Ухвала суду № 32171233, 20.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2013 року м. Київ К-33233/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Муравйова О.В.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01.12.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010

у справі № 2а-7631/09/0670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коростишів Гранітбуд"

до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Коростишів Гранітбуд" звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.12.2009 позовні вимоги задоволено частково.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01.12.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01.12.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору у даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем у період з 27.04.2009 по 09.06.2009 була проведена планова комплексна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання, вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2005 по 31.03.2008 за результатами якої складений акт № 180/01-13/23/35006755 від 16.06.2009

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.6, 7.3.1,7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"

На підставі вказаного акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення № 0000292340/0 від 23.06.2009 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 71321 грн., в тому числі 45325 грн. за основним платежем та 25996 грн. за штрафними/фінансовими/ санкціями та № 0000352340/0 від 26.08.2009 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними санкціями 13334 грн.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05.09.2008 між позивачем та ТОВ "Лебідьбуд" був укладений договір будівельного підряду. В жовтні 2008 року був складений акт приймання виконаних робіт, в якому була визначена вартість 271950 грн., в т.ч. податок на додану вартість 45325 грн. Виконавцем - ТОВ "Лебідьбуд" була видана податкова накладна № 4573 від 13.10.2008, яка була зареєстрована в реєстрі отриманих податкових накладних.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на дату складання податкової накладної ТОВ "Лебідьбуд" було зареєстроване в якості суб'єкта підприємницької діяльності, його державна реєстрація не скасовувалась, підприємство мало статус платника податку на додану вартість.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо того, що так як вбачається з матеріалів справи вказана податкова накладна відповідає вимогам п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", містить необхідні реквізити, то вказана у ній сума була правомірно внесена позивачем до податкового кредиту.

Відповідно до вимог пп. 7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач занизив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2008 року та відобразив вказане податкове зобов'язання в березні 2008 року.

Відповідно до вимог пп. 17.1.3. п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, стосовно того, що оскільки позивачем було занижено суму податкового зобов'язання, то відповідач правомірно застосував штрафні санкції.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01.12.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 у справі № 2а-7631/09/0670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220-1, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01.12.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 у справі № 2а-7631/09/0670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 239-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

О.В. Муравйов

О.І. Степашко