларації - 559 000,00 грн.

Як на підставу застосування «звичайних цін» ДПІ у Шевченківському районі м.Львова послалась на підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування.

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною ціною вважається ціна товарів, визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Зі змісту вищевказаних норм та виходячи з фактичних обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що процедура визначення податковим органом звичайної ціни по досліджуваних господарських операціях не відповідає вимогам пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки ним ототожнено звичайну ціну із митною вартістю такого товару, тоді як за змістом підпунктів 1.20.2 та 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», звичайна ціна визначається виходячи з рівня цін на відповідному ринку.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Лантсервіс» здійснювало експорт товарів (автонавантажувачі, бувші у користуванні, після капремонту) згідно договорів купівлі-продажу за № 24 від 17.07.2001 р. ООО «Фортесс» (Росія), за № 5 від 12.03.2002 р. ООО «ТехИмСнаб» (Росія) та № 14 від 12.05.2003 р. ООО «Фортесс» (Росія).

Фактично одержаний позивачем дохід становив 2 190 306,00 рос. руб., що дорівнює 390 842,06 грн. по курсу Національного Банку України на день проведення розрахунків. Саме вказану суму позивачем було включено до декларації про прибуток відповідних звітних періодів.

Як в акті перевірки так і в матеріалах справи відсутні докази пов'язаності ТОВ «Лантсервіс» з ООО «ТехИмСнаб», ООО «Фортес», а тому, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що застосування ДПІ у Шевченківському районі м. Львова правил оподаткування, встановлених підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставним та таким, що не відповідає обставинам справи.

Також, актом перевірки не встановлено визначених Законом підстав для застосування непрямих методів згідно із пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а тому, донарахування податкового зобов'язання за звичайними цінами (із застосуванням непрямих методів) є незаконним. Не доведено податковим органом і факту отримання позивачем доходу в сумі більшій, ніж та, що вказана у контрактах та рахунках-фактурах, а отже у податковій звітності відображено реалізацію товарів за ціною контрактів та рахунків-фактур, що в свою чергу відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Львівської області від 13.05.2008 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2009 р. у справі № 25/73А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. БухтіяроваПомічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська