Постанова № 3218908, 16.02.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2009 року № 22а-5903/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Шавеля Р.М.,

суддів Стародуба О.П. та Каралюса В.М.,

при секретарі Романишин О.Р.,

з участю осіб:

від позивача Більо І.В., довіреність № 11154/10-010 від 15.05.2008р.;

від відповідача Добринська Т.С., директор;

Батрух Р.Б., довіреність № б/н від 07.03.2008р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільного українсько-польського підприємства «Макрополь»

напостанову господарського суду Львівської обл. від 24.01.2008р. у справі № 7/289А/5015

за позовомДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Спільного українсько-польського підприємства «Макрополь»,

третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю «Батекс»,

прозастосування наслідків ст.208 Господарського кодексу України і стягнення грошових коштів в дохід держави,-

В С Т А Н О В И Л А:o:p>/o:p>

07.09.2007р. позивач Державна податкова інспекція /ДПІ/ у Шевченківському районі м.Львовазвернувся до господарського суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням поданих під час розгляду справи уточнень позовних вимог, просить застосувати наслідки визнання господарського зобовязання недійсним, передбачені ст.208 ГК України, а саме стягнути із відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Спільного українсько-польського підприємства /СП/ «Макрополь» в дохід державного бюджету грошові кошти в сумі 43350 грн. 60 коп.; покласти на відповідача судові витрати (а.с.2-4, 68-69).

Постановою господарського суду Львівської обл. від 24.01.2008р. заявлений позов задоволено; стягнуто із відповідача ТзОВ СП «Макрополь» в дохід державного бюджету грошові кошти в сумі 43350 грн. 60 коп., а також судовий збір у розмірі 433 грн. 50 коп. (а.с.107-108).

Не погодившись із винесеним судовим рішення, постанову господарського суду оскаржив відповідач ТзОВ СП «Макрополь», який покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.67-70).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує реальністю проведених господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Батекс», що підтверджується представленими відповідачем документами; останній на момент виконання зобовязань був належним чином зареєстрований, мав свідоцтво платника податку на додану вартість /ПДВ/; рішенням суду про визнання недійсними установчих документів контрагента не може підтверджуватися наявність умислу при укладенні угоди; позивачем не представлено рішення або іншого доказу наявності у посадових осіб третьої особи та відповідача умислу на укладення угод з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Окрім цього, укладений між контрагентами договір не суперечить чинному законодавству, предмет договору не виключений з цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалася ліцензія. Також судом неправомірно застосовані наслідки визнання господарського зобовязання недійсним, передбачені ст.208 ГК України, оскільки строк їх застосування сплив.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представників відповідача на підтримання поданої апеляційної скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст.202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність таких обставин; невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Як слідує з матеріалів справи, під час проведення позивачем невиїзної позапланової перевірки ТзОВ СП «Макрополь» по питанню фінансово-господарських взаємовідносин з ТзОВ «Батекс» податковим органом встановлено здійснення протягом 01.07.2005р. 01.10.2005р. господарських операцій з приводу купівлі-продажу між ТзОВ СП «Макрополь» і ТзОВ «Батекс» на загальну суму 52020 грн. 72 коп. (а.с.36-38).

Між вказаними контрагентами були укладені усні угоди, відповідно до умов яких ТзОВ «Батекс»реалізував ТзОВ СП «Макрополь»товарно-матеріальні цінності на загальну суму 52020 грн. 72 коп.; вказані угоди оформлені накладними та податковими накладними (а.с.5-32); розрахунки за отримані товари проведені шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця (а.с.57-59). Тобто, оспорювані угоди повністю виконані договірними сторонами, через що має місце реальне виконання відповідачем взятих на себе зобовязань.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 16.02.2006р. по справі № 2-1557/10 визнані недійсними з моменту їх державної реєстрації статут і установчий договір ТзОВ «Батекс», а також свідоцтво № 37014223 про реєстрацію ТзОВ «Батекс» платником податку на додану вартість (а.с.34).

Зміст позовних вимог ДПІ у Шевченківському районі м.Львоваполягає у застосуванні наслідків, передбачених ст.208 ГК України, оскільки господарське зобовязання між ТзОВ СП «Макрополь» та ТзОВ «Батекс» вчинено з метою приховування ухилення від сплати податків, тобто є недійсним у звязку з його нікчемністю відповідно до ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України та виключає необхідність його визнання недійсним у судовому порядку (а.с.2-4, 68-69).

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що доказом спрямованості умислу субєкта господарювання ТзОВ СП «Макрополь» при укладенні оспорюваних угод є обставини, які встановлені рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 16.02.2006р., через що розглядувані господарські зобовязання є такими, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тобто є нікчемними, і відповідно до ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України не передбачено визнання їх недійсними в судовому порядку.

За таких обставин підлягають застосуванню наслідки ст.208 ГК України і слід стягнути з відповідача в дохід держави 43350 грн. 60 коп. (а.с.107-108).

Між тим, з такими висновками господарського суду погодитися не можна, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобовязання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судом апеляційної інстанції не встановлено зазначених умов, а позивачем не доведено, що на момент здійснення правочинів (укладення угод) та їх виконання відповідач і третя особа мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Наявність умислу при укладенні угоди не може бути підтверджено лише рішенням суду про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва про державну реєстрацію субєкта підприємницької діяльності та свідоцтва платника податку на додану вартість однієї зі сторін договору, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу при укладенні угоди при здійсненні ним підприємницької діяльності.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними є здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства, його державної реєстрації та свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» в разі,якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Самі по собі розглядувані угоди про продаж товарно-матеріальних цінностей не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства. Такі товари не виключені законом із цивільного обігу, на торгівлю ними не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно їх реалізації.

Таким чином, позивачем не було доведено, що спірне господарське зобовязання вчинено відповідачем і третьою особою саме з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, а не з будь-якою іншою метою.

Слід врахувати й те, що рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 16.02.2006р. по справі № 2-1557/10 винесено 16.02.2006р., тобто після укладення спірних угод, на момент укладення цих правочинів ТзОВ «Батекс» перебував в Єдиному державному реєстрі; в матеріалах справи відсутні докази проведення перевірки ТзОВ «Батекс» і донарахування йому сум податкового зобовязання по розглядуваним господарським операціям із ТзОВ СП «Макрополь».

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Окрім цього, умисел фізичної особи може бути доведений під час здійснення кримінального судочинства у вироках судів загальної юрисдикції, які встановлюють причинно-наслідковий звязок між укладеними угодами та несплатою податків, вину посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків.

Оскільки позивачем не представлено доказів притягнення посадових осіб відповідача і третьої особи до кримінальної відповідальності, тому висновки суду першої інстанції про наявність у них при укладанні спірного договору мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, колегія суддів визнає безпідставними.

Оскільки санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а відносяться до адміністративно-господарських та відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України.

Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України, а саме не пізніше як через один рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Спірне господарське зобовязання було вчинено відповідачами протягом липня-вересня 2005 року, а позов подано позивачем до суду лише 07.09.2007р., що свідчить про пропуск строків можливого застосування адміністративно-господарських санкцій (а саме річного строку з дня порушення), передбачених ст.208 ГК України, до сторін спірного господарського зобовязання.

Окрім того, сторонами не представлено, а судом не здобуто доказів того, що ТзОВ «Батекс» на момент розгляду справи є ліквідований та виключений із Єдиного державного реєстру.

Отже, представленими доказами податковим органом в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено недійсності (нікчемності) господарського зобовязання, через що заявлений позов є необґрунтованим, а тому не підлягає до задоволення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.195, п.3 ч.1 ст.198, п.п.1, 4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільного українсько-польського підприємства «Макрополь» задоволити.

Постанову господарського суду Львівської обл. від 24.01.2008р. скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільного українсько-польського підприємства «Макрополь», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Батекс», про застосування наслідків ст.208 Господарського кодексу України і стягнення грошових коштів в дохід держави, - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: Р.М.Шавель

Судді: О.П.Стародуб

В.М.Каралюс