Ухвала суду № 32187368, 03.07.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2013 року Справа № 16622/11/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Улицького В.З. та Гулида Р.М.,

при секретарі судового засідання - Коцур В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Прикарпатзахідтранс» Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2010р. в адміністративній справі за позовом Дочірнього підприємства «Прикарпатзахідтранс» Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, податку з доходів фізичних осіб, -

В С Т А Н О В И Л А:

28.05.2009р. позивач Дочірнє підприємство /ДП/ «Прикарпатзахідтранс» Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із врахуванням поданої під час розгляду справи заяви про зміну позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції /ДПІ/ у м.Рівне № 0000971742/1/17-123 від 21.06.2009р., № 0000981742/1/17-123 від 21.06.2009р., № 0001672342/1/23-121 від 21.05.2009р., № 0001682342/1/23-121 від 21.05.2009р. (Т.1, а.с.3-7, 40-42).

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2010р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (Т.2, а.с.49-57).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржив позивач ДП «Прикарпатзахідтранс», який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким заявлений позов задоволити (Т.2, а.с.62-66).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що висновки про проведення фіктивних операцій підприємства з контрагентами ПП «Граніт-М» та ПОГ «Інвабуд» не підтверджені будь-якими належними доказами; укладені правочини з цими особами спрямовані на реальне настання правових наслідків, підтвердження чого є також фактично поставлена продукція. Також без будь-якого обгрунтування відповідачем наведений висновок про завищення позивачем податкового кредиту на 21192 грн.

В частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб наголошує на тому, що приписи пп.6.5.1 п.6.5 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» вказують про суму, яка сплачена роботодавцем; натомість громадяни ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були працівниками підприємства.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, протягом 26.02.2009р.-21.03.2009р. ревізорами ДПІ у м.Рівне проведено виїзну планову документальну перевірку ДП «Прикарпатзахідтранс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007р. по 30.09.2008р., по результатам якої складено Акт перевірки № 460/23-100/13990932 від 14.04.2009р. (Т.1, а.с.12-39).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем наступних вимог:

пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», по причині чого підприємством завищено суму податкового кредиту з ПДВ за січень, лютий, квітень, серпень, грудень 2007 року на загальну суму 21192 грн.;

п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим позивачем занижено податок на прибуток підприємств за 2007 рік на загальну суму 59783 грн.;

ст.5 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів», в результаті чого занижені податкові зобов'язання по податку з власників транспортних засобів за 2007-2008 роки на загальну суму 111 грн. 67 коп.;

п.2.1 ст.2, пп.3.1.1, 3.1.3 п.3.1, п.п.3.4, 3.5 ст.3, пп.4.2.1, 4.2.9, 4.2.10 п.4.2, пп.4.3.20 п.4.3 ст.4, пп.6.3.2 п.6.3 ст.6, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8, пп.«а» п.19.2 ст.19, пп.«а» пп.20.3.1, 20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого не утримано і не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб за 2007-2008 роки в сумі 5754 грн. 57 коп.

На підставі Акту перевірки та за результати процедури апеляційного узгодження податкових зобов'язань податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0000971742/1/17-123 від 21.06.2009р. щодо визначення податкових зобов'язань по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів в розмірі 281 грн. 67 коп., з яких 111 грн. 67 коп. за основним платежем та 170 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.43);

№ 0000981742/1/17-123 від 21.06.2009р. про визначення податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 17263 грн. 71 коп., з яких 5754 грн. 57 коп. за основним платежем та 11509 грн. 14 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.44);

№ 0001672342/1/23-121 від 21.05.2009р. щодо визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств в розмірі 89675 грн., з яких 59783 грн. за основним платежем та 29892 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.8);

№ 0001682342/1/23-121 від 21.05.2009р. про визначення податкових зобов'язань з ПДВ в розмірі 31790 грн., з яких 21192 грн. за основним платежем та 10598 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.9).

Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень-рішень є висновки податкового органу по результатам проведеної перевірки про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача з ПП «Граніт-М» та ПОГ «Інвабуд», на підставі яких платником податку були сформовані дані податкового обліку. Також надані позивачем документи можуть мати силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарських операцій.

Окрім цього, позивачем не оподатковані доходи, отримані як додаткове благо у вигляді оплати вартості навчання у вищому навчальному закладі громадянами, які не були працівниками підприємства на момент здійснення такої оплати, а також занижені податкові зобов'язання у частині сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів у розмірі 111 грн. 67 коп.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції з ПП «Граніт-М» та ПОГ «Інвабуд» не мали реального характеру, у вказаних підприємств були відсутніми ресурси для виконання прийнятих на себе зобов'язань.

Окрім цього, позивачем неправильно обчислено суму податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, не спростована під час судового розгляду правильність здійснених відповідачем донарахувань податкових зобов'язань; також висновки податкового органу про визначення зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб є правильними та ґрунтуються на дійсних обставинах справи.

Наведені висновки суду першої інстанції колегія суддів у межах доводів апеляційної скарги вважає такими, що узгоджуються з фактичними обставинами справи і відповідають нормам чинного законодавства, з наступних причин.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

п.5.1 - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Вимоги до первинних документів передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яка передбачає обов'язкові реквізити первинних та зведених облікових документів, що повинні мати обов'язкові реквізити як назву, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Предметом доказування у розглядуваній справі стосовно операцій з ПП «Граніт-М» та ПОГ «Інвабуд» є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

В аспекті наведеного колегія суддів враховує, що наявними матеріалами справи підтверджуються висновки податкового органу про невідповідність представлених бухгалтерських документів вимогам закону, а також відсутність реального здійснення господарських операцій, з огляду на наступне.

Згідно укладеного між ДП «Прикарпатзахідтранс» (замовник) та ПОГ «Інвабуд» (постачальник) договору № 22-01/007 від 22.01.2007р. постачальник зобов'язався поставити обладнання та комплектуючі, а замовник прийняв на себе зобов'язання прийняти такі та оплатити їх вартість (Т.1, а.с.110-113).

Поставка товарів засвідчена видатковими накладними, актами прийому-передачі продукції, податковими накладними, а факт оплати підтверджується відповідними платіжними дорученнями (Т.1, а.с.117-146).

Також в рамках договору № 28/12-06 від 28.12.2006р. ПП «Граніт-М» було здійснено поставку позивачу товарів (кільця опорно-направляюче) на загальну суму 40800 грн. (в тому числі ПДВ 6800 грн.), про що складені видаткова накладна РН-1 від 04.01.2007р., акт прийому-передачі продукції № 1 від 04.01.2007р. та податкова накладна № 1 від 04.01.2007р. (Т.1, а.с.165-168).

При цьому, під час перевірки та судового розгляду справи позивачем не було представлено товарно-транспортні накладні, наявність яких є обов'язковими відповідно до Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затв. спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України № 228/253 від 07.08.1996р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Також позивачем не надані документи, які б засвідчували якість придбаного товару та джерело його походження.

Відповідно до Акту № 1724/23-100/33723876 від 18.12.2008р. перевірки ПОГ «Інвабуд» всі господарські операції для вказаного підприємства не мали реального характеру, товар не перевозився і не зберігався, в останнього відсутній управлінський та технічний персонал та інші ресурси, за допомогою яких могли б виконуватися операції з продажу-придбання товарів. Господарські операції фактично не виконувалися, оскільки підприємство не проводило реальної фінансово-господарської діяльності (Т.1, а.с.18).

Згідно вироку Рівненського міського суду Рівненської обл. від 25.05.2010р. ПОГ «Інвабуд» було створено з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, що заподіяло велику шкоду державі. Діяльність винних осіб була спрямована на конвертацію в готівку грошових коштів, які надходили на банківські рахунки нібито за виконання господарських правочинів. Вироком встановлено відсутність основних і оборотних коштів, найманих працівників, констатовано відсутність розумних економічних або інших причин (ділової мети) здійснення господарської діяльності та відсутність можливості виконання будь-яких господарських зобов'язань (Т.1, а.с.249-249б).

Зазначений вирок колегія суддів приймає до уваги з метою об'єктивного вирішення розглядуваного спору і враховує в порядку ч.4 ст.72 КАС України в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Також органами податкової міліції не встановлено місцезнаходження ПП «Граніт-М», через що проводяться заходи з встановлення місцезнаходження керівника цього підприємства; на вказаному підприємстві працювала одна особа, у такого були відсутніми основні засоби.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

У розглядуваній справі, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, податковий орган обґрунтовано виходив з того, що позивач фактично товари у контрагентів ПП «Граніт-М» та ПОГ «Інвабуд» не придбавав, а лише провів документальне оформлення розглядуваних операцій, через що вказані операції були нікчемними. На підтвердження своїх доводів ДПІ у м.Рівне надала суду письмові документи про те, що позивач товари не придбавав, а фактично співпрацював з фіктивним суб'єктом господарювання.

Окрім цього, оскільки ПП «Граніт-М» та ПОГ «Інвабуд» є фіктивними підприємствами, тому видані ними первинні документи позивачу слід вважати такими, що не мають юридичної сили.

За змістом ч.1 ст.228 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою згаданої статті, є нікчемним.

Визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За таких обставин податковий орган підставно прийшов до висновку про нікчемність правочинів, укладених позивачем із ПП «Граніт-М» та ПОГ «Інвабуд».

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів вважає, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ПП «Граніт-М» та ПОГ «Інвабуд» не підтверджується представленими доказами, вказані дії позивача спрямовані виключно на отримання податкової вигоди. За відсутності фактичного здійснення операцій відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Окрім цього, під час проведення перевірки встановлено, що позивачем оплачено навчання громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на денній формі в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, які на момент оплати вищезазначеного навчання не були працівниками підприємства.

Отримання додаткових благ вищевказаними особами позивачем не заперечується.

Вказані дії призвели до надання додаткових благ для вказаних осіб без попереднього утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб, в результаті чого не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 3111 грн. 18 коп.

Приписи пп.4.3.20 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначають доходи, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу. Це, зокрема, сума сплачена працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку - найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 п.6.5 ст. 6 цього Закону, у розрахунку на кожний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи.

Із змісту наведеної норми слідує, що якщо наймана особа припиняє трудові відносини з працедавцем, який проводив оплату її навчання, впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується навчання, то сума, сплачена у компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню в загальному порядку.

Враховуючи той факт, що позивачем не підтверджено під час проведення перевірки та розгляду справи наявність трудових відносин з громадянами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, тому податковий орган прийшов до вірного висновку про надання позивачем доданих благ цим особам у вигляді оплати навчання, які слід оподатковувати в загальному порядку.

Щодо решти висновків рішення суду першої інстанції апелянтом будь-яких доводів у поданій апеляційній скарзі не наведено, а тому правові підстави для перегляду апеляційним судом рішення суду в неоскарженій частині є відсутніми. Також підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, враховуючи підтвердження в судовому засіданні обставин, якими контролюючий орган обґрунтував свої твердження про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства, а відтак й покладених в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, заявлений позивачем позов є безпідставним, через що задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Прикарпатзахідтранс» Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2010р. в адміністративній справі № 2а-4531/09/1770 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: В.З.Улицький

Р.М.Гулид