Ухвала суду № 32211948, 03.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2013 р. м. Київ К/9991/22541/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом Державного підприємства "Проектно-вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп" до Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року,

у с т а н о в и л а :

У лютому 2011 року Державне підприємство "Проектно-вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп" (далі - ДП "Проектно-вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп") звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області про визнання протиправним та скасування рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що ДП "Проектно-вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп" зареєстроване як юридична особа Виконавчим комітетом Рівненської області, з присвоєнням ідентифікаційного коду 33167357.

ДП "Проектно-вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп" обліковується в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

За несвоєчасну сплату позивачем страхових внесків в період з червня 2009 року по січень 2010 року, відповідачем щодо нього було винесено рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені №3009 від 11 листопада 2010 року. Вказаним рішенням до позивача було застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 12046,88 гривень, а також нараховано пеню в розмірі 32285,40 гривень.

Позивач вважає, що Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне неправомірно змінило призначення платежу - кошти на сплату поточних сум страхових внесків спрямувало на погашення недоїмки, пені та фінансових санкцій, чим порушило норму статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту постанови - Закон №1058), просив визнання протиправним та скасувати рішення Управлінні Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області про застосування фінансових санкцій та нарахування пені № 3009 від 11 листопада 2010 року.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року, у задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Проектно-вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп" відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства "Проектно-вишукувальний інститут "Рівнедіпроводгосп" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області від 11 листопада 2010 року № 3009 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (своєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків.

У своїй касаційній скарзі представник Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та постановляючи нове рішення, про задоволення позовних вимог, Житомирський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що другим реченням частини 5 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачене послідовне погашення недоїмки, пені та фінансових санкцій при здійсненні сплати поточних сум страхових внесків без порядку календарної черговості їх виникнення, як зазначено в першому реченні. Перше речення частини 5 статті 106 Закону № 1058 передбачає спрямування коштів на погашення недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення у разі сплати страхувальником саме недоїмки, пені та фінансових санкцій, а не поточних страхових внесків. Тобто зазначений закон надає органу Пенсійного фонду право зарахувати в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій сплачені поточні суми страхових внесків. Разом з тим, в Законі № 1058 відсутня правова норма про надання органу Пенсійного фонду права в такому випадку застосовувати фінансові санкції та нараховувати пеню, оскільки повна сума страхових внесків була сплачена платником страхових внесків у строки, визначені законом.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із такими висновками суду апеляційної інстанції не погоджується і вважає їх помилковими, виходячи з наступного.

З 1 січня 2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058 (далі - Закон № 1058), який визначає порядок сплати страхових внесків до Пенсійного Фонду України.

Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, регулюються виключно Законом № 1058.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначається статтею 20 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Фонду від 19 грудня 2003 року № 21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663 (далі - Інструкція).

Відповідно до частини другої статті 17 Закону № 1058-ІV страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

За правилами абзацу першого частини шостої статті 20 Закону № 1058-ІV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Згідно з підпунктом 5.1.4 пункту 5.1 Інструкції нараховані за відповідний базовий звітний період страхові внески сплачуються платниками (крім гірничих підприємств) шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.

Остаточний розрахунок за базовий звітний період здійснюється платником страхових внесків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.

Таке правило узгоджується з положеннями статті 19 Закону № 1058-ІV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до частини шостої якої внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.

Наведені норми права не дають підстав вважати, що положення абзацу шостого частини шостої статті 20 Закону № 1058-ІV, відповідно до якого перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), звільняють страхувальника від обов'язку сплати страхових внесків у 20-денний строк із дня закінчення звітного періоду у зв'язку з неодержанням останнім цих коштів.

Згідно частини 12 статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Частиною 6 статті 18 цього ж Закону, визначено що законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Статтею 20 Закону № 1058-ІV встановлено порядок обчислення та сплати страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.

У відповідності до пункту 2 частини 9 та частини 14 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (чинної на час виникнення спірних правовідносин) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Суми пені та фінансових санкцій, застосованих за порушення порядку та строків обчислення, нарахування та сплати страхових внесків стягуються в тому ж порядку, що й недоїмка зі сплати страхових внесків. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Згідно частини 5 статті 106 Закону № 1058-ІV, за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.

Таким чином, законодавством прямо передбачено, що у випадку наявності у страхувальника несплаченої недоїмки, пені та фінансових санкцій, будь-які кошти, які від нього надходять (чи від державної виконавчої служби), зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій - будь то кошти, спрямовані згідно призначення платежу, на погашення заборгованості, чи навіть якщо призначенням платежу є сплата сум поточних страхових внесків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за несвоєчасну сплату позивачем страхових внесків в період з червня 2009 року по січень 2010 року, відповідачем щодо нього було винесено рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені № 3009 від 11 листопада 2010 року. Вказаним рішенням до позивача було застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 12046,88 гривень, а також нараховано пеню в розмірі 32285,40 гривень.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги, посилання позивача на сплату ним заборгованості в сумі 83351,44 гривень як на підставу неправомірності застосування до нього фінансових санкцій.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що заборгованість позивача в сумі 83351,44 була зафіксована актом перевірки №185 від 16 березня 2006 року за період з 01 жовтня 2004 року по 01 лютого 2006 року та виникла в результаті донарахованих страхових внесків за період з квітня 2005 року по січень 2006 року. В той час, як рішенням № 3009 від 11 листопада 2010 року було застосовано фінансові санкції та нараховано пеню за несвоєчасно сплачені страхові внески за період з червня 2009 року по січень 2010 року, тобто за інший період часу та з інших підстав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне було винесено ним на підставі чинного законодавства, тому підстави для його скасування відсутні. Отже позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованими і задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а постанову суду першої інстанції - залишити в силі.

Керуючись статтями 223, 226, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року у цій справі скасувати та залишити в силі постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Мироненко

Т.А. Чумаченко