Ухвала суду № 32252053, 20.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2013 року м. Київ К-38775/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області

на постанову Господарського суду Херсонської області від 30.10.2007 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2009 р.

у справі №13/429-АП-07

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Бериславський хлібозавод»

до Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Херсонської області від 30.10.2007 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2009 р., задоволено адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Бериславський хлібозавод» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області (далі - відповідач). Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 18.06.2007 р. №0000232301/0 про донарахування позивачу податку на додану вартість у розмірі 50 332, 13 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 25 166, 05 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3, 40 грн. компенсації по сплаті державного мита.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства позивачем за період з 01.07.2005 р. по 31.01.2006 р.

За результатами перевірки складено акт від 12.06.2007 р. №22/231/05510970, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п. п.7.2.1 п. п. 7.2.4 п. п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого зменшено податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 50 332,15 грн., у тому числі за серпень 2006 р. на суму 900,83 грн., за вересень 2006 р. на суму 1 399,77 грн., за листопад 2006 р. на суму 2 833, 33 грн., за грудень 2006 р. на суму 18 152,31 грн., за січень 2007 р. на суму 27 045,91 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 18.06.2007 р. №0000232301/0, яким позивачу донараховано податок на додану вартість у розмірі 50 332, 15 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 25 166, 05 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Податковий орган, обґрунтовує висновки перевірки, тим що свідоцтво платника податку контрагента позивача - ТОВ «Миколаїв -МТС» було анульовано 03.06.2005 р., відтак накладні цього контрагента у період з 13.08.2005 р. по 31.01.2006 р. є недійсними, внаслідок чого, позивач не мав право на формування податкового кредиту на підставі цих накладних.

Як було встановлено судами та вбачається з акту перевірки позивачем до складу податкового кредиту згідно податкових накладних виданих контрагентом включено податок на додану вартість у розмірі 50 332,15 грн, а саме: за накладною від 13.08.2005 р. № 3 - 00, 83 грн; від 21.09.2005 р. № 90 - 1 399, 77 грн; від 18.11.2005 р. № 200 - 2 833, 33 грн; від 06.12.2005 р. № 231 - 4 372, 62 грн; від 13.12.2005 р. № 252 - 4 130, 47 грн; від 26.12.2005 р. № 277 - 2 301, 82 грн; від 27.12.2005 р. № 278 - 3 679, 57 грн, від 30.12.2005 р. № 282 - 3 667, 83 грн, від 11.01.2006 р. № 6 - 3 214, 75 грн, від 13.01.2006 р. № 9 - 3 284, 33 грн, від 20.01.2006 р. № 13 - 2 783, 33 грн, від 26.01.2006 р. № 17 - 1 833, 00 грн, від 30.01.2006 р. № 29 - 4 564, 67 грн, від 30.01.2006 р. № 31 - 8 489, 17 грн.

Крім того, позивачем на адресу контрагента перераховано 17 260,00 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 2 876,66 грн., згідно оперативного повідомлення від 10.04.2007 р. №3962/7/26-304-3.

Виконання зобов'язань між сторонами підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями та товарними накладними.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

У ході розгляду справи було підтверджено факт взаємовідносин позивача з ТОВ «Миколаїв МТС» (поставка мазуту, котла парового, запчастин та ін.) на загальну суму - 300 189, 30 грн., у тому числі податку на додану вартість - 50 332, 15 грн.

Крім того, судовими інстанціями встановлено, що під час здійснення вказаних операцій контрагент був зареєстрований платником податку на додану вартість, відтак податкові накладні у період з 13.08.2005 р. по 31.01.2006 р. відповідають вищезазначеним нормам, що свідчить про правомірне формування позивачем податкового кредиту.

Таким чином, цілком правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість сплаченої у ціні товарів, придбаних у контрагента та відповідності його дій нормативним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість, з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню положень Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки, донарахування позивачу податкових зобов'язань правильно визнано судами необґрунтованим, відповідно скасування податкового повідомлення-рішення у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», також здійснено правомірно.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Херсонської області від 30.10.2007 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2009 р. у справі №13/429-АП-07 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.