Рішення № 32204775, 02.07.2013, Рубіжанський міський суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2013 року 2/425/430/13

425/1286/13-ц

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області у складі

головуючого судді Мирошникової О.Ш.,

при секретарі Кулішовій О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, -

встановив:

10 квітня 2013 року позивач звернулася до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, мотивуючи свої вимоги тим, що з 01.04.2011 року по 30.03.2013 року ОСОБА_1 працювала у ФОП ОСОБА_2 у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» на посаді продавця. В позові ОСОБА_1 зазначає, що за період роботи жодного разу не мала відпустки, при звільнені підприємцем їй було сплачено тільки заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку відповідач позивачу не сплатила. Відповідно до позовної заяви, ОСОБА_1 просить суд стягнути з ФОП ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку за 2011 рік у розмірі 1000,00 гривень, за 2012 рік -1073,00 гривні, а всього 2073 гривні.

В судове засідання сторони не з'явились, про час і місце його проведення були повідомлені належним чином.

Позивач надала суду заяву, в якій просила суд розглядати справу без її участі, позовні вимоги повністю підтримує. В судовому засіданні 15.05.2013 року підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

З матеріалів справи вбачається, що в судове засідання, призначене на 29.05.2013 року, відповідач та її представник не з'явилися, були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчить повідомлення про слухання справи, яке підписано представником відповідача та заява відповідача від 27.05.2013 року про перенесення слухання справи, призначеної на 29.05.2013 року з причини виїзду відповідачки за межі України (а.с. 21, 22).

Судом було відкладено розгляд справи до 02 липня 2013 року до 10:00 години, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 169 ЦПК України. Відповідач про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить зворотне поштове повідомлення № 9301002345865, відповідно до якого вона отримала виклик до суду 09.06.2013 року (а.с. 72). 01.07.2013 року до суду надійшла заява ОСОБА_2, відповідно до якої відповідач просить суд перенести розгляд справи, в зв'язку з робочою необхідністю - присутність на професійному семінарі та додала до заяви запрошення на семінар.

Суд розглянувши заяву відповідача про відкладення розгляду справи, приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви, оскільки на думку суду, причини неявки відповідача в судове засідання 02.07.2013 року є неповажними, так як у запрошенні на семінар не зазначено, хто саме запрошується, та не вказано час проведення семінару, також не надано доказів того, що саме відповідачці вкрай необхідно було бути присутньою на цьому семінарі. До того ж суд бере до уваги ту обставину, що у відповідача є представник, який брав участь у судовому засіданні 15.05.2013 року, заперечував проти позову, пояснив, що

компенсація за невикористані відпустки позивачу відповідачем була сплачена.

Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Неявка у судове засідання належно повідомлених учасників справи не перешкоджає його проведенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом сторонам були створені усі умови для подання доказів в підтвердження обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з врахуванням неявки в судове засідання сторін, суд вирішує справу на підставі наявних у справі даних та доказів.

Судом встановлено, що 01.04.2011 року між ОСОБА_1, як працівником, та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 було укладено трудовий договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 була прийнята продавцем непродовольчих товарів та знаходилася у трудових відносинах з відповідачем до 30.03.2013 року, що підтверджується трудовим договором, записами в трудовій книжці позивача та не заперечується сторонами у справі (а.с. 2, 5).

30.03.2013 року трудовий договір між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано за домовленістю сторін (а.с. 2, зворот).

В судовому засіданні позивач пояснила, що у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість з заробітної плати, проте при звільненні позивачу відповідачем не було сплачено компенсації за невикористану відпустку.

Як вже зазначалося вище, представник позивача в судовому засіданні 15.05.2013 року заперечував проти позову та пояснив суду, що компенсація за невикористані відпустки позивачу відповідачем була сплачена.

До матеріалів справи відповідачем надано накази ФОП ОСОБА_2 про збільшення заробітної плати робітникам на суму компенсації за невикористану відпустку з 01.10.2011 року заробітна плата складає 1005,00 гривень, з 01.01.2012 року - 1025,00 гривень, з 01.02.2012 року - 1100,00 гривень, з 01.04.2012 року - 1120,00 гривень, з 01.10.2012 року - 1150,00 гривень, з 01.12.2012 року - 1160,00 гривень, з 01.01.2013 року - 1170,00 гривень, також відповідачем надано розрахунок сплаченої компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 за 2011-2013 року у загальній сумі 2265,00 гривень (а.с. 24, 59-65).

Суд ставиться критично до вище перелічених документів як на підставу сплати компенсації за невикористану відпустку позивачці відповідачем, оскільки ані накази відповідача про збільшення суми заробітної плати на суму компенсації за невикористану відпустку, ані розрахунок компенсації не містять підпису позивачки, інших доказів про обізнаність позивачки про існування цих доказів суду не надано.

Відповідно до п. 3 трудового договору підприємець зобов'язується оплачувати працю працівника у розмірі 980,00 гривень на місяць, розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Згідно з п. 6 трудового договору тривалість щорічної оплачуваної відпустки та час її надання 24 дні згідно графіку відпусток, тривалість не може бути менш як 24 календарні дні (а.с. 5, зворот).

Тобто, умовами трудового договору чітко передбачено мінімальний розмір заробітної плати позивача - на момент укладення договору 980,00 гривень, але не нижче встановленого розміру мінімальної заробітної плати, також умовами договору чітко визначено надання щорічної оплачуваної відпустки робітнику тривалістю 24 календарні дні. В трудовому договорі відсутні будь-які умови щодо можливості ненадання щорічної оплачуваної відпустки працівнику та сплата компенсацій у складі заробітної плати замість ненадання відпустки позивачу.

В матеріалах справи містяться відомості про видачу заробітної плати робітникам за період з квітня 2011 року по березень 2013 року, відповідно до яких позивач отримувала заробітну плату двічі на місяць, що

підтверджується її підписом (а.с. 35-58).

Відповідно до відомостей про видачу заробітної плати за період з квітня 2011 року по березень 2013 року, не вбачається, що у складі нарахованої та сплаченої позивачці відповідачкою заробітної плати міститься така складова як компенсація за невикористану відпустку.

Статтею 45 Конституції України гарантується кожному, хто працює, право на відпочинок. Це право забезпечується, зокрема, наданням оплачуваної щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Право на відпустки забезпечується:

- гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

- забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Отже, діючим законодавством передбачено, що можлива заміна тільки частини щорічної відпустки грошовою компенсацією, проте за певних зазначених вище умов.

В судовому засіданні не було встановлено, що позивачка висловлювала бажання замінити їй частину відпустки грошовою компенсацією. Крім того, представник відповідача пояснив в судовому засіданні, та це підтверджується матеріалами справи, що позивачці взагалі не було надано щорічної оплачуваної відпустки тривалістю 24 календарні дні, оскільки за словами представника відповідача позивачка отримувала грошову компенсацію у складі заробітної плати за те, що у неї не було відпустки.

Таким чином, було встановлено, що позивачці не було надано щорічної оплачуваної відпустки за весь період її знаходження в трудових відносинах з відповідачем.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Під час судового розгляду справи, відповідачем та її представником не доведено належними та допустимими доказами відсутність заборгованості перед позивачем на день звільнення по виплаті компенсації за дні невикористаної відпустки та проведення з останньою розрахунку при звільненні відповідно до ст. 83 КЗпП України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем позивачці при її звільнені не було сплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за період з 01.04.2011 року по 30.03.2013 року, в порушення ст. 83, 116 КЗпП України.

Суд не погоджується з розрахунком компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2073,00 гривні, який міститься у позовній заяві, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 відпрацювала у ФОП ОСОБА_2 з 01.04.2011 року по 30.03.2013 року, тобто 2 роки. Відповідно до умов трудового договору тривалість щорічної оплачуваної відпустки позивачки становить 24 календарні дні.

Відповідно до ст. 78-1 КЗпП України святкові та неробочі дні (стаття 73 цього Кодексу) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються та їх тривалість становить 11 днів на рік.

Таким чином, ОСОБА_1 за фактично відпрацьований час у 2 роки, з врахуванням 11 святкових та

неробочих днів на рік, має право на 24 дні календарної відпустки щороку, тобто за весь період відпрацьованого часу це складає 48 днів відпустки.

Відповідно до пунктів 2, 6, 7 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення заробітної плати», визначення розміру компенсації за невикористані відпустки обчислюється виходячи із середньої заробітної плати та провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Нарахування виплат за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Таким чином, середню заробітну плату для виплати компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 необхідно обчислювати за останні 12 місяців перед наданням відпустки - з 01.04.2012 року по 30.03.2013 року, тобто за 354 календарні дні (365 днів - 11 святкових та вихідних днів = 354 дні).

Відповідно до відомостей сплати заробітної плати за з 01.04.2012 року по 30.03.2013 року було сплачено відповідачем позивачу 12199,90 гривень. Середньоденна заробітна плата позивачки складала 34,46 гривень (12199,90 / 354 дні = 34,46 гривень).

Отже, враховуючи, що позивачка працювала у відповідачки 2 роки без надання щорічних оплачуваних відпусток та те, що тривалість щорічної оплачуваної відпустки складала 24 календарні дні на рік, розмір компенсації за 48 невикористаних днів щорічної відпустки (24 дні х 2 роки = 48 днів) становить 1654,08 гривень (48 днів х 34,46 гривень = 1654,08 грн.).

Судом було встановлено, що позивачка не має дітей, а тому у неї не виникає право на додаткові відпустки та пов'язане з цим право на грошову компенсацію при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 грошової компенсації за всі невикористані нею дні щорічної відпустки у розмірі 1654,08 гривень, обґрунтованими та доведеними. В решті позовних вимог в сумі 418,92 гривні, суд відмовляє за їх необґрунтованістю.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, судові витрати покладаються на відповідача.

Таким чином, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 229,40 грн.

Керуючись Законом України «Про відпустки», ст.ст. 74, 83, 116 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

вирішив :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (місце проживання: 93000, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: 93000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки у сумі 1654,08 гривень (одна тисяча шістсот п'ятдесят чотири гривні 08 копійок).

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (місце проживання: 93000, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Держави Україна (отримувач: УДКСУ у м. Рубіжне, код отримувача 37904431, банк отримувача: ГУДКСУ у Луганській області, МФО 804013, п/р 31119115700071, код класифікації доходів бюджету: 22030001), судовий збір в розмірі 229,40 гривень.

В іншій частині в задоволені позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги .

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.Ш. Мирошникова