Ухвала суду № 3221713, 30.09.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-511/07

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2008р.

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Усенко Є. А.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

на постанову Господарського суду Львівської області від 10.07.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2006р. у справі № 5/2456-19/494-А

за позовом Виробничо-торгово-господарського обєднання концерну “Сімекс”

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача Мельник І. О.,

відповідача не зявились,

встановив:

Виробничо-торгово-господарським обєднанням концерном “Сімекс”подано позов про скасування податкового повідомлення-рішенняДержавної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 22.11.2005р. № 0003172300/0/20392/23-0 про визначення суми податкового зобовязання по податку на прибуток в розмірі 1373 190 грн., в т. ч. 738000 грн. основного платежу та 635190 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Львівської області від 10.07.2006р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2006р. у справі № 5/2456-19/494-А позов задоволено частково: податкове повідомлення-рішення № 0003172300/0/20392/23-0 від 22.11.2005р. в частині донарахування основного платежу в сумі 733100 грн. та штрафних санкцій в сумі 632790 грн. скасоване; в задоволенні позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 22.11.2005р. № 0003172300/0/20392/23-0 в частині донарахування основного платежу в сумі 4900 грн. та штрафних санкцій в сумі 2450 грн. відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення у відповідача не було достатніх підстав стверджувати про наявність безповоротної фінансової допомоги, виходячи з ліквідації ТОВ “ДЛК”, якому позивач надав прості векселі; позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат суму за надання юридичних послуг в розмірі 180000 грн.; правомірність віднесення витрат на мобільний звязок в розмірі 19244 грн. 84 коп. до складу валових витрат позивачем не підтверджена; позивач завищив валові витрати на загальну суму 3351 грн. 17 коп. у звязку з отриманням послуг з декларування транспортних засобів, які за період перевірки не обліковувались в нього як основні засоби.

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та повністю відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на порушення норм матеріального права, зокрема: ч. 1 ст. 38, абз. 3 ст. 44, ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, п. 3 ст. 2 Закону України “Про обіг векселів в Україні”, пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Присутній в судовому засіданні представник позивача проти вимог касаційної скарги заперечив.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення став акт від 07.11.2005р. № 324/23-0/20844266 про результати комплексної планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2004р. по 30.06.2005р. в якому зазначено, зокрема, про встановлення заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 738000 грн. у звязку з не включенням до складу валових доходів непогашеної за переданими ТОВ “ДЛК” простими векселями кредиторської заборгованості в розмірі 2752523 грн. 86 коп. та завищенням валових витрат на загальну суму 199388 грн. 53 коп., в т. ч. 180000 грн. оплати юридичних послуг, 19244 грн. 84 коп. оплати послуг мобільного звязку, 3121 грн. 40 коп. оплати послуг по технагляду технологічних транспортних засобів та 900 грн. оплати послуг з декларування транспортних засобів.

З аналізу положень ст. 1 Закону України “Про обіг векселів в Україні”, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 77 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (дата набуття чинності Україною: 06.01.2000р.) слідує, що в разі непогашення простого векселя у зазначений в ньому термін, позовні вимоги такого векселя погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Встановивши момент сплину строку позовних вимог по переданим векселям 14.10.2007р., суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили відсутність на момент закінчення перевірки достатніх правових підстав для висновку відповідача про не включення позивачем до складу валових доходів непогашеної кредиторської заборгованості по цим векселям, незважаючи на факт зняття ТОВ “ДЛК” з податкового обліку і, відповідно, ця сума не може бути визнана як безповоротна фінансова допомога згідно п. 1.22. ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Витрати в сумі 180000 грн., за наявності договору про надання юридичних послуг щодо відстоювання інтересів позивача в судових органах, повязаних з визнанням банкрутом АТ фірми “Укргазбуд”, та прийняття судами відповідних рішень про задоволення вимог позивача шляхом стягнення відповідних сум, як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат.

Згідно абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суди попередніх інстанцій вірно встановили не підтвердження позивачем своїх витрат на оплату послуг мобільного звязку у звязку з ненаданням відповідних документів, послуг по технагляду технологічних транспортних засобів та послуг з декларування транспортних засобів за їх відсутності в обліку як основних засобів, а тому в цій частині податкове повідомлення-рішення прийняте відповідно до законодавства.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову є вірним, судові рішення прийняті відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України,

ухвалив:

1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 10.07.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2006р. у справі № 5/2456-19/494-А без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.

Головуючий-суддя (підпис) Брайко А. І.

Судді (підпис) Голубєва Г. К.

(підпис) Карась О. В.

(підпис) Усенко Є. А.

(підпис) Федоров М. О.

Ухвала складена у повному обсязі 06.10.2008р.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар Міненко О. М.