Ухвала суду № 32252103, 27.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" травня 2013 р. м. Київ К-38688/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:Корчук Л.В.,прокурора:Клюге Л.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р.

у справі №2а-3039/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма «Ескалада»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма «Ескалада» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р., позов задоволено частково, скасовано податкові повідомлення - рішення від 14.08.2009 р. №0000422307/0, №0000422307/1 від 23.09.2009 р., №0000422307/2 від 15.12.2009 р., №0000422307/3 від 10.03.2010 р. в частині донарахування 1 269 982,00 грн. податку на прибуток та застосування 1 258 732,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; скасовано податкові повідомлення - рішення від 14.08.2009 р. №0000412307/0, №0000412307/1 від 23.09.2009 р., №0000412307/2 від 15.12.2009 р., №0000412307/3 від 10.03.2010 р. в частині донарахування 1 011 073,00 грн. податку на додану вартість та застосування 505 537,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Фахівцями податкового органу було проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 09.03.2006 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої складено акт від 03.08.2009 р. №425/23/7/34186166.

У ході проведеної перевірки було встановлено, що позивачем в порушення пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у складі валових витрат відображено витрати у розмірі 142 500,00 грн., пов'язані з орендою приміщення для проживання персоналу, та в порушення пп.пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та до складу податкового кредиту віднесено суми податку на додану вартість у розмірі 28 500,00 грн., сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням послуг з оренди приміщення для проживання персоналу. Крім того, в порушення п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем до складу валових витрат включено витрати у розмірі 4 937 427,00 грн., пов'язані з розповсюдженням реклами ТОВ «Продснаб-Трейдін», та в порушення пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту віднесено суми податку на додану вартість у розмірі 982 573,00 грн., пов'язані з розповсюдженням реклами.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.08.2009 р. № 0000412307/0, від 23.09.2009 р. № 0000412307/1, від 15.12.2009 р. № 0000412307/2, від 10.03.2010 № 0000412307/3, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 531 610,00 грн., з яких 1 021 073,00 грн. основного платежу та 510 537,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також від 14.08.2009 р. №0000422307/0, від 23.09.2009 р. № 0000422307/1, від 15.12.2009 р. №0000422307/2, від 10.03.2010 р. № 0000422307/3, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 2 547 464,00 грн., з яких 1 282 482,00 грн. основного платежу та 1 264 982,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зумовлені неправомірним, на думку податкового органу, відображенням у складі валових витрат витрат, пов'язаних з орендою приміщень для проживання персоналу та Закону України «Про податок на додану вартість» через віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у зв'язку з придбанням послуг з оренди приміщення для проживання персоналу, які на думку податкового органу, не призначались для їх використання в господарській діяльності позивача.

Судовими інстанціями було встановлено, що протягом перевіряємого періоду позивач відповідно до договору від 12.04.2007 р. №12/04-07 орендував жиле приміщення у ДП «Дитячий оздоровчий табір санаторного типу «Юбілейний», п. 2.1 якого передбачалось що орендна плата сплачується за орендовані ліжко-місця кількістю 25 штук.

У той же час, відповідач у своїх висновках посилається на той факт, що позивач не займається господарською діяльністю по здаванню в найм житла та готельного діяльністю, а згідно довідки статистики СГД має право здійснювати такі види діяльності як слідча діяльність та забезпечення безпеки, діяльність адвокатських об'єднань та індивідуальна адвокатська діяльність. Відтак, послуги з оренди ліжко-місць з метою розміщення власного персоналу для проживання не пов'язані з веденням господарської діяльності позивача.

Крім того, відповідач вказує на те, що у ході перевірки ним було встановлено завищення валових витрат на суму 4 937 427,00 грн. та завищення податкового кредиту на суму 982 573,00 грн. по витратам, пов'язаним з отриманням послуг від ТОВ «Продснаб-Трейдін».

Як свідчать обставини справи, протягом перевіряємого періоду позивач отримував рекламні послуги, які надавались ТОВ «Продснаб-Трейдін» згідно укладеного договору від 02.01.2007 р. №21, про що свідчать акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Розрахунки за отримані послуги здійснювались шляхом передачі простих векселів.

У той же час, відповідач обгрутнтовуючи висновки перевірки вказує на наявність постанови Печерського районного суду м. Києва від 18.04.2008 р. у справі №1-252/08, якою засновник і директор ТОВ «Продснаб-Трейдін» ОСОБА_7 визнаний винним у злочинах, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 358 та ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України під час створення суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «Продснаб-Трейдін».

З наведеного податковий орган дійшов висновку, що договір від 02.01.2007 р. №21, укладений між позивачем та вказаним підприємством є таким, що укладений без волевиявлення уповноваженої особи підприємства, яка значиться стороною в договорі.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат суму 142 500,00 грн. та віднесено до податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість у розмірі 28 500,00 грн., пов'язані з придбанням послуг по оренді приміщення для проживання персоналу, з огляду на те, що здійснення витрат на оренду приміщення для проживання персоналу безпосередньо пов'язано зі здійсненням господарської діяльності - наданням послуг з охорони позивачем та обумовлено укладенням договорів на охорону об'єктів у Баришівському районі та необхідністю забезпечення відпочинку працівників позивача, які здійснювали свої посадові обов'язки вахтовим методом, що підтверджується копіями договорів про надання охоронних послуг з місцями охорони в Баришівському районі.

Крім того, суди дійшли висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат суму 4 937 427,39 грн. та віднесено до податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість у розмірі 982 572,61 грн., пов'язані з придбанням рекламних послуг, з огляду на те, що такі витрати підтверджені наявністю договору від 02.01.2007 р. №21 та актами здачі-приймання робіт (наданих послуг), а також вказали на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14.12.2009 р., яка була залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2010 р., якими податковому органу відмовлено у задоволенні позову до ТОВ «Охоронна фірма «Ескалада» та ТОВ «Продснаб-Трейдінг» про стягнення коштів, одержаних за нікчемним договором від 02.01.2007 р. № 21.

У той же час, відповідно до п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4, 5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, висновки судів попередніх інстанцій, які обмежені виключно встановленням факту наявності зв'язку між спірними операціями та господарською діяльністю позивача, є передчасними, оскільки докази, на які посилалися суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення суми валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 статті 9 зазначеного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Правовий аналіз нормативних положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави для висновку, що підставами для включення до валових витрат та податкового кредиту відповідних сум податків є наявність належним чином оформлених первинних документів.

У той же час, судовими інстанціями у ході розгляду справи не було дано належної оцінки наявності у позивача документів, що підтверджують факт отримання спірних послуг.

Відтак, з метою перевірки факту здійснення позивачем спірних господарських операцій, які стали підставами для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, судам попередніх інстанцій слід дослідити первинну документацію та інші документи на предмет їх відповідності вимогам податкового законодавства України, правомірності їх складання, та виключно після цього робити висновки відносно фактичності виконання сторонами договірних зобов'язань.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору дослідженню судами підлягала перш за все реальність господарської операції, добросовісність дій платника податків, яка полягала у відповідності вчинених ним дій господарській меті та досягненню економічних цілей, а також реальність усіх даних, наведених у відповідних первинних документах.

Згідно зі статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані належним чином судами попередніх інстанцій, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити повно і правильно обставини відповідно до предмету доказування у справі та в залежності від встановленого і у відповідності до норм матеріального та процесуального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р. у справі №2а-3039/10/2670 скасувати.

Справу №2а-3039/10/2670 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.