Ухвала суду № 32252098, 20.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2013 року м. Київ К/9991/39355/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02.11.2011 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012 р.

у справі №2а/1770/4300/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЗВА-Електрик»

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РЗВА-Електрик» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 02.11.2011 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012 р., позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.07.2011 р. №0000442344, присуджено на користь позивача із Державного бюджету України 3,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками відповідача було проведено позапланову виїзну документальну перевірку господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість задекларованого на розрахунковий рахунок за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в грудні 2010 року, за наслідками якої було складено акт від 01.04.2011 р. №372/23-300/34704105, згідно висновків якого платник податків завищив заявлену суму бюджетного відшкодування за січень 2011 року на 3706,00 грн. і завищив від'ємне значення (рядок 18.2 декларації) на 59 826,15 грн.

Розбіжностей в задекларованій в грудні 2010 року сумі податкового кредиту не встановлено, однак зроблено висновки, що заявлену позивачем в січні 2011 року суму бюджетного відшкодування на рівні 1 645 972,00 грн. не можливо підтвердити через відсутність відомостей від інших ДПІ на направлені запити про проведення зустрічних перевірок по основних постачальниках.

Відповідачем було також проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість задекларованого на розрахунковий рахунок за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в січні 2011 року, за наслідками якої було складено акт від 23.05.2011 р. №643/23-300/34704105, згідно висновків якого платник податків завищив заявлену суму бюджетного відшкодування за лютий 2011 року на 59 826,15 грн. Щодо решти, то за результатами даної перевірки розбіжностей в задекларованій в січні 2011 року сумі податкового кредиту не встановлено, однак зроблено висновки, що заявлену позивачем в лютому 2011 року суму бюджетного відшкодування на рівні 1 233 986,85 грн. не можливо підтвердити через відсутність відповідей від інших ДПІ на направлені запити про проведення зустрічних перевірок по основних постачальниках.

Відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість задекларованого на розрахунковий рахунок за січень та лютий 2011 року, за наслідками якої було складено акт від 13.08.2010 р. №1196/953/23-300/34704105.

Вказана перевірка проведена на підставі наказу від 01.07.2011 р. №887 в рамках призначеного службового розслідування стосовно посадових осіб ДПІ у м. Рівне.

Під час даної перевірки використано службову записку ВПМ ДШ у м. Рівне про те, що в рамках розслідування кримінальної справи №82/313-11 із залученням оперативно-розшукових заходів встановлено в ланцюгах постачання товарів позивача в грудні 2010 року та січні 2011 року підприємства-постачальники з ознаками фіктивності. Вказана записка фактично була покладена в основу усіх висновків акту перевірки від 13.08.2010 р. №1196/953/23-300/34704105. Саму ж кримінальну справу №82/313-11 закрито на підставі п.2 ст.6 КПК України у зв'язку з відсутністю в діях директора позивача ОСОБА_4 ознак складу злочину.

За результатами розгляду актів перевірок 18.07.2011 р. податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000442344, яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 879 958,85 грн., у тому числі за січень 2011 року - 1 645 972,00 грн., за лютий - 1 986,85 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за результатами якого скаргу позивача було залишено без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом наведеної норми наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

З огляду на те, що податковою інспекцією проводились перевірка позивача за 2010 - 2011 роки, відтак при розгляді даної справи підлягають застосуванню нормативні приписи як Законів України «Про податок на додану вартість», так і Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 14.1.18 пп. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно п. 200.1 та 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 879 958,85 грн. став висновок податкового органу, викладений в актах перевірки про наявність у ланцюгах постачання підприємств з ознаками фіктивності, що унеможливило підтвердження формування податкових зобов'язань контрагентами позивача.

Податкова інспекція вказує, що як Закон України «Про податок на додану вартість», так і приписи Податкового кодексу України обов'язковою підставою для формування складу податкового кредиту визначають фактичну надмірну сплату податку на додану вартість до бюджету, а не сам факт існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у ціні товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Крім того, проведеною податковим органом перевіркою не встановлено порушень підприємством вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02.11.2011 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012 р. у справі №2а/1770/4300/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.