Ухвала суду № 32252096, 27.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2013 року м. Київ К/9991/62351/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 р.

у справі №2а/1570/9525/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАД»

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправними дії та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАД» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 р., позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача щодо проведення у період з 23.09.2011 р. по 06.10.2011 р. документальної виїзної позапланової перевірки позивача; скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.10.2011 р. №0000262350, №0000272350 повністю та від 26.10.2011 р. №0027801700 в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників за основним платежем у розмірі 1516,53 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 379,13 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2011 р., за результатами якої складено акт від 13.10.2011 р. №852/23-50/31388777, яким встановлено порушення позивачем п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334), внаслідок чого було занижено податок на прибуток на 228 129,00 грн.; п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168), п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), п.1 ст. 9, п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», що призвело до заниження ПДВ на 303 469,00 грн.; п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п.6.3.2, абз. «е» п.п.6.3.3 ст. 6, ст. 17, п.п.3.1.3 п.3.1 ст. 3, п.п.4.2.9 п.4.2 ст. 4, п.п.8.1.1 п.8.1 ст. 8, п.п. «а» п.17.2 ст.17, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон №889), що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб на 1 786,93 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.10.2011 р. №0000262350, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 378 864,00 грн., у тому числі 303 469,00 грн. за основним платежем, та 75 395,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, від 27.10.2011 р. №0000272350, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 280 699,00 грн., у тому числі 228 129,00 грн. за основним платежем та 52 570,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також від 26.10.2011 р. №0027801700, яким донараховано податок з доходів найманих працівників у сумі 2 234,08 грн., у тому числі 1 787,26 грн. за основним платежем та 446,82 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З акту перевірки вбачається, що позивачем у перевіряємому періоді було віднесено до складу валових витрат витрати по операціям з ТОВ «Міра код», ТОВ «Сайгар опт», ТОВ «Агросила», ТОВ «Юг Нафтосервіс» та ТОВ «Білдстрой» у сумі 747 914,00 грн., та податок на додану вартість по цим операціям у сумі 303 469,00 грн. до складу податкового кредиту. Разом з тим, у ході перевірки податковим органом було встановлено відсутність у вказаних підприємств необхідних умов для здійснення підприємницької діяльності, тобто основних засобів, трудових ресурсів, у зв'язку з чим усі угоди цих підприємств з іншими контрагентами визнані нікчемними, у тому числі і з позивачем, оскільки вони не були направлені на настання реальних правових наслідків. На підставі викладеного податковим органом зроблено висновок про відсутність у позивача права на віднесення витрат по операціям з вказаним контрагентами до складу валових, ПДВ по цим операціям до податкового кредиту.

Крім цього, податковим органом встановлено, що у перевіряємому періоді позивач застосовував податкову соціальну пільгу до доходів своїх працівників, які одночасно були зареєстровані підприємцями, що призвело до заниження податку з доходів найманих працівників в сумі 1 515,63 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем було укладено договір поставки нафтопродуктів від 02.04.2010 р. №76 з ТОВ «Міра код», договір купівлі-продажу макаронних і хлібобулочних виробів від 05.01.2010 р. №47 з ТОВ «Агросила», договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 27.07.2010 р. №00203/1/148 з ТОВ «Юг Нафтосервіс», договори поставки нафтопродуктів, продуктів харчування та інших товарів з ТОВ «Сайгар опт».

Крім того, позивачем були укладені з ТОВ «Білдстрой» договори на виконання останнім ремонту обладнання по виробництву хлібобулочних виробів, поставку обладнання та комплектуючих від 12.04.2010 р., 07.04.2010 р. та 13.04.2010 р.

Виконання вказаних договорів підтверджується видатковими, товарно-транспортними накладними та копіями платіжних доручень.

Витрати по оплаті отриманих від вказаних контрагентів товарів і послуг були включені позивачем до складу валових витрат у перевіряємому періоді.

Згідно п.5.1 ст. 5, пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону №334 - валові витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: - або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; - або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Також, зі змісту п.п.7.4, 7.5 ст.7 Закону №168 слідує, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При цьому, відповідно до приписів пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З матеріалів справи вбачається, що позивач формував валові витрати та податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою цим підприємствам вартості поставлених ними товарів (послуг), що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції, який враховуючи вимоги статті 203 Цивільного кодексу України зазначив, що волевиявлення учасників згаданих правочинів відображено у договорі, вчинених у визначеній законом формі, а відповідні первинні документи свідчать як про фактичне виконання сторонами своїх договірних зобов'язань, так і про те, що волевиявлення сторін правочину було вільним, відповідало їх внутрішній волі, спрямованій на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені.

Відтак, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи свідчать про товарність та реальність операцій між позивачем і його контрагентами

Отже, враховуючи приписи п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168, позивач правомірно формував податковий кредит з податку на додану вартість по господарським операціям вчиненим з вказаними контрагентами на підставі наявних первинних документів у розмірі 303 469,00 грн., а також у відповідності до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334 відніс до складу валових витрат витрати у розмірі 747 914,00 грн.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правомірним застосування позивачем соціальної податкової пільги.

Відповідно до п.6.3 ст. 6 Закону №889, податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати) (п.п.6.3.1).

Податкова соціальна пільга не може бути застосована до інших доходів платника податку, якщо він отримує протягом звітного податкового місяця одночасно такі доходи, як: е) доходи самозайнятої особи від підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності (абзац «е» пп.6.3.3).

Таким чином, порушення абз. «е» п.п.6.3.3, на думку відповідача, полягає в тому, що податкова соціальна пільга застосовується як до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати так і до одночасних доходів такого платника податку від підприємницької діяльності.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач застосовував податкову пільгу виключно до заробітної плати працівників на підставі їх заяв, а не до їх доходів від підприємницької діяльності, у зв'язку з чим, доводи скаржника про порушення позивачем абзацу «е» п.п.6.3.3 п.6.3 ст.6 Закону №889 є безпідставним.

Отже, відповідальність за порушення норм даного Закону щодо неправомірного отримання податкової соціальної пільги повністю покладено на фізичну особу - платника податку, який подав заяву про застосування пільги, що підтверджується Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.09.2003 № 461 «Щодо затвердження форм заяв і повідомлення з питань отримання (застосування) податкової соціальної пільги, а також порядку інформування платників податку», яким встановлено порядок періодичного інформування органами державної податкової служби платників податку-фізичних осіб про наявність порушень ними порядку отримання (застосування) податкової соціальної пільги, виявлених на підставі аналізу даних податкової звітності чи даних документальних перевірок.

Таким чином, позивачем правомірно застосовано податкову соціальну пільгу (на підставі отриманих заяв про застосування соціальної пільги) до оподатковуваного доходу працівника у вигляді заробітної плати та відповідно не порушено вимоги вказаних норм Закону №889.

З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій обґрунтовано скасовано спірні податкові повідомлення-рішення від 27.10.2011 р. №0000262350, №0000272350 повністю та від 26.10.2011 р. №0027801700 у частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників за основним платежем у розмірі 1516,53 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 379,13 грн.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 р. у справі №2а/1570/9525/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.