Ухвала суду № 32171174, 12.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" червня 2013 р. м. Київ К/9991/73504/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Пилипчук Н.Г.

за участю секретаря: Кіт О.С.

представників позивача : Пустового М.В., Ручки О.М.

відповідача: Калашникової О.В.

прокуратури: Клюге Л.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбурс-Трайгон» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 по справі №2а-15313/10/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбурс-Трайгон» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби України, Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі міста Києва, за участю Прокуратури міста Києва про визнання бездіяльності протиправною, стягнення бюджетного відшкодування у розмірі, зобов'язання вчинити дії

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляду суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбурс-Трайгон» (далі-ТОВ «Рамбурс-Трайгон», позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби України (далі-ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС України, відповідач 1), Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі міста Києва (далі-Управління ДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо повернення ТОВ «Рамбурс-Трайгон» бюджетного відшкодування на суму 20230546,00грн.; стягнення на користь позивача з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування у розмірі 20230546,00грн.; зобов'язання відповідача 1 у п'ятиденний термін з моменту набрання рішенням суду законної сили надати відповідачеві 2 висновок із зазначенням суми розміром 20230546,00грн., що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України на користь позивача; зобов'язання відповідача 2 надати платнику податку суму бюджетного відшкодування розміром 20230546,00грн. шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок ТОВ «Рамбурс-Трайгон» протягом п'яти операційних днів після отримання висновку ДПІ у Шевченківському районі м. Києва із зазначенням суми розміром 20230546,00грн, що підлягає відшкодуванню Державного бюджету України на користь позивача або протягом п'яти операційних днів з моменту отримання рішення суду про стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості розміром 20230546,00грн., яке набрало законної сили.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 27.11.2012 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 28.11.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. 7.7.5, пп. 7.7.6 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за результатами позапланової перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок TOB «Рамбус-Трайгон» за листопад 2009 року в розмірі 11290000,00грн., грудень 2009 року в розмірі 8168006,00грн. та січень 2010 року в розмірі 1352357,00грн. було складено довідку № 217/07-20/35947583 від 16.04.2010, а за результатами позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок TOB «Рамбус Трайгон» за лютий 2010 року у розмірі 1037830,00грн. відповідачем складено довідку №259/07-20/35947583 від 21.05.2010. За змістом вказаних довідок, висновки щодо достовірності заявлених TOB «Рамбус -Трайгон» до відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок будуть здійснені після проведення заходів передбачених п. 4.2 4.3, 4.4, 4.5 Наказу ДПА України від 18.08.05 №350 «Про затвердження методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової службі України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ».

Відмовляючи в задоволення позовних вимог суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на момент прийняття рішення зустрічні перевірки контрагентів позивача не завершені.

З таким висновком судів, погодитися не можна, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає рішення судів щодо відмови в задоволенні позовних вимог правильними без відносно мотивів такого рішення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, вимоги позивача ґрунтуються на тому, що ним було заявлено до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість, проте, на час розгляду справи таке відшкодування не отримано, що порушує його права. При цьому, позивачем окрім стягнення суми бюджетного відшкодування заявлено вимоги щодо визнання бездіяльності податкового органу протиправною та зобов'язання відповідачів вчинити певні дії щодо отримання бюджетного відшкодування позивачем. Проте, у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), вимоги якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів пп. 7.4.5 п. 7.4, 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а» п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 п.7.7. ст.7 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

За загальним правилом, відповідальною за сплату податку на додану вартість до бюджету є особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи, а тому, несплата контрагентом податку на додану вартість не є підставою для відмови у бюджетному відшкодуванні за наявності факту здійснення господарської операції. Проте, підтвердження цього факту необхідно досліджувати всіма передбаченими процесуальним законодавством способами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою повного, всебічного дослідження всіх фактичних обставин справи, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2011 було призначено судово-економічну експертизу, проте матеріали справи були повернуті до суду без виконання експертизи у зв'язку з несплатою позивачем її вартості, що свідчить про відсутність заінтересованості позивача довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема щодо правомірності формування податкового кредиту, податкових зобов'язань та спростувати доводи відповідача про відсутність у нього права на вимоги.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про відмову у задоволенні позову, тому суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування судових рішень.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбурс-Трайгон» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ Н.Г. Пилипчук