Постанова № 32213742, 25.06.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 18» червня 2013 р. Справа № 5021/1569/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М..

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Шармай В.В., дов. № 122 від 25.12.2012 року,

відповідача - ОСОБА_2, дов. № 2760 від 23.11.2012 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1 (вх. № 1459 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 09.04.13 у справі № 5021/1569/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" в особі філії "Придніпровські магістральні нафтопроводи" Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта", м. Кременчук

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1

про стягнення 377 519 грн. 60 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 377 519,60 грн., з яких: матеріальні збитки за пошкоджене майно у розмірі 370 516,00 грн. та сплачений аванс в сумі 7 003,60 грн., а також судовий збір у розмірі 7 550,39 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 09.04.13 у справі № 5021/1569/12 (головуючий суддя Заєць С.В., суддя Резніченко О.Ю., суддя Левченко П.І.) позов задоволено повністю. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" в особі філії "Придніпровські магістральні нафтопроводи" Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" 370516,00 грн. матеріальних збитків, 7003,60 грн. сплаченого авансу, 7550,39 грн. судового збору.

Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 09.04.13 у справі № 5021/1569/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга обг'рунтовна посиланням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в зв'язку з тим, що справу було розглянуто за відсутності відповідача, що за твердженнями останнього позбавило його можливості скористатися процесуальними правами, а також надати заперечення та докази щодо необґрунтованості поданого позову. Також в доповненні до апеляційної скарги відповідач посилається на відсутність своєї вини у знищенні належному поз0ивачу автомобілю та противоправній поведінці. Зазначає, що позивач не посилається на зобов'язання, яке відповідач не виконав, а зазначає лише обставини, пов'язані з укладанням договору, сплатою авансу, переданням автомобілю та пошкодженням автомобіля. Таким чином, відповідач вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами те, що відповідач є заподіювачем збитків, його поведінка була протиправною і між цією поведінкою та заподіяними збитками існує причинний зв'язок.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними в апеляційній скарзі доводами не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 26 березня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Укртранснафта" в особі Філії "Придніпровські магістральні нафтопроводи" (позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (відповідач) укладено договір № 04-12/25 про надання послуг з обслуговування та технічного ремонту автомобілів МАН з напівпричепами FАВRЕQUІРА, відповідно до п. 1.1 якого замовник (позивач) доручає, а виконавець (відповідач) зобов`язується протягом дії всього терміну цього договору на свій ризик, якісно і в обумовлені позивачем терміни надати послуги з технічного обслуговування та поточного ремонту автомобілів МАН з напівпричепами FАВRЕQUІРА, що належать позивачу, з урахуванням зафіксованої вартості конкретної послуги згідно специфікацій, які є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 5.1.1. вищевказаного договору передбачено, що позивач перераховує 40% від вартості послуг протягом 30 банківських днів при умові надання відповідачем правильного оформленого рахунку.

У пункті 5.1.2. договору передбачено, що позивач перераховує 60% від вартості послуг, по факту надання послуг.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем позивачу було надано рахунок-фактуру № СФ-0000149 від 11.04.2012р. на суму 17 509 грн. (а. с. 20).

Платіжним дорученням від 09.07.2012р. за № 0000029921, позивачем було перераховано відповідачу аванс в розмірі 40% на суму 7 003,60 грн. (а. с. 21).

Пунктом 3.1.1. договору передбачено, що позивач в письмовій формі заявляє відповідачу про необхідність виконання послуг з технічного обслуговування та поточного ремонту із заміною запасних частин по кожній одиниці техніки згідно Специфікації (а. с. 14-19).

На адресу відповідача позивачем було направлено заявку від 20.07.2012р. за № 313/1 з приводу надання послуг з технічного обслуговування та поточного ремонту автомобіля МАN 33.463 FDLS (а. с. 22).

Судом першої інстанції також встановлено, що 23.07.2012р. за актом передачі відповідач прийняв від позивача автомобіль МАN 33.463 FDLS для проведення технічного обслуговування та поточного ремонту (а. с. 23).

31.07.2012 року на адресу позивача надійшов лист відповідача з приводу того, що автомобіль МАN 33.463 FDLS, кузов номер НОМЕР_3 2004 р/в д/н № НОМЕР_2, в ночі з 23 на 24.07.2012р. був пошкоджений пожежею (а. с. 24).

Матеріали справи свідчать про те, що 01.08.2012 року за № 1 юр-5940 позивач направив на адресу відповідача вимогу з приводу повідомлення про порядок відшкодування збитків за пошкоджений автомобіль та повернення авансу у сумі 7 003,60 грн. (а. с. 25).

Листом від 06.09.2012р. відповідач повідомив позивача про неможливість відшкодування збитків (а. с. 26).

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача матеріальних збитків за пошкоджене майно у розмірі 370 516,00 грн. та сплаченого авансу в сумі 7 003,60 грн.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з дослідження наданих сторонами доказів в обґрунтування викладених вимог та заперечень, а також правового аналізу ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, в зв'язку з чим дійшов висновку про доведеність позивачем вини відповідача у виниклих збитках, оскільки факт пошкодження автомобіля позивача внаслідок пожежі підтверджується листом самого відповідача (а.с. 24), а також п. 10.5 договору, яким визначено, що відповідач зобов'язаний у випадку порчі, пошкодження, викрадення автомобіля або агрегату, який знаходиться у ремонті відшкодувати позивачу причинені збитки в повному обсязі.

Також, місцевим господарським судом на підтвердження розміру завданих позивачу збитків у розмірі 370 516 грн. визнано належним доказом Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, зробленого Приватним підприємцем ОСОБА_4 від 13.09.2012р., (а. с.27-45).

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та визнав їх такими, що підлягають задоволенню.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду, виходячи з наступного.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків в розмірі за пошкоджене майно у розмірі 370 516,00 грн. та сплаченого авансу в сумі 7 003,60 грн. В якості правових підстав для задоволення позовних вимог позивачем зазначені положення ст. 22 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, під збитками визнаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Відповідно до ч.2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Обов'язок доказування відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Доказами у справі, згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, матеріалами справи підтверджено, що 23.07.2012р. відповідно до Акту приймання-передачі, підписаного повноважним представником позивача та відповідачем, а також скріпленого печатками сторін, відповідач прийняв від позивача автомобіль МАN 33.463 FDLS для проведення технічного обслуговування та поточного ремонту.

31.07.2012 року на адресу позивача надійшов лист відповідача з приводу того, що автомобіль МАN 33.463 FDLS, кузов номер НОМЕР_3 2004 р/в д/н № НОМЕР_2, в ночі з 23 на 24.07.2012р. був пошкоджений пожежею.

Таким чином, відповідач сам повідомив позивача про пошкодження автомобілю, який був переданий відповідачу за актом приймання-передачі для проведення технічного обслуговування.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченим цим Кодексом.

Аналогічна норма щодо виконання зобов`язань міститься в статті 526 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 4 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають наслідки встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно статті 841 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний вжити усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна.

Пунктом 10.5 договору передбачається, що відповідач зобов'язується у випадку порчі, пошкодження, викрадення автомобіля або агрегату, який знаходиться у ремонті відшкодувати позивачу причинені збитки в повному обсязі.

Крім того, 01.08.2012 року за № 1 юр-5940 позивач направив на адресу відповідача вимогу з приводу повідомлення про порядок відшкодування збитків за пошкоджений автомобіль та повернення авансу у сумі 7003,60 грн.

Таким чином, у відповідності з умовами договору, вищезазначеними нормами чинного цивільного та господарського законодавства, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача спричинених позивачу внаслідок пожежі збитків, оскільки факт знаходження автомобіля в ремонті у відповідача є доведеним та повністю підтверджується матеріалами справи, відповідачем будь-якими доказами не спростований.

Що стосується розміру матеріальних збитків позивача, колегія суддів вважає, що вони повністю підтверджуються наявним у справі Звітом про оцінку вартості матеріального збитку, завданого пошкодженням колісного транспортного засобу вантажний сідловий тягач МАN ТGА 33.463 FDLS номер державної реєстрації НОМЕР_2, зробленого Приватним підприємцем ОСОБА_4 від 13.09.2012р., згідно якого позивачу було нанесено матеріальні збитки у розмірі 370 516 грн.

До того ж, колегія суддів приймає до уваги, що ухвалою господарського суду Сумської області від 13.12.2012р. було призначено автотоварознавчу експертизу для визначення розміру матеріальних збитків, спричинених пошкодженням автомобіля саме за клопотання відповідача, але дана експертиза не була проведена експертом з вини відповідача, з приводу чого було постановлено окрему ухвалу від 26.03.2013р.

Однак, відповідачем не спростовано будь-якими доказами ані його вини у заподіянні шкоди позивачу, ані розміру матеріальних збитків спричинених позивачу.

Крім того, позивач просив повернути розмір збитків у вигляді сплаченого авансу в розмірі 7003,60 грн. по договору № 04-12/25 та який було перераховано відповідачу платіжним дорученням №29921 від 09.07.2012р. на виконання п.5.1.1. договору.

Відповідно до ч.2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Так, п. 10.5 договору передбачається, що відповідач зобов'язується у випадку порчі, пошкодження, викрадення автомобіля або агрегату, який знаходиться у ремонті відшкодувати позивачу причинені збитки в повному обсязі.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає правомірними та такими, що підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченого позивачем в рахунок оплати за договором №04-12/25 від 26.03.2012р. авансу в розмірі 7003,60 грн.

Слід зазначити, що відповідачем вказаний розмір збитків будь-якими доказами не спростований.

Отже, надані позивачем документи є належними доказами на підтвердження завдання відповідачем збитків, в зв'язку з чим колегія суддів вважає, що позивачем доведено у відповідності з умовами договору (п. 10.5) вину відповідача, а також доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість розміру понесених збитків, що є підставою для стягнення з відповідача збитків у розмірі 377 519,60 грн. відповідно до положень ст.22 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що відповідачем в апеляційній скарзі будь-яких заперечень щодо суті спору не наведено, проте відповідач вважає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права розглянув справу за відсутності відповідача, що за твердженнями останнього позбавило його можливості скористатися процесуальними правами, а також надати заперечення та докази щодо необґрунтованості поданого позову.

Колегія суддів вважає наведені відповідачем доводами безпідставними та зазначає наступне.

Так, ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2012 р. було порушено провадження у даній справі.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем до початку розгляду справи було подано до суду заяву з приводу ведення справи через представника ОСОБА_2 (довіреність від 23.11.2012 р.), що знаходиться в матеріалах справи.

Колегія суддів звертає увагу, що за час слухання справи відбулося вісім судових засідань, в зв'язку з чим відповідач був не позбавлений права та можливості надавати свої заперечення та докази по справі, а також бути особисто присутнім в судових засіданнях.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки, всі учасники судового процесу, у тому числі відповідач, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, з боку відповідача в судовому засіданні на час прийняття рішення по справі був присутній його представник за довіреністю, ОСОБА_2, ніяких клопотань з приводу участі самого відповідача заявлено не було, в зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно розглянув справу в судовому засіданні 09.04.2013 р.

За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Сумської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності своєї позиції о справі. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 09.04.13 р. у справі № 5021/1569/12.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 09.04.13 р. у справі № 5021/1569/12 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 25 червня 2013 року

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Гребенюк Н.В.,

Суддя Слободін М.М.