Ухвала суду № 32252092, 20.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2013 року м. Київ К-28414/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Господарського суду Полтавської області від 07.06.2007 р.

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2010 р.

у справі №3/52-07

за позовом Приватного підприємства «Лідер-Плюс»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Лідер-Плюс» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 07.06.2007 р. позовні вимоги задоволено частково: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 01.02.2007 р. №0000312301/0/209 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 96 209,97 грн., з яких 64 250,25 грн. за основним платежем та 31 959,72 грн. штрафних (фінансових) санкцій та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,30 грн. судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду, з підстав порушення судом ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 01.02.2007 р. №0000312301/0/209 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 64 250,25 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 31 959,72 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2003 р. по 30.09.2006 р., про що складено акт від 23.01.2007 р. №39/23-120/31998461, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4 та п. 11.3.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334), пов'язані з невключенням до складу валового доходу отриманих коштів страхового відшкодування за договором страхування засобів наземного транспорту від 22.09.2003 р. № KMH0UA220903M40 на загальну суму 55 639,16 грн.; п. 1.23 ст. 1, п. 8.1.2 та п. 8.2.1 ст. 8 даного Закону, пов'язані з завищення валових витрат внаслідок включення до їх складу витрат на оплату послуг ТОВ «Екологія», м. Кременчук, з перекачування нафтопродуктів з автоцистерн у вагоно-цистерну та їх відправки вантажоотримувачу на загальну суму 189 794,00 грн. та у зв'язку з завищенням суми амортизаційних відрахувань внаслідок включення до їх складу 3 318,00 грн. амортизації придбаного позивачем приміщення магазину та їдальні.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.02.2007 р. №0000322301/0/209, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 96 395,60 грн., з яких 64 374,00 грн. за основним платежем та 32 021,60 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, актом перевірки встановлено невключення позивачем до складу валового доходу суми отриманого страхового відшкодування за договором страхування засобів наземного транспорту від 22.09.2003 р. № KMH0UA220903M40, у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за ІV квартал 2004 р. у сумі 8217,00 грн., за І квартал 2005 р. у сумі 5693,00 грн.

Так, відповідно п.п. 5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону №334 до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку-страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податків відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податків у податковий період їх отримання.

Судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не враховано те, що предметом договору страхування є автомобіль, який відноситься до 2 групи основних засобів (п. 8.2.2 ст. 8 Закон №334), і застосуванню в даному випадку підлягає спеціальна норма - п. 8.4.8 та п. 8.4.9 ст. 8 цього Закону. Згідно з даним підпунктами у разі ліквідації основних фондів за рішенням платника податку або якщо з незалежних від платника податку обставин основні фонди (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучості їх заміни, зруйнування або ліквідації, платник податку в звітному періоді, в якому виникають такі обставини, не змінює балансову вартість групи 2 стосовно основних фондів цих груп; у разі коли страхова організація або інша юридична чи фізична особа, визнана винною у заподіяній шкоді, компенсує платнику податку втрати, пов'язані з виникненням обставин, визначених у п. 8.4.8 цього пункту, платник податку в податковий період, на який припадає така компенсація зменшує балансову вартість відповідної групи основних фондів на суму компенсації за основні фонди групи 2. Отже, суд першої інстанції вважав, що позивач діяв в межах зазначеної норми, зменшивши балансову вартість групи 2 основних фондів на суму отриманого страхового відшкодування 55 349,00 грн.

Суд апеляційної інстанції розглядаючи дану справу дійшов висновку про недоцільність застосування вказаної норми.

Так, виявлені під час перевірки порушення вимог п.4.1 ст.4 та п.11.31. ст.11 Закону №334 не пов'язані із збільшенням/зменшенням балансової вартості основних засобів групи 2, що регулюються положеннями п.8.4 ст.8 вказаного Закону з урахуванням приписів Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 р. №561.

Як вбачається з акту перевірки, підприємством були отримані кошти в рахунок страхового відшкодування, які підлягали включенню до валових доходів відповідних звітних періодів, але витрати, які б направлялися на покриття застрахованих збитків, підприємством не понесено, а отже, позивачем обґрунтовано віднесено до складу валового доходу отримані кошти страхового відшкодування.

Крім того, на думку податкового органу, позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат суми послуг ТОВ «Екологія» з перекачування нафтопродуктів з автоцистерн у вагоноцистерну та їх відправки вантажоотримувачу, у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за ІІІ квартал 2004 р. на 1778,00 грн., за І квартал 2005 р. на 1930,00 грн., за ІІ квартал 2005 р. на 26209,00 грн., за ІІІ квартал 2005 р. на 19309,00 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем у підтвердження виконання укладених договорів з ТОВ «Екологія» надано належним чином оформленні первинні документи.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334).

Крім того, безпідставним є твердження відповідача про те, що право на віднесення відповідних витрат до валових витрат виникає лише за умови включення цих сум продавцем (виконавцем) до валового доходу, оскільки законодавець таких вимог щодо формування валових витрат покупця (замовника) не встановлює.

Отже, враховуючи наявність належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати по послугам наданим ТОВ «Екологія».

Також, актом перевірки встановлено, що позивачем безпідставно нараховано та віднесено до складу амортизаційних відрахувань суми амортизаційних відрахувань, нарахованих на вартість придбаного приміщення магазину та їдальні у с.Кияшки, Полтавської області.

З такими висновками податкового органу обґрунтовано не погодилися суди попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону №334 дано визначення терміну «амортизація основних фондів і нематеріальних активів» - поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення (п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону №334).

Для цілей оподаткування податком на прибуток під терміном «господарська діяльність» слід розуміти будь-яку діяльність особи, що направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, позивачем обґрунтовано віднесено до складу І групи основних фондів витрати у сумі 90 707,92 грн. на придбання магазину та їдальні.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення у частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 96 209,97 грн., з яких 64 250,25 грн. за основним платежем та 31 959,72 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2010 р. у справі №3/52-07 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.