Рішення № 32220579, 03.07.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2013 р.Справа № 922/2291/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Попович І.М.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "РОМА, ЛТД" м. Запоріжжя до ДП "Південна Залізниця" м. Харків про стягнення коштів за участю сторін:

Представник позивача - не з'явився.

Представник відповідача - Нікуліна О.М. (дов. № 444 від 17.05.2013р.).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "РОМА, ЛТД" звернулось до господарського суду із позовною заявою до Державного підприємства "Південна Залізниця", в якій просить суд стягнути з відповідача 50304,00 грн. основного боргу, суму неустойки в розмірі 1395,56 грн., 3% річних в сумі 694,61 грн., витрати по сплаті судового збору, посилаючись на укладення між сторонами договору поставки №П/НХ-12014/НЮ від 10.07.2012 року, відповідно до умов якого позивач здійснив поставку партії товару у кількості 8000 рулонів на загальну суму 50 304,00 грн., на підставі видаткової накладної №0808.5 від 08.08.2012 року. Позивач зазначає, що вищевказаний товар був прийнятий відповідачем, що підтверджує довіреностю на отримання товарно - матеріальних цінностей №394 від 08.08.2012 року, про те останній свої зобов*язання щодо оплати поставленого товару в строк передбачений умовами договору не здійснив, в зв*язк з чим, вищевказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду від 06.06.2013 року порушено провадження у справі №922/2291/13, розгляд справи призначено на 19.06.2013 року.

Позивач через канцелярію господарського суду 19.06.2013р. надав заяву про збільшення позовних вимог, в яких просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 94320,00 грн., суму неустойки за договором у розмірі 2502,69 грн., суму трьох відсотків річних в розмірі 1008,84 грн.

Ухвалою господарського суду від 19.06.2013 року прийняті до розгляду збільшені позовні вимоги позивача, розгляд справи відкладено до 01.07.2013 року..

Крім того, позивач в процесі розгляду справи надав уточнення позовних вимог вх.№23869 від 01.07.2013 року, в яких зазначив, що зробив перерахунок пені в межах шести місяців за накладною № 0808,5 від 08.08.2012 року, яка склала за його підрахунком 1860,55 грн., в зв*язку з чим, просив суд стягнути з відповідача суму пені в загальному розмірі на суму 2430,34 грн.

Вищевказані уточнення господарський суд прокваліфікував як зменшення позовних вимог в частині заявленої до стягнення пені та прийняв їх до розгляду, як такі, що не суперечать інтересам сторін та діючому законодавству.

В судовому засіданні 01.07.2013 року оголошувалась перерва до 03.07.2013 року, з метою надання сторонами документів в підтвердження заявлених вимог та заперечень.

Представник позивача в судове засідання 03.07.2013 року не з'явився, додаткових документів не надав, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить підпис представника позивача в повідомленні про оголошення перерви по справі № 922/2291/13.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.07.2013 року заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву наданого через канцелярію господарського суду за вх. № 22360 від 17.06.2013р., в якому просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, з посиланням на порушення позивачем умов п. 5.1.4 договору, відповідно до якого датою поставки товару вважається день підписання покупцем акту прийому-передачі товару, який готується постачальником та надається разом з товаром покупцю. На підставі викладеного, останній зазначає, що відсутність акту прийому-передачі товару виключила в свою чергу обставину, з якою пов'язано для відповідача початок перебігу строку виконання грошового зобов'язання, оскільки не було визначено дату, від якої згідно порядку розрахунків за умовами договору та ст. 253 ЦК України слід розпочати відлік строку, протягом якого повинна бути здійснена оплата поставленого товару.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем (постачальником) та відповідачем (замовником) укладено договір поставки товару №П/НХ-121014/НЮ від 10.07.2012 року.

У відповідності із п.1.1. договору постачальник зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію певну продукцію, відповідно Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.

Розділом четвертим договору, зокрема п.4.2. передбачено порядок здійснення оплати, відповідно до якого покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 90 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником рахунку - фактури, податкової накладної, документів якості на поставлений товар.

Згідно з пунктами 5.1.4.,.5.1,5 датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому - передачі товару, який готується постачальником та надається разом із товаром покупцю. Товар за даним договором може постачатися партіями.

В пункті 5.2. договору сторони визначили порядок передачі та приймання товару, зокрема підпунктом 5.2.1. договору сторонами визначено, що прийом товару здійснюється покупцем у відповідності з Інструкцією №П-6 від 15.06.1965 р."О порядке приемки продукции производственно - технического назначения и товаров народного потребления по количеству" та Інструкцією №П-7 від 25.04.1966 р."О порядке приемке продукции производственно - технического назначения и товаров народного потребления по качеству" - при наявності товаро-супровідних документів: товарно-транспортної накладної, пакувальних аркушів, податкової накладної на кожну партію товару, документів, підтверджуючих якість товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар в рамках договору на підставі накладних №0808.5 від 08.08.2012 р. на суму 50 304,00 грн., №0512.69 від 05.12.2012 року на суму 44016,00 грн. підписаними обома сторонами та скріплених печатками підприємств. Вищевказаний товар був отриманий відповідачем через своїх представників, що діяли за довіреностями №394 від 08.08.2012р., №682 від 05.12.2012р., проте останній свої зобов'язання щодо оплати поставленої продукції в термін передбачений договором не здійснив.

До матеріалів справи позивачем залучені копії Рахунків-фактури № 0108.53 від 01.08.2012 р. та №2711.9 від 27.11.2012 р., які ТОВ ВКФ "Рома ЛТД" на виконання п.п. 4.2 договору виставив відповідачеві на оплату за відповідний товар та підписаний посадовими особами позивача та відповідача акт звірки взаємних розрахунків в підтвердження кредиторської заборгованості відповідача в розмірі 94 320,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач свої зобов'язання з оплати товару не виконав, чим порушив положення п. 4.2 договору, вищевказані обставини стали причиною звернення позивача до суду із відповідною позовною заявою за захистом порушених прав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, на підставі ст.ст. 4-7 , 33 , 43 ГПК України господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Господарським судом встановлено, що відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки №П/НХ-121014/НЮ від 10.07.2012 року - є господарськими зобов*язаннями, тому відповідно зі ст. 4, 173-175, ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов*язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов*язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов*язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов*язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що одним з головних обов'язків Покупця є оплата товару за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов*язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи з наведеного, господарський суд констатує, що строк виконання зобов*язання з оплати придбаного товару є умовою, що забезпечує порядок виконання зобов*язання купівлі-продажу.

Підставою ж виникнення у покупця грошового зобов*язання за загальним правилом є передача продавцем майна.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов*язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов*язання, якщо не приступив до виконання зобов*язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов*язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За таких обставин, господарський суд констатує, що оскільки станом на момент розгляду справи відповідачем заборгованості за отриманий за договором поставки товар не сплачено та не надано суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, в зв'язку з чим, визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 94320,00 грн.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору поставки, виконання належним чином своїх зобов'язань позивачем щодо поставки товару, прийняття відповідачем відповідного товару без будь-яких зауважень щодо його кількості, якості та комплектності та не проведення при цьому належних до сплати розрахунків за отриманий товар в порядку передбаченому п. 4.2 договору, в зв*язку з чим, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 94320,00 грн., а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Заперечення відповідача стосовно того, що відсутність підписаних між сторонами актів прийому-передачі товару (п. 5.4.1 договору), виключили обставину, з якою пов*язаний початок перебігу виконання відповідачем грошового зобов*язання, тобто, як вважав відповідач, станом на час слухання відповідної справи строк для оплати товару у нього ще не настав, господарський суд вважає безпідставним, оскільки наявність у відповідача зобов*язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо з умов п. 4.2 договору поставки та змісту частини першої статті 692 ЦК України, а тому, з огляду на викладене, відповідний строк оплати не може з урахуванням всіх обставин справи ставитися в залежність від підписання сторонами акту прийому-передачі товару.

Щодо посилання відповідача на порушення постачальником п. 4.2 договору, а саме ненадання покупцю рахунків-фактури на поставлену партію товару та документів якості на поставлений товар, господарський суд також не приймає до уваги, як такі, що спростовується матеріалами справи та поясненнями позивача, який наголошував про передання відповідних документів покупцю разом з товаром відповідно п. 5.2.1.

При цьому, необхідно зазначити, що відповідно до ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання;

якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Судом в процесі розгляду справи по суті встановлено, що відповідач не встановлював строку для передання документів, не відмовлявся від договору, з відповідними письмовими претензіями щодо надання йому відповідних документів не звертався до позивача, не висловлював свою незгоду з його асортиментом чи якістю, товар не повернув, на підставі чого у суду відсутні правові підстави вважати, що мало місце невиконання постачальником свого обов*язку передбаченого п. 4.2 договору.

Крім того, позивач в зв*язку з неналежним виконанням останнім грошових зобов*язань, просить суд стягнути з відповідача 2430,34 грн. пені на підставі 7.3. договору.

Згідно п.7.3. договору сторонами передбачено, що покупець за несвоєчасну оплату сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Як встановлено судом в процесі розгляду справи позивачем нараховано пеню наступним чином:

- по накладній №0808.5 від 08.08.2012 року на суму 50 304,0 грн. за період прострочення з 13.12.2012 року по 11.06.2013 року на суму 1860,55 грн.,

- по накладній №0512.69 від 05.12.2012 року на суму 44016,00 грн. за період з 15.04.2013 року по 18.06.2013 року на суму 569,79 грн.

Загальна сума нарахованої пені складає 2 430,34 грн.

Враховуючи викладені обставини, господарським судом перевірено розрахунок нарахованої пені та встановлено, що даний розрахунок здійснено відповідно до вимог діючого законодавства, зокрема Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", у зв'язку із чим, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 2 430,34 грн. визнані судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлені позовні вимоги, в яких останній просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1008,84 грн.

Господарський суд констатує, що належним виконанням зобов'язання є виконання прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування позивачем на суму боргу 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, то такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання.

Господарський суд проаналізувавши розрахунок позивача 3% річних на суму 1008,84 грн., які позивач заявив до стягнення з відповідача, зауважує, що позивачем невірно здійснено вищевказаний розрахунок, в зв'язку з чим, господарський суд самостійно за допомогою ІПС "Законодавство" перевірив та перерахував нараховані 3% річних, з урахуванням чого, встановив наступне:

- прострочення за накладною №0808.5 від 08.08.2012 року з 13.12.2012 року по 18.06.2013 року - 3% річних становить 772,96 грн.

- прострочення за накладною №0512.69 від 05.12.2012 року на суму 44016,00 грн. за період з 15.04.2013 року по 18.06.2013 року - 3% річних становить 231,54 грн.

Таким чином, загальна сума 3% річних відповідно ІПС "Законодавство" становить 1004,50 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини та те, що позивач свої зобов'язання щодо умов договору виконав належним чином, відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати не здійснив, доказів сплати не надав, у зв'язку з чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача частково на суму 1004,50 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних на суму 4,34 грн. в задоволенні позову суд відмовляє, як безпідставно заявлених.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 509, 526, 610, 611, 612, 626, 629, 662-664, 666, 691, 692 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Південна залізниця" (61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, буд. 7, код 01072609) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційної фірми "РОМА, ЛТД" (69037, м. Запоріжжя, вул. 40 Років Радянської України, буд. 39 , код 23855495) - 94 320,00 грн. основного боргу, пеню в сумі 2 430,34 грн., 3% річних в сумі 1004,50 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1955,18 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04.07.2013 р.

Суддя Попович І.М.