Ухвала суду № 32252058, 20.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2013 року м. Київ К-31527/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19.11.2009 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2010 р.

у справі № 2а-3281/09/0670

за позовом Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

до Малого приватного підприємства «Шляхмаш-2»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами,

ВСТАНОВИВ:

Коростенська об'єднана державна податкова інспекція Житомирської області (далі-позивач) звернулась з адміністративним позовом до Малого приватного підприємства «Шляхмаш-2» (далі-відповідач) про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 19.11.2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2010 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивача звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу була проведена планова виїзна документальна перевірка відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2008 р., про що складено акт від 05.03.2009 р. №87/23-01/32173380.

Проведеною перевіркою контролюючим органом було встановлено, що у перевіряємому періоді відповідач уклав договір оренди обладнання від 01.07.2008 р. із ТОВ«Голограма Плюс 2006», відповідно до якого останнє надало відповідачу в строкове платне користування оброблювальний центр з ЧПК, розмір орендної плати становив 300 тис. грн. з ПДВ. Також між відповідачем та ТОВ «Голограма Плюс 2006» був укладений договір на технічне обслуговування обладнання, загальна вартість наданих послуг згідно умов договору становила 300 тис. грн. з ПДВ.

Витрати по вказаним договорам були віднесені відповідачем до складу валових витрат.

Фактичне виконання наведених договорів підтверджується актами прийому-передачі майна від 01.07.2008 р. та від 30.09.2008 р., актами прийому-передачі виконаних робіт від 30.09.2008 р., звітом про проведені роботи від 30.09.2008 р.

У той же час, на надісланий податковим органом запит по питанню проведення зустрічної перевірки ТОВ «Голограма Плюс 2006» надійшла відповідь, що згідно поданої останнім декларації по податку на прибуток та додатків до неї у останнього основних засобів немає, що, на думку позивача, свідчить про відсутність у ТОВ «Голограма Плюс 2006» можливості надати обладнання в оренду відповідачу.

Відтак, позивач дійшов висновку, що збільшення відповідачем валових витрат на підставі вказаних договорів оренди та обслуговування обладнання є безпідставним, так як вказані правочини мають ознаки нікчемних.

У зв'язку із зазначеним, на думку податкового органу, спірні договори повинні бути визнані недійсними на підставі ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) із застосуванням наслідків, передбачених ст. 208 ГК України, так як укладались з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та моральним засадам суспільства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

Як зазначено у ч.2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Згідно з ч.1 ст.208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за самим фактом несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з ч.1 ст.208 ГК України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

В оскаржуваних судових рішення судові інстанції дійшли правильних висновків щодо відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених ч.1 ст.208 ГК України, оскільки позивачем не було наведено належних доказів в підтвердження наявності у відповідача умислу на укладення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Натомість матеріалами справи було належним чином підтверджено факт отримання в користування оброблювального центру та отримання послуг з технічного обслуговування обладнання.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідача санкцій, передбачених ст. 208 ГК України.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19.11.2009 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2010 р. у справі № 2а-3281/09/0670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.