Ухвала суду № 32252069, 20.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2013 року м. Київ К-39240/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р.

у справі №2-а-43417/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сластер»

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сластер» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р., адміністративний позов задоволено у повному обсязі, скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.11.2009 р. №0001962330/0 та №0001972330/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті державного мита у сумі 6,80 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Фахівцями податкового органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 р. по 31.03.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 р. по 31.03.2009 р., про що складено акт перевірки від 28.09.2009 р. № 4397/233/34015622.

У ході проведеної перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями), у результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 409 066,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2008 року - 128 102,00 грн., за 3 квартал 2008 року - 225 914,00 грн., за 4 квартал 2008 року - 55 050,00 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту всього на 258 943,00 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 199 326,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.11.2009 р. №00019672330/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток за заниження податкового зобов'язання, на загальну суму 613 599,00 грн. (основний платіж - 409 066,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 204 533,00 грн.), №00019662330/0 про визначення податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за заниження податкового зобов'язання на загальну суму 298 989,00 грн. (основний платіж - 199 326,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 99 663,00 грн.).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень був висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, відповідно до якого витрати по оплаті послуг з вантажно-розвантажувальних робіт отриманих від ТОВ «СФ Аскон» та ТОВ «НПСО Фокон» за договорами про надання послуг від 06.05.2008 р. №ПРР-2008/05/06-2 та від 01.02.2008 р. №ПРР-2008/02/1-2 із зазначеними контрагентами не мають відношення до господарської діяльності позивача та не підтверджені первинними документами.

Так, відповідач зазначає, що позивачем не було надано документів, які б підтверджували факт використання вантажно-розвантажувальних робіт, отриманих від ТОВ «СФ Аскон» та ТОВ «НПСО Фокон», у власній господарській діяльності.

Також відповідач посилається на дані автоматизованої системи співставлення розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів, відповідно до яких у ТОВ «СФ Аскон» та ТОВ «НПСО Фокон» відсутні власні основні фонди, трудові ресурси, а також відсутність вказаних підприємств за їх юридичною адресою та ліквідацію.

Крім того, згідно договору на придбання цукру від 01.04.2008 р. №П-2008/04/1 позивач у квітні-серпні 2008 року придбав у ТОВ «Електро-Промбуд» товар (цукор) на загальну суму 748 948,00 грн. (ПДВ - 149 789,0 грн.). Розрахунки проведено через розрахунковий рахунок у сумі 898 738,55 грн.

У той же час, відповідач зазначає, що згідно податкової звітності ТОВ «Електро-промбуд» у останнього відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ також відсутні.

Зазначені обставини у своїй сукупності, на думку податкової інспекції, свідчать про наявність у сторін договорів під час їх укладання мети, суперечної інтересам держави та суспільства, а відтак такі договори є нікчемними.

Такі твердження були правомірно спростовані попередніми судовими інстанціями зважаючи на наступне.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 зазначено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 зазначеної статті, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість, судами попередніх інстанцій встановлено, що вартість отриманих позивачем вантажно-розвантажувальних робіт від ТОВ «СФ Аскон» та ТОВ «НПСО Фокон» та цукру, отриманого від ТОВ «Електро-промбуд» підтверджено відповідними первинними документами, долученими до матеріалів справи, зі змісту яких можливо зробити висновок щодо характеру, виду, обсягу, наданих послуг та придбаних товарів (цукру) та виявити їх зв'язок із господарською діяльністю позивача.

Згідно з п.5.11 ст.5 вищезгаданого Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відтак, віднесення вартості спірних послуг до складу валових витрат здійснено платником податків правомірно, а отже донарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на прибуток є безпідставним.

Посилання відповідача на порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» також обґрунтовано не взяті судовими інстанціями до уваги.

Так, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст.7 цього ж Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З огляду на наведені законодавчі приписи позивачем було правомірно віднесено суми податку на додану вартість, сплачені у ціні товарів (послуг), отриманих від названих контрагентів до складу податкового кредиту, оскільки на підтвердження цих витрат позивачем було надано оформлені належним чином накладні.

Крім того, зважаючи на те, що судовими інстанціями було встановлено, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість витрат на товари (послуги), формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від контрагентів накладних обґрунтовано визнано судовими інстанцій правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м.Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р. у справі №2-а-43417/09/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.