Ухвала суду № 32252061, 20.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2013 р. м. Київ К-43042/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 р.

у справі №2а-2752/10/2070

за позовом Повного товариства «Ломбард «Корал» Подус і компанія»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2010 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.11.2009 р. №0002481720/0.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р., за результатами якої складено акт від 13.11.2009 р. № 1878/22-17/24272766.

У ході дослідження питань правильності обчислення та своєчасності внесення позивачем до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб було встановлено неутримання, ненарахування та неперерахування до бюджету у повному обсязі сум податку з доходів фізичних осіб при сплаті фізичним особам доходів за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2005 року, січень, квітень, травень, червень 2006 р. у сумі 10791,00 грн., чим порушено п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме - в порушення п. 1.2, 1.3 ст. 1 вказаного Закону, яким передбачено, що у разі реалізації рухомого майна, прийнятого під заставу та своєчасно не викупленого заставодавцями, суми неповернутих фізичними особами - заставодавцями позик товариством не було визначено як доход таких фізичних осіб, що підлягає оподаткуванню під час реалізації рухомого майна.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято повідомлення-рішенням від 20.11.2009 р. № 0002481720/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання податку з доходів фізичних осіб у розмірі 105 582,00 грн. (у т.ч. податок з доход фізичних осіб у розмірі 35 194,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 70 388,00 грн.).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

За змістом пп. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором строку її повернення ця сума не є об'єктом оподаткування. Лише в разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобовязання та реалізації заставленого майна виникає об'єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих у позику і не повернутих у встановлений договором строк. При цьому також може виникнути об'єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться у ломбарду під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

Згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидентаюридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Таким чином, з огляду на положення пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 та п. 12.3 ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону.

З наведеного випливає, що під час одержання ломбардом коштів від реалізації заставленого майна ломбард, як податковий агент, має виконати обов'язок щодо утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб та надання податковому органу відповідної звітності, що свідчить про обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 р. у справі №2а-2752/10/2070 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2010 р. у справі №2а-2752/10/2070 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.