Постанова № 32223977, 03.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2013 року Справа № 922/047/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач)з участю представників: позивача: відповідача: не з'явився Прокопченко К.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Машгідропривод"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2013 рокуу справі№ 922/047/13за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "ПК Індустрія"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Машгідропривод"про стягнення 253 559,98 грн.ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 р. позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення 253 559,98 грн. заборгованості за укладеним між сторонами договором поставки № 2202/1 від 22.02.2011 р., яка складається із 219 754, 30 грн. основного боргу, 26 441, 66 грн. пені, 7 364,02 грн. 3 % річних. Також просив стягнути 4 000,00 грн., сплачених за послуги адвоката.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.02.2013 р. (суддя - Прохоров С.А.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 р. (головуючий - Могилєвкін Ю.О., судді - Пушай В.І., Плужник О.В.) рішення господарського суду скасовано і ухвалено нове про задоволення позову.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Машгідропривод" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Індустрія" 219 754,30 грн. основного боргу, 7 364,02 грн. 3 % річних, 26 441,66 грн. пені, 4 000,00 грн. послуг адвоката та судові витрати.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 р., залишивши у силі рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2013 р.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову - без змін.

Заслухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанції, 22.02.2011 р. між позивачем і відповідачем було укладено договір постачання № 2202/1, за умовами якого продавець зобов'язався поставити, а покупець - прийняти та оплатити товар партіями, в асортименті, кількості і за цінами, вказаними в узгоджених рахунках.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що товар поставляється партіями. Асортимент і кількість виробів у партії узгоджується між продавцем і покупцем у видаткових накладних.

У п. п. 3.4, 4.1 договору сторони погодили, що при передачі товару покупцю, продавець зобов'язаний надати покупцю разом з товаром всю необхідну документацію, в тому числі рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну; покупець здійснює оплату кожної партії товару по відповідному рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних підтверджується, що на виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 162 072,34 грн.

Однак, відповідач свої грошові зобов`язання за договором виконав частково, сплативши позивачу 942 318,04 грн., внаслідок чого у нього виник основний борг у розмірі 219 754,30 грн.

20.12.2012 р. позивач направив відповідачу претензію № 20/12-1 з вимогою здійснити оплату заборгованості, однак претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив із того, що обов`язок сплачувати за поставлений товар виникає у відповідача лише після отримання рахунку-фактури, а оскільки позивач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не надав відповідачу такий рахунок, то зобов`язання щодо оплати за поставлений товар у відповідача не настало.

Проте, такі висновки суду суперечать вимогам закону.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер, а відтак висновок апеляційного господарського суду про те, що рахунок (рахунок - фактура) не є первинним документом та не може бути підставою для оплати за поставлений товар є правомірним та обґрунтованим.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний суд правильно виходив з того, що у відповідача згідно умов договору та ч. 1 ст. 692 ЦК України виникло зобов`язання щодо оплати поставленого позивачем товару, а відтак правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 219 754,30 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд неправомірно відмовив позивачу у стягненні 3 % річних, а тому апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення місцевого суду в цій частині та стягнув з відповідача 3 % річних у розмірі 7 364,02 грн.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 7.2. договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань добросовісна сторона має право стягнення упущеної вигоди, пені(штрафної неустойки) у розмірі 0,1% від суми невиконаних зобов'язань, за кожний день прострочення виконання зобов'язань.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стягуючи з відповідача пеню згідно розрахунку позивача, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що вона нарахована всупереч вказаній нормі, а відтак висновок апеляційного господарського суду про стягнення з відповідача 26 441,66 грн. пені є незаконним.

Таким чином, відповідно до п. 7.2 договору, ст. 549 ЦК України та ч. 6. ст. 232 ГК України апеляційний суд мав стягнути з відповідача пеню у розмірі 10 947,99 грн.

Отже, постанову апеляційної інстанції необхідно змінити, зменшивши суму пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 26 441,66 грн. до 10 947,99 грн.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Договір про надання адвокатських послуг № 83 від 28.11.2012 р., укладений між ТОВ "Правовий центр "Альфа - Омега" та позивачем, за яким останньому надавались послуги, не підтверджує того факту, що послуги надавались саме адвокатом, адже всі документи, які містяться в матеріалах справи, підписані позивачем, Карпінською Г. Л. та Романаускас В., які діяли на підставі довіреності від 03.01.2013 р. виданої директором ТОВ "ПК Індустрія" і щодо яких в матеріалах відсутні дані про те, що вони є адвокатами.

Відтак, постанову апеляційного господарського суду у частині стягнення з відповідача на користь позивача адвокатських послуг у сумі 4 000, 00 грн. не можна визнати законною і обґрунтованою, а тому вона у цій частині підлягає скасуванню.

Враховуючи, що касаційна скарга частково задовольняється в частині пені, то відповідно до ст. 49 ГПК України з позивача на користь відповідача необхідно частково стягнути відшкодування витрат, понесених на сплату судового збору при подачі касаційної скарги у сумі 109, 48 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Машгідропривод" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2013 року у справі за № 922/047/13 змінити, зменшивши суму пені, яка підлягає стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "Машгідропривод" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Індустрія" з 26 441,66 грн. до 10 947,99 грн.

В частині стягнення 4 000,00 грн. витрат з оплати послуг адвоката постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2013 року у справі за № 922/047/13 скасувати і в стягненні цих витрат відмовити.

В решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2013 року залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Індустрія" (61052, м. Харків, пров. Сімферопольський, буд. № 6, літ. "Д-1", код ЄДРПОУ 37363627) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Машгідропривод" (61035, м. Харків, вул. Каштанова, 14, код ЄДРПОУ 34953135) 109,48 грн. відшкодування витрат, зі сплати судового збору при подачі касаційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий, суддя М. Остапенко Суддя П. Гончарук Суддя Л. Стратієнко