Ухвала суду № 32252044, 20.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2013 року м. Київ К-40187/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010 р.

у справі №2а-1135/10/1070

за позовом Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Алмі»

та Приватного підприємства «Ларос»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою,

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області (далі - позивач) звернулася з позовом до суду до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Алмі» (далі - відповідач 1) та Приватного підприємства «Ларос» (далі - відповідач 2) про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідачі письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслали.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено документальну невиїзну перевірку відповідача 1 щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правовідносини з відповідачем 2 за період березень, травень, липень 2007 р., за результатами якої було складено акт від 05.03.2009 р. №178/23-2/34248929.

За висновками акту перевірки, відповідачем 1, крім іншого, було завищено податковий кредит у 2007 р. на суму 802 277,32 грн.

З висновків податкового органу вбачається, що господарські операції не підтверджуються в частині «врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності», а також, що договір підряду не спричинив реального настання правових наслідків, з якого вбачається його нікчемність».

За результатами перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.03.2009 р. №0000242300/0, яким відповідачу 1 визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 120 3415,98 грн., з яких: за основним платежем - 802 277,32 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 401 138,66 грн.

Визначена податковим органом сума податкового зобов'язання сплачена відповідачем 1 не була, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки, між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу від 01.03.2007 р. №1032 та договір про виконання будівельно-ремонтних робіт від 01.03.2007 р. № 1033, які, на думку позивача, не спричинили реального настання правових наслідків, відповідно до чого вбачається нікчемність даних правочинів.

Судами першої та апеляційної інстанції зазначено, що позивачем у ході розгляду справи не було доведено того, що вказані правочини укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та за наявності наміру в обох сторін.

Крім того, встановлено, що вчинені відповідачем 1 дії було спрямовано на реальне настання відповідних юридичних наслідків, що підтверджується виконанням передбачених договором підряду робіт на суму 4 777 641,36 грн. та їх оплатою останнім, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт.

З матеріалів справи також вбачається, що частину виконаних за договором підряду робіт у подальшому відповідачем 1 було передано первинному замовнику, від якого претензій щодо якості та обсягу виконаних робіт не надходило.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено позов щодо стягнення в дохід держави грошових коштів, отриманих за нікчемною угодою, на підставі ст.ст. 207, 208 ГК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачами у справі господарські операції було спрямовано на реальне настання відповідних юридичних наслідків, а не на реалізацію нікчемного договору, а також, що ці операції спричинили реальні зміни майнового стану платників податків.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вказані правочини не можуть бути визнані нікчемними з тих підстав, що відповідач 2 не подавав до податкового органу податкову звітність, оскільки за таке неподання платник несе відповідальність за порушення податкового законодавства, яка є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Також безпідставним є висновок податкового органу про те, що нікчемним договір підряду є з тих підстав, що у період його укладення юридичну особу відповідача 2 було припинено.

Так, згідно з реєстраційною інформацією, про що встановлено судами, платника податків відповідача 2 було знято з обліку 22.07.2008 р., тобто на дату укладення договору та у період його виконання останній був юридичною особою та платником податків.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

Як зазначено у ч.2 ст.215 ЦК України, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

У свою чергу, органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», не позбавлені права на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Згідно з ч.1 ст.208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Згідно з ч.1 ст.208 ГК України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч.1 ст.238 ГК України.

В оскаржуваних судових рішеннях суди дійшли правильних висновків щодо відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених п.1 ст.208 ГК України, зважаючи на недотримання позивачем строку звернення до суду із позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Так, судовими інстанціями було обґрунтовано зазначено, що санкції, передбачені ст.208 ГК України є адміністративно-господарськими, відтак можуть бути застосовані лише протягом строку, передбаченого ст.250 ГК України, а саме - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи спірний договір виконано у 2007 р., тоді як позивач звернувся до суду з позовом 23.07.2009 р., тобто після закінчення строку, передбаченого статтею 250 ГК України.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідача санкцій, передбачених ст. 208 ГК України.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010 р. у справі №2а-1135/10/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.