Ухвала суду № 32252234, 03.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2013 року м. Київ К-6808/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу закритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство № 2628»

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.04.2008 р.

у справі № 20-3/345-12/392

за позовом закритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство №2628»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2005 р. закрите акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство №2628» (далі - позивач, ЗАТ «АТП №2628») звернулось до господарського суду м. Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (далі - відповідач, ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000702310/0 від 03.03.2005 р., № 0000702310/1 від 25.07.2005 р.

Постановою господарського суду м. Севастополя від 14.01.2008 р. позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.04.2008 р. постанову господарського суду м. Севастополя від 14.01.2008 р. скасовано і прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.04.2008 р. і залишити в силі постанову господарського суду м. Севастополя від 14.01.2008 р.

Відповідач письмові заперечення на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту перевірки №27/23-1/03328698 від 28.02.2005 р. відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0000702310/0 про визначення ЗАТ «АТП №2628» податкового зобов'язання по збору за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 141 565,18 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 47 030,10 грн., усього 188 595,28 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000702310/1.

Відповідно до часткового задоволення скарги, 25.07.2005 ДПІ винесено податкового повідомлення-рішення № 0000702310/1 від 25.07.2005 р. про визначення податкового зобов'язання по збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 188 589,95 грн., з яких: 141 562,55 грн. - основний платіж, 47 027,14 грн. -штрафні санкції.

Висновки податкового органу про порушення позивачем законодавства базуються на тій обставині, що у 2003-2004 роках підприємство у встановлені законом строки надавало податковому органу розрахунки збору за забруднення навколишнього природного середовища, нараховувало та сплачувало збір, але лише за вироблені самим платником податків тверді побутові відходи та за стаціонарні і переносні джерела забруднення, хоч відповідно до акту перевірки Державного управління екології і природних ресурсів у місті Севастополі платник податків у періоді III-IV кварталі 2003 р. - 2004 р. фактично розташовував без ліміту на полігоні у Першотравневій балці тверді побутові відходи.

Суд апеляційної інстанцій, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з наступного.

Відповідно до пункту 1 статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», збір за забруднення навколишньої природного середовища встановлюється на підставі фактичних обсягів викидів, лімітів скидань забруднюючих речовин у навколишню природне середовище і розміщення відходів.

Згідно п. п. 2.1 п. 2 Інструкції платниками збору є суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, включаючи їхнього об'єднання, філії, відділення й інші окремі підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розміщеної на території іншої територіальної громади; бюджетні, суспільні й інші підприємства, установи й організації; постійні представництва нерезидентів, що одержують доходи в Україні; громадяни, що здійснюють на території України й у рамках її континентального шельфу і виняткової (морський) економічної зони викиди і склади забруднюючих речовин у навколишню природне середовище і розміщення відходів.

Відповідно до пункту 12 Порядку розробки, затвердження та перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1218 від 03.08.1998, заявки на отримання дозволу та лімітів на розміщення відходів подаються до 01 квітня поточного року.

Судами встановлено, що у зв'язку з прийняттям позивачем експлуатації полігона лише з 15.04.2003 р., розміщення ТПВ до квітня 2003 р. було повністю безлімітним.

Згідно пункту 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору у випадку відсутності у платників збору затверджених установленому порядку лімітів викидів та розміщення відходів, збір стягується як за понадлімітні викиди та розміщення відходів відповідно до їх об'ємів, так і за понадлімітні об'єми викидів та розміщення відходів відповідно до того ж пункту встановлюється у п'ятикратному розмірі.

При цьому, на 2004 р. позивачем був отриманий дозвіл та ліміт на розміщенні відходів № 106 від 07.08.2003 р., які враховують об'єми розміщення ТПВ на полігоні у розмірі 150 000 т.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що платником зазначеного збору є не власники твердих побутових відходів, а коло осіб, що здійснюють на території України й у рамках її континентального шельфу і виключної (морський) економічної зони викиди і складі забруднюючих речовин у навколишню природне середовище і розміщення відходів.

Згідно пункту 14 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» і статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», збір за забруднення навколишнього природного середовища є загальнодержавним збором (обов'язковим платежем), який визначається на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Пунктом 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 01.03.1999 р. (далі - Порядок), збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється у тому числі за розміщення відходів.

Згідно п.8 Порядку в разі відсутності у платників збору затверджених у встановленому порядку лімітів викидів, скидів і розміщення відходів збір справляється як за понадлімітні викиди, скиди та розміщення відходів відповідно до їх обсягів. Тому посилання позивача на відсутність у нього лімітів викидів, скидів і розміщення відходів як на підставу звільнення їх від сплати збору або зменшення його розміру правомірно не прийнято апеляційним судом до уваги.

Крім того, апеляційним судом вірно зазначено, що сам принцип стягнення обов'язкових зборів та платежів, визначений у чинному законодавстві України, вказує на те, що не може бути покладена сплата збору до бюджету в залежність від того, в якому місці (з урахуванням відсутності спеціального дозволу на безоплатне скидання відходів) здійснюється таке забруднення (у належному місці, чи ні).

Отже вірними є висновки суду апеляційної інстанцій про відповідність законодавству податкових повідомлень-рішень № 0000702310/0 від 03.03.2005 р., № 0000702310/1 від 25.07.2005 р.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судом встановлено відповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень № 0000702310/0 від 03.03.2005 р., № 0000702310/1 від 25.07.2005 р., у вимогах щодо їх скасування було обґрунтовано відмовлено.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанціії не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство № 2628» - відхилити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.04.2008 р. у справі № 20-3/345-12/392 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді (підпис) І. О. БухтіяроваПомічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська