Постанова № 32187356, 01.07.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2013 р. Справа№ 911/1313/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Алданової С.О.

Калатай Н.Ф.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Оборський Я.В.

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Собраніє" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2013 року (суддя: Ярема В.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Собраніє"

про стягнення 14 245,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Райфайзен Банк Аваль" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Собраніє" (далі - відповідач) про стягнення 14245,06 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 21.05.2013 року по справі № 911/1313/13 частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Собраніє" на користь Публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль" 13358,91 грн. - заборгованості, 883,74 грн. - пені та 1720,21 грн. - судового збору. В решті частини позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Собраніє" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 21.05.2013 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 01.07.2013 року.

01 липня 2013 року представником позивача, до початку судового засідання, через відділ документального забезпечення суду, подано відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 01.07.2013 року з'явився представник позивача.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Київської області від 21.05.2013 року. Проти розгляду справи у відсутність представника відповідача не заперечував.

Беручи до уваги, що представник відповідача повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 162), колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представника відповідача.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

27 червня 2006 року між позивачем (кредитор) та відповідачем (позичальник) укладено генеральну кредитну угоду №010/02-01/143 (далі - Угода).

Згідно з п. 1.1. Угоди кредитор зобов'язується надавати позичальнику кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених в Угоді та кредитних договорах, що будуть укладені в її рамках.

Пунктом 1.3. Угоди передбачено, що строк користування кредитними коштами встановлюється до 14.09.2012 року.

28 вересня 2011 року, на виконання умов Угоди, між позивачем (кредитор) та відповідачем (позичальник) укладено договір овердрафту №015/42-0-1/815 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору кредитор, на умовах цього Договору та Угоди, надає позичальнику можливість використання Овердрафту шляхом здійснення платежів з Поточного рахунку в обсягах, що перевищують фактичні залишки коштів на ньому, в межах Ліміту Овердрафту, внаслідок чого за зазначеним Поточним рахунком виникає дебетове сальдо.

Строк дії Ліміту Овердрафту, з дати виконання позичальником умов, передбачених п.5.1. Договору по 14.09.2012 року включно (п. 1.5. Договору).

Згідно з п. 1.6. Договору в межах строку дії ліміту овердрафту встановлюється максимальний строк безперервного дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника тривалістю 30 календарних днів.

Відповідно до п. 2.1. Договору проценти за користування овердрафтом розраховуються на основі диференційованої процентної ставки, розмір якої залежить від повного строку безперервного дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника.

Так, якщо строк безперервного дебетового сальдо складає до 4 днів включно - 12,0% річних, від 5 до 9 днів включно - 14,0% річних, від 10 до 14 днів включно - 15,5% річних, від 15 до 30 днів включно - 16,0% річних.

Визначена таким чином процентна ставка застосовується до всього строку безперервного дебетового сальдо.

Проценти за користування овердрафтом позичальник сплачує щомісяця, не пізніше останнього дня кожного місяця та остаточно при погашенні овердрафту (п. 2.4. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач надав позичальнику можливість використання овердрафту в межах встановленого ліміту.

Місцевим Господарським судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання за Договором виконав частково, сплативши лише 60087,54 грн. за користування кредитом в період з вересня 2011 року по липень 2012 року, внаслідок чого у нього утворилось заборгованість в розмірі 13358,91 грн.

18 лютого 2013 року позивач звернувся до відповідача з претензією щодо погашення вищезазначеної заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді.

Доказів сплати заборгованості відповідачем до суду не надано.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Беручи до уваги, що скаржником не надано суду доказів виконання зобов'язання належним чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що вимоги позивача про стягнення суми боргу в розмірі 13358,91 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 14.3 Договору передбачено, що за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за Договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок місцевого господарського суду приходить до висновку про його обґрунтованість щодо стягнення пені в частині 883,74 грн.

Твердження апелянта щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального законодавства, а саме ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів визнано безпідставними, оскільки дана норма є правом, а не обов'язком суду. Крім того, колегія зауважує, що місцевий господарський суд в своєму рішенні обґрунтував підстави відмови у задоволенні клопотання відповідача.

Згідно з п. 2.2. Договору у випадку перевищення позичальником максимального строку безперервного дебетового сальдо або з дати, передбаченої п. 5.5. або 6.10 Договору, позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами з розрахунку процентної ставки в розмірі 35% річних на весь період наявності безперервного дебетового сальдо.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок позивача, який складений арифметично правильно, колегія суддів зазначає, що твердження апелянта щодо завищення відсоткової ставки в період з 13.08.2012 року по 13.09.2012 року, є необґрунтованими та безпідставними.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Собраніє" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2013 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Собраніє" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2013 року по справі № 910/1313/13 - без змін.

Матеріали справи № 910/1313/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Сітайло Л.Г.

Судді Алданова С.О.

Калатай Н.Ф.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.07.2013 року